«Тільки б не було собак!» – нервово ковтнувши слину, подумала Юля.
Вона зіщулилася від холоду, натягнула шапку майже на очі. Їй було незатишно у темному безлюдному провулку, який їй конче треба було пройти. Бо так швидше. Саме так – швидше ...
«Як він там? Чи вже почалася операція?» – думки роїлися в голові, наскакували одна на одну й не давали зосередитися на головному. «Господи, дай йому сили вижити...», – ледь ворушачи губами, врешті помолилася.
Попереду бовваніло напівзруйноване приміщення колишнього заводу. Здається, там був склад... Скільки разів проїжджала тут вдень і навіть не замислювалася над тим, як страшно виглядає «цегляний монстр» уночі, коли маршрутки й автобуси не ходять. За рогом підсліпувато поблимував ліхтар. Під ним, наче мухи, кружляли сніжинки. «Хоч би одна людина пройшла... Ні, не треба... А раптом маніяк?» – подумалося.
Юля ніяк не могла визначитися, що краще: випадковий перехожий чи його відсутність... Продовження читайте у тижневику "Будьмо разом" за 5 грудня 2019р.
Цю світлину із сімейного архіву принесла до редакції наша читачка Анна Грек. На ній зображений її дідусь Григорій Ілліч Кравченко (сидить), уродженець села Софіївка Будильської сільської ради. Служив у кавалерії єфрейтором, загинув у 1918 році. Знімок датований 1916-им роком. На звороті напис: «Сурова жизнь – коль молодость одета в гимнастерку и юность перетянута ремнем». Минуло більш ніж 100 років, а напис актуальний і зараз.
Коментарі