Дата, прикрашена життевою позолотою

Про таких людей у народі кажуть: у них така натура, що в ній поєднуються різні стихії. Вони не бояться нічого в житті, здатні на власні подвиги і мають дивовижне вміння згуртовувати навколо себе людей, творити добро і нести у світ мудрість.

Народилася Надія Котелевцева у Харкові в сім’ї Василя та Лукії Біликів. З часом переїхали на Сумщину, в Лебедин. Закінчила школу у м.Харків, навчалася у Лебединському медичному училищі за спеціальністю «медична сестра».

Запитую: «Шановна ювілярко, Вам 90 літ, що Ви від­чуваєте?» І чую у відповідь: «Згадалися дитинство босоноге, юність, становлення. Були муки, горе, страждання, втрати рідних, близьких... Страшна Велика Вітчизняна війна… Під час війни працювала медичною сестрою у військових госпіталях. Пережила цей жах. Маю військові нагороди – ордени та медалі».

У мирні дні Надія Василівна працювала медсестрою у центральній лікарні в м.Лебедині, у дитячій консультації, медичному училищі, міській школі №2, в санстанції.

Сама виростила трьох дітей: донечок Ларису, Людмилу, Тамару. Недосипала ночей. Важко було жити, навчати через злиденне життя. Але змогла дати дітям гарне виховання та освіту.  Як символ Духу, Розуму, Любові, ця жінка вкладала в них все найкраще, на що була здатна, виховуючи і допомагаючи в усьому, захищаючи, даючи знання до самісінького усвідомлення і визначеності їх у самостійному житті. Доньки теж пішли медичною стежиною. Лариса – кандидат медичних наук, працює головним лікарем у м.Волгограді. Людмила та Тамара – медсестри, зараз на заслуженому відпочинку. Доньки живуть щасливо, у мирі і злагоді. Допомагають мамі, підтримують її, приїздять у гості. Ця жінка має велике любляче серце. Її любов – всеперемагаюча, всеохоплююча. Вона має чотирьох онуків, чотирьох правнуків та сімох праправнуків, яких дуже любить і з нетерпінням чекає на гостину.

Запитую Надію Василівну: «Ви щаслива?!» «Щаслива, бо ще потрібна своїй родині, адже саме в родині черпаємо духовні сили, наснагу, відчуваємо любов, затишок, добро. А ще щаслива, бо майже все своє свідоме життя дарую людям радість своїм співом. Трохи сумно, бо безповоротно минають роки. І цю безповоротність немає сили зупинити. Хоча моя доля робила круті повороти, і я щаслива, що мене завжди підтримували колеги, друзі, близькі і просто хороші люди».

Надія Василівна десятки років була учасницею фольклорного ансамблю «Берегиня». Виступали в різних куточках України. Зараз – учасниця хору ветеранів при МЦКД. Колектив бере участь у конкурсах, фестивалях, має відзнаки, нагороди. Є також учасницею люби­те­льського клубу «Надвечір’я». За активну життєву позицію, громадську діяльність у культурно-мистецькому житті міста неодноразово отримувала відзнаки, премії.

А ще Надія Василівна – вправна господиня. Подвір’я  її садиби потопає у трояндах, милують погляд море інших квітів, доглянутий сад. Ця жінка – приклад для наслідування для всіх нас. 90 літ прожити і бути бадьорою, радісною, зберегти життєві сили. Це прекрасно!..

90 літ. Такі дати святкують нечасто,

А коли вже прийшла ця пора,

Бажаємо повної чаші щастя,

А з нею здоров’я, радості, тепла.

Ольга ПАЛИВОДА,

позаштатний кореспондент

тижневика «Будьмо разом».