пт.12062019

Перлина чи ковбаня? Або погляд дилетанта на обміління Лебединського озера

Перлина чи ковбаня? Або погляд дилетанта на обміління Лебединського озераЗа останні 25 років з карти України зникло понад 10000 малих річок.Найглибше і найбільше озеро в Україні – озеро Світязь на Волині – обміліло. Існує загроза зникнення Шацьких озер.Загадкові Ворочевські озера в Карпатах уже наполовину висохли.У Києві за останні роки зникло 86 озер.У Московському Бобрику Лебединського району за останні 25 років зникло більше десятка лісових озер та до нещодавна гордість села – озеро Журавлине, колись глибоке і дуже рибне, і біля якого свого часу знаходилися древні поселення, поселення скіфів-орачів, житла засновників цього поселення.

З повідомлень преси.

Після того, як дещо спала висока температура дебатів з приводу обміління символу Лебедина, дозвольте й мені, але вже на холодну голову, добавити свої п’ять копійок у шкатулку цих суперечок. Спочатку наведу деякі факти, що стосуються озера Лебединського, яке в народі називають Лебединим. Як стверджували різні покоління старожилів, протягом майже всього минулого століття озеро було досить повноводним. Принаймні до 1920-го із нього, начебто, витікала річечка, яка прямувала в бік Будилки через хутір Стрільників, що за Гарбарями, впадаючи в тамтешнє болото, а вже з нього струмок в’юнився до річки Будилки. Інша річечка протікала попід дерев’яним мостом (через нинішню дорогу, що веде на Гадяч) у бік Репівки («Українське лісництво») і далі впадала у Вільшанку. У дуже засушливі роки, а це 1946-й – 47-й та 1963-й (лихоліття тотального неврожаю), озеро однак залишалося повноводним. Знавець місцевої історії уродженець Лебедина Сергій Лютий згадує: «Остання чистка озера почалася у 1982-му, але з невідомих причин так і не завершилася. Пам’ятаю, як потужний струмінь води й піску із земснаряда заливав добру сотню сосен біля пляжу. І всі вони перегодя загинули від такого поливу, їх спиляли. Як шкода того райського куточка!»

Проте колишній працівник Лебединської райсільгосп­тех­ніки» Борис Ткаченко, який трудився у цій організації від 1972-го до 1984-го, стверджує, що йому добре відомо, чому так активно почалася, та не завершилася чистка озера. Ось що він розповів: «У зв’язку із постійним відтоком сільського населення, особливо молоді, до міст, у травні 1982 року радянською владою було розроблено й прийнято першу державну Комплексну програму соціальної перебудови сіл в Україні на період до 2000 року. Передбачалися активне розширення житлового та соціально-культурного будівництва та газифікація сіл. Тодішній керівник райсільгосптехніки добре знав, що пісок – це цінна корисна копалина, і з його видобуванням у ті часи питання стояло значно строгіше, аніж нині із бурштином, і отримати дозвіл на його добування кар’єрним способом було досить проблемно. Тож він, як людина ініціативна та підприємлива, запропонував районній владі за допомогою потужності своєї організації забезпечити піском усе будівництво, яке здійснюватиметься на території району. При цьому хотілося й значний прибуток отримати та ще й одночасно для нащадків добру справу зробити. Він вирішив намивати пісок за допомогою земснаряда, поглиблюючи Лебединське озеро. Але певних тонкощів, що стосуються цієї корисної копалини, не врахував. Тож, коли вже намили того добра достатньо і почали його використовувати, прозирнула дуже неприємна річ. Пісок мав багато органічних домішок, і перед його застосуванням для виготовлення цементного розчину виникла необхідність додаткової промивки. Також виявилося, що пісок не просто крупнозернистий, а ще й досить шліфований. А це не сприяє високій якості цементного розчину, і, зрозуміла річ, бетону. Не випадково ж говориться, що сім раз відміряй, а вже потім один раз відріж».

Ось вам Борис Ткаченко й пояснив, чому очистка озера років за три припинилася. Навіщо все це я згадую? Аби пожурити за некомпетентність у якості пісків минулу владу? Аж ніяк. Гадаю, що перед початком робіт по поглибленню озера, напевно, й з гідрологами теж ніхто не проконсультувався. Тому допускаю можливість, що під час отієї благої «самодіяльності» земснаряд міг пошкодити «глиняну подушку озера» (або «глиняний замок водойми»), яка утримувала воду від її «втечі» у глибинні шари. І з часом, зокрема й через це, могло початися обміління. Хоча цього не стверджую. Стверджую лише те, що будь-який наслідок обов’язково має свою причину.

