пн.09162019

На шкільний урок через 35 років

На шкільний урок через 35 років«Давно, друзья весёлые, простились мы со школою…» - цей «Шкільний вальс» І. Дунаєвського та М. Матусовського звучав у той серпневий довгоочікуваний день для нас, випускників 1984 року Лебединської ЗОШ І-ІІІ ступенів №3, які зустрілися в рідній школі через 35 років після її закінчення. Переступивши поріг учбового закладу після проведеної на подвір’ї шкільної лінійки в нашу честь, у просторому коридорі захоплювала дух і переповнювала емоції ця хвилююча мелодія, і попливли в танцювальних парах 52-річні випускники, запросивши до танцю також присутніх учителів. І радість, і хвилювання, і бажання побачити один одного бентежили нас. Не йшли, а летіли ми цього дня до школи, і думали не тільки, в що одягтися, а й болісно відгукувалось у наших серцях бажання перевтілитися в учнів. Та завдяки активній участі однокласників Ірини Гордієнко, Олександра Марченка, Олександра Дейкуна, Тетяни Шкурко, Івана Макаренка, Валерія Сахна, Миколи Ольховика, Віктора Лишенка, Олега Радчука, Олександра Овчаренка, Михайла Щербаня в організації шкільного свята все вдалося по-учнівському: ми в ролі учнів на шкільному подвір’ї, на шкільній лінійці з кольоровими повітряними кульками, що надавали урочистості, святковості і духу дитинства; комсорг класу Людмила Цинка доповіла про кількість учнів, які з’явилися і готові до проведення заходу; присутність почесної президії у складі вчителів Олени Козинець, Олексія Василенка, Лариси Підгорної, Тетяни Ружицької, Любові Меші, Катерини Кобиліної; виконання пісень про школу і вчителів; сріблястий передзвін на урок за   традицією останнього дзвоника в червні 1984 р. в 10-ому класі, даний Віктором Лишенком і Тетяною Шкурко; проведений урок у рідному класі; впевнені і не дуже відповіді біля класної дошки на запитання вчителів і однокласників; вшанування хвилиною мовчання однокласників і вчителів, які відійшли за межу Вічності, назвавши кожного поіменно; перегляд мультимедійної презентації про наше шкільне життя, підготовлене Тетяною Шкурко; фотографування і прощання зі школою з виконанням усіма улюбленої пісні «Когда уйдём со школьного двора…». Неповторність, часом неочікуваність, душевне єднання створювали відповідний настрій і захоплення згаданим, побаченим і почутим.

Для моїх однокласників не було заборонених меж і відстаней: Тетяна Спесива і Олег Проніков прибули з Росії, Анатолій Дідок – із Києва, Світлана Мелаш, Людмила Стегній, Любов Мажара - із Сум, Валерій Сахно – із Харкова, більшість мешкають в рідному місті. З певних причин не змогли з’явитись на шкільний урок, але телефонували нам упродовж цього дня Наталія Бендюг із Луганської області, Наталія Коростіль із Недригайлова, Валентина Іщенко із Прибалтики. Шкода, що в цей пам’ятний день не була з нами наш класний керівник Софія Стеців, але, знаючи про незадовільний стан вчителя, ми напередодні відвідали її і тепло поспілкувалися. Щоправда, наша вчителька декого із нас розпізнавала по очах, по голосу, певно, ми такими залишилися в її пам’яті, і бажала нам добра на багато років. Свої вітання адресувала нашому випуску також вчитель української мови та літератури Ганна Логвиненко, яка, на жаль, теж не змогла бути присутньою.

У другій частині нашої подорожі в дитинство, ми мабуть, забули про свій вік, що уже давно дорослі, що дехто має онуків, і ввірвались у роки піонерського та комсомольського життя з гамором, вигуками, веселощами. Захоплюючі конкурси, ігри, пов’язані зі шкільним життям, театралізовані та імпровізовані художні номери, танці і пісні наших юних років – хіба можна забути той шалений сміх, дотепи і сльози радості! А розставання було нелегким, щемним, навіть болісним: ми всі дружно стали в коло, кожен висловив побажання, радість від зустрічі та вдячність за організацію свята, і, поклавши руки один одному на плечі, співали вкотре: «Как здорово, что все мы здесь сегодня собрались…», адже (і продовжили): «Не повторяется такое никогда».

Гадаю, тепер моїм однокласникам ще більше не вистачатиме один одного, будемо прагнути нових побачень і спілкувань. Скільки телефонних дзвінків і пересланих світлин один одному після нашої вражаючої до глибини душі зустрічі! Все уточнюємо: «Чи бачив? Чи чув? Не можу заспокоїтися. Як доїхав додому?», – і подібне.

Від імені всіх моїх однокласників щиро дякуємо директору школи № 3 Тетяні Фроловій, вчителю музики Єлизаветі Звоновській, вчителю інформатики Ользі Гавриленко за надані можливості і сприяння у проведенні зустрічі на належному рівні. І, звичайно, дякуємо своєму вчителю німецької мови Катерині Кобиліній за те, що не просто організувала нам таку незабутню зустріч, а й нас надихала на ефективну підготовку, рекомендувала і радила нам, щоб зустріч була насиченою, змістовною, пам’яттю на все життя.

Людмила Цинка (Деменшикова), м.Лебедин.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.