Іронічна розповідь сільського листоноші

Іронічна розповідь сільського листоношіВажка ця справа нині із газетами.

Ті – ні про що, інакші – проститутки.

Й не дефіцит – папір на самокрутки.

Не йдуть у нужник з важними портретами –

Приніс прогрес і в хутори рулончики.

Не в моді і газетні лопушини.

Вже оселедці та кавалки шинки

Не вчитуються у масні закончики.

«Колись пили «Столичну» ми стаканами.

На неї порчу – бісова та мама!

Були ж бики – тепер ніззя і грама!

І дуже сумно в пресі без стаханівців!» –

Бурчать старі. Але вони – підписники.

А молоді – у Фейсбуці-Фейсбуці,

Народжені з навушником у вусі,–

Вони не передплатники, хоч свисни їм.

Несила прогресивні ті мережі всі

І те кіно, в якім Голобородько,

А не зелений з космосу приходько,

Носити в сумці дядькові тверезому.

Тож ми, мов динозаври, без відчаю

Пощезнем, як полільниці колгоспні.

Тепер таврують людність і наосліп!

І мічені клейма не помічають…

х Х х

Супутникові тарілки калюж –

Ось і всесвітнє телебачення.

І, як глядач, умощується плющ

Після осіннього посвячення.

На вічній плазмі пам’яті води

Дорогу топчуть різні інфузорії.

Трапляється і так, що в час біди

Лише в калюжах репортажі зоряні.

Василь Пазинич,

листопад 2019 року.