нд.10202019

Анатолій Малиш: «Лебедин залишив глибокий слIд у моїй душI»

Анатолій Малиш: «Лебедин залишив глибокий слIд у моїй душI»– Шановний Анатолію Мико­лайовичу, шлемо Вам найтепліші, найщиріші вітання з Лебединського краю. Пропо­нуємо Вам після тривалої розлуки знову зустрітися із жителями міста Лебедина, але на цей раз через сторінки обласного тижневика для сімейного читання «Будьмо разом». Ви певний час жили і працювали у нашому місті – директором моторобудівного заводу-філії «Мотор-Січ» і міським головою. Цей період, певно ж, залишив слід у Вашій душі. Який саме?

– Доброго дня, шановні жур­налісти, мої вітання любим лебединцям! Зрозуміло, життя в Лебедині залишило глибокий слід у моїй душі, з цим містом пов`язані найприємніші спогади. Адже це були часи моєї молодості, період мого становлення як людини і керівника, я відчував себе лебединцем – мешканцем цього прекрасного міста. Ме­не, який з народження жив у степовому краю, Лебедин вразив з першого погляду, насамперед, своєю приро­дою: оточений з усіх боків лісом, поряд чудове озеро, а найголовніше – лю­ди… В Україні взагалі дуже чуйні, добрі люди, але в Лебедині вони найщиріші, з відкритим серцем, прості і чесні.

– Ви підтримуєте зв’язки з лебединцями? З ким саме? І чи відвідуєте Лебедин?

– Так, я підтримую зв`язки з багатьма лебединцями. Спіл­куємось телефоном, дехто приїз­дить до мене в гості, інколи я буваю в Лебедині – на жаль, дуже рідко. А в першу чергу тому, що доїхати в місто неможливо: з якого боку не заїжджав би, навколо самі ями… Минулого року, коли я збирався до Лебедина, мені порадили прямувати через Тростянець – нібито там більш-менш нормальна дорога. Я так і зробив, та всю подорож думав, що гіршої дороги не існує. Повертався додому вже через Охтирку й тоді зрозумів, що то-таки була дорога, а це – взагалі напрямок. Якщо в 80-ті роки на «УАЗику» їхав з Лебедина до Охтирки 50 хвилин, то зараз на сучасній машині на це витратив дві години. Коли об`їжджав ями, мене навіть обганяли велосипедисти. Але люди в Лебедині гарні. Підтримую зв`язки з друзями та знайомими, які залишилися в місті, з тими, з ким довелося разом працювати. Це Олександр Миколайович Огієнко, Василь Іванович Каща, Сергій Ісайович Кан, Віктор Анатолійович Парафейник, Анатолій Володимирович Саєнко та багато інших. Дехто з них був у мене в гостях, із деякими зустрічався, коли був у Лебедині. Ці зустрічі у мене завжди викликають теплі почуття й дарують приємні враження.

– Як склалася Ваша доля, відколи виїхали з нашого міста? Чим зараз займаєтеся?

– Я вважаю, що в мене щаслива доля, саме тому, що в Лебедині я отримав надійну базу – пройшов життєву школу, набув досвіду. Після Лебедина працював два роки у Сумах директором ВНДІ «Компресормаш», а потім повернувся у рідне Запоріжжя, на підприємство «МОТОР СІЧ», звідки починав свій трудовий шлях і де працюю й зараз.

–Чи не охоплює, часом, ностальгія за Лебедином? Якщо так, то чому?

– Ще й як охоплює. Коли я під’їжджаю до Лебедина, лише тільки побачу вказівник з написом «Лебедин», серце починає інакше битися. Коли згадую Лебедин або з кимось про нього говорю, думками лину у місто своєї молодості, перед очима постають картини минулого, зігрівають душу пов`язані з ними приємні спогади.

– Ви шкодуєте чи не шко­дуєте, що свого часу з ве­ликого індустріального За­поріжжя до­ве­лося переїжд­жати до не­ве­ликого слобожанського містечка?

– Ніколи не шкодував і зараз не шкодую, бо впевнений, що без цього періоду в біографії моє подальше життя склалося б зовсім інакше. У мене б не було такої можливості та й навіть потреби реалізувати себе повною мірою.

– А взагалі-то, Анатолію Миколайовичу, Запоріжжя – Ваше рідне місто чи Ви з інших країв?

– Запоріжжя – моє рідне місто. Місто, де я народився, закінчив школу, потім інститут, де живу й працюю зараз.

– Працюючи міським головою, що, на Ваш погляд, Ви зробили найбільш значимого для Лебедина? (Знаємо, що ви скромна людина, але все ж дайте відповідь).

– Це мають оцінювати люди – мешканці Лебедина. Головне, на мій погляд, те, що вдалося об`єднати людей, створити справжню команду однодумців, і саме це дало можливість вирі­шувати складні завдання, гідно відповідати на виклики часу. Це стосується не лише роботи міської ради Лебедина, а й суспільного життя громади, спорту, культури, відпочинку.

– Ви задоволені сьогоденням? Мається на увазі Вашим особистим сьогоденням?

– Так, я відчуваю себе щасливою людиною. Я люблю свою роботу, у мене є друзі й близькі, є колектив, в якому я із задоволенням працюю, є сім`я.

– Які зміни відбу­лися у Вашому особистому житті? Мабуть, уже й онучата є?

– У мене двоє дітей та четверо онуків – дві дівчинки та два хлопчики, яких я дуже люблю й, сподіваюсь, вони мене також люблять.

– Ваші побажання лебединцям.

– Я бажаю, щоб Лебедин роз­ви­вався, були якісні доро­ги, можливість займатися благоуст­роєм міста та прикрашати його на радість людям. А вони щоб відчували себе щасливими і пишалися тим, що живуть хоча й у невеликому, але прекрасному місті Лебедині.

 

А тепер наші традиційні

сім бліц-запитань.

– Що значить для Вас Лебединщина?

– Це моя друга мала бать­ків­щина.

–Де Ви відпочиваєте? За кордоном?

– Свій рідкий та нетривалий відпочинок найчастіше організовую на узбережжі Азовського моря – у Приморську.

– Дніпро – поряд. Ви любите рибалити?

– Рибалити люблю, але часу не вистачає. Один – два рази на рік можу собі дозволити таке задоволення.

– Спорт – це для Вас захоплення чи життєвий стиль?

– І захоплення, і стиль життя – завжди намагаюсь бути у формі.

– Ваше хобі?

– Мені подобається вирощувати садові квіти та декоративні рослини.

– Ваша улюблена страва?

– Це риба у будь-якому вигляді.

– Який колір Вам найбільше подобається?

– Зелений! І не тому, що зараз це тренд у суспільстві. Я служив у прикордонних військах, і з того часу зелений – мій улюблений колір.

– Дякуємо, Анатолію Миколайовичу, за відверті відповіді. Хай Вам і надалі щастить!

Розмову віч-на-віч

орга­ні­зували і провели

Василь Дацько

та Надія СОЛОДОВНИК.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.