Навесні 2019-го уже в обміліле озеро Лебединське відомі та поважні особи напередодні виборчої кампанії запускали риб’ячих дітваків, аби ті й виростали, аби й водорості апетитно і привселюдно поїдали. І ось від нього залишилися практично одні ріжки та ніжки. А тих дітваків, які ще й підрости не встигли, коли воно почало висихати, виловив охочий люд. Шкода! Хоча й язик не повертається це дійство засуджувати, адже однак би та риба не перезимувала у мілкій ковбані. А так – хоч якийсь навар із тієї дрібноти.

Яка ж причина інфарктного стану озера? Чи справді винна у цьому Лебединська міська рада, як про це дехто свого часу стверджував? Звичайно, винна. І справедливо один чоловік, якого земляки депутатом від команди Зе до ВРУ обрали, звернувся до прокуратури з приводу можливого кепського виконання своїх обов’язків деякими службовцями нашого органу самоврядування, що спричинило виснаження озера Лебединого та завдало істотної шкоди правам, свободам та інтересам жителів міста. За його заявою Роменською місцевою прокуратурою відкрито кримінальне провадження. А нехай би ті службовці вчасно всіх лебединських відьом, що дощі вкрали і під свої спідниці та в пазухи поховали, та не давали їм водичкою поповнювати озеро, заздалегідь в ньому перетопили, як воно ще було глибоченьким. Свого часу таку штуку утнув великорозумний квітко-основ’яненківський пан сотник Микита Уласович Забрьоха із Конотопа. Ну й дав він жару конотопським відьмам! Усіх звів зі світу. Наші «сотники» могли б теж цією справою прославитися – і озеро від бездощів’я, а значить, і від безводдя, порятувати. Проте не склалося.

А якщо без грубих жартів, то справа полягає ось у чому. Наше озеро, як і решта інших водойм, окрім живлення із підземних джерел, певною мірою також отримує вологу з поверхні, тобто з атмосферних опадів. Проблема його висихання, як на мою дилетантську думку, може пояснюватися чинниками, які по окремості є не такими вже й суттєвими, але в поєднанні стають значимими.

По-перше. Можливо, на початку 1980-х при роботі земснаряда таки був частково пошкоджений – «глиняний замок озера».

Один із читачів 28.09.2019 р. на сайті «Лебединпресс» зазначав, що він щойно їздив до лісництва, яке знаходиться на Боднівці (Репівка, «Українське лісництво»), аби подивитися, чи висох і тамтешній ставок, якщо з озером така негарна річ трапилася, як тотальний відхід углиб водних горизонтів. Але зі ставком усе гаразд, хоча відстань між ним та озером лише приблизно кілометр. Інформація до роздумів.

По-друге. Через глобальні зміни клімату останні роки, в тім числі й 2019-й, видалися у нашій місцевості дуже спекотними. Вони майже не приносили достатньої кількості опадів ані навесні, ані влітку, ані восени. Та й шалених снігових кучугур узимку ми не спостерігали.

По-третє. Іншим чинником обміління озера, як на мою думку, може бути і локальна інтенсифікація використання підземних вод. Я б сказав навіть, уже давненько відбувається інтенсивна меліорація – використання водних поверхневих джерел. Люди у сільській місцевості та й у нашому славному райцентрі раніше переважно користувалися водою-«верховодкою» із колодязів або ж артезіанською водою із міського водогону, добутої із підземної водойми нижньокрейдяного періоду, яка знаходиться на глибині 900 м. Та згодом охочих пробурити на своєму подвір’ї власну свердловину стало багато. Ціна її буріння для облаштування автономного водопостачання є цілком доступною. Водичкою із такого домашнього джерела можна й городину поливати, нервово не поглядаючи на лічильник води, можна й купатися донесхочу. Якби буріння відбувалося до рівня водних горизонтів, які знаходяться на глибині приблизно 300 м і більше, то наслідки цієї діяльності були б менш помітними. Але ж це таки дорого! Та й насос для підйому води з глибини потрібен потужний. А це значить, що він електрики споживатиме чималенько. Тому домашні свердловини мають глибину максимум до 20-25м. Тобто вибирається вода із тих самих