пт.11222019

Легенди нашого краю

Легенди нашого краюВідділом культури і туризму Лебединської РДА було ініційовано районну літературно-краєзнавчу акцію «Легенди Лебединщини», яку провели працівники центральної районної бібліотеки.

Кращі матеріали будемо друкувати на сторінках тижневика. Пропонуємо до вашої уваги творчий доробок переможця конкурсу.


Сказання про Євтимаха та плем’я кровне

Там, де безмежні степи перегукуються з перелісками, звідки чулися срібні переливи солов’я, де небо океаном мариться,   а вночі воно цілує верхівки молодих ялин, жили могутні люди, що сколотами звалися, або, як казали елліни: «скіфи». Народ той був осілий, роботящий, щирий, та майже з колиски всі вже тримали луки. Батьком їм був молодший син Геракла та Гілеї, якого Скіфом звали. До війн вони були неохочі, але були вмілими землеробами. Всі, як один, мали золоті голови, як мужі, так і жінки. Завжди були чесними та кохалися на все життя.

І ходив тією землею муж молодий, що Євтимахом звався. Був він високий, дужий та сміливий. Мав 16 літ, але з 6 років жив без матері та батька. Полягли вони в бійні, коли перси прийшли. Та Євтимах помсту вчинив: забив перського полководця каменем, що з неба впав, який палав вогнем воронним, відвіши смерть від племені кровного. Тікали вороги, та недалеко бігли, падав їм на голови дощ кам’яний, та нікого не полишив. І правив з того часу Євтимах тим селищем, славний муж був. А коли сонце падало, та зміняв його братичич місяць, то самотів на горі, що Сум’яновою звали, та з зорями гомонів. Казали люди, що високим був Євтимах, не мав бороди, і тому вітер грався лише з довгим мідним волоссям. Він дуже відрізнявся від жителів селища, бо його батьки прийшли з моря. Струнким він був та білолицим, та красніше риби будь-якої в воді був. Таким був Євтимах з нічного моря.

Казали люди, що самотньо стояв на горі золотоголовий, та небеса плакать стали. І відчув він біду близь та, мов орел, здійнявся, і враз біля ріки став. Гинула в водах проклятих дівчина краси несказанної. Пірнув Євтимах у води чорні та розірвав руки, що сестру душили, виніс її на трави та росою цвіту сонячного напоїв птицю ослаблену. І відкрила очі враз вона і зорі просвітили чорні хмари та, мов дощ, сипатися почали. Засяяли коси, мов кров’ю налиті, і вітер завмер, древа гомоніти почали. І сказала дівчина, що ім’я їй – Саневі, та веліла просити, на що воля буде його. І попросив Євтимах прийняти квітку, яку він триматиме в руці наступної ночі опівночі, на що вона скорилася.

Та не минув день наступний, як стріла, що летить за здобиччю, та як крапля дощу небесного на землю. Полонила думки його красуня, але змилостились боги – пройшов день, а за ним темна ніч стала. І стояв на Сум’ян-горі Євтимах із квіткою нічною та все марив зіркою гарячою.

І затих вітер, трави мовчати почали. Вийшла на гору Саневі і враз небо чорне освітила. Пекло у грудях нещасному, та й не відпускало. І прийняла квітку дівчина, та рук Євтимаха не пустила. І налилися коси кривльою багряною, і так і було до миті, як братичич місяць заснув, та сонце золоте трави пробудило. Дали клятву одне одному бути одруженими навік та кохатися вірно.

Пролетіли дні і ночі швидше думки, та стала мить народження Аксая- сина золотоголового. І співали люди й гади земні, та радість грала над горами й древами та ріками. І казали люди, що боги наділили дарами дитя.

Та сталася біда чорніша ночі літньої. Заплакали небеса та кричати почали страшніше птиці стріляної. А сонце розірвалося, та покрило його рядно чорне. І день ніччю став. І падали древа тисячолітні, а з них перси йшли озлоблені. І здригалися гори і туманами взялися.

І обійняли руки мужів жон своїх та чад, і зброю огорнули. І побігли сколоти на врага лютого. Блищали іскри та гори освітили тихі, духами оповиті. Та нерівні були сили скіфів та бритоголових. Мов хмари, покривали золоте сяйво сколотів. І вірна смерть була їм писана. Не проронив Євтимах ні сльозини, ані зажурився, та наказав рів рити, та поглибше, і золото туди класти, а сам на коня сів та персів почав за собою водити, мов одержимих. І були думки їх лише про загибель його та племені. Та побачили вони золото, що текло в яр глибокий, і враз вони полишили Євтимаха, і самі рікою в землю литись почали, до злота чистого. І лише один отступив від рову ритого та став напроти мужа славного й пустив через безодню стрілу, злобою повитою, та й сам з конем й втопився в золоті та крові. І почувся крик на всі землі далекі й недалекі, бо взріла Ак’ян смерть мужа вірного. А Євтимах, стискаючи в руках небесний камінь, так і повалився до персів битих. І враз здригнулося все на світі, бо зірка спалена лиш попіл залишила від ріки золотої й кров усю змила. І зійшлась земля на тому місті та стріли мертвої лишила лиш вуглину. І постали жони і мужі живі напроти неї та руками насипали могилу, за древо всякеє до неба ближче. І з тих часів все, мов неживе ,стоїть навкруг, а сам курган ще плаче й досі та землею укривається, і спить Сум’ян-гора. І пройшли часи, тисячоліття промайнули, і стало там село, що Ворожбою назвали. А Сум’ян гора Сумською сказалася.

Володимир Тищенко, 10 клас, Сумська обласна гімназія-інтернат для талановитих і творчо обдарованих дітей.

Далі буде.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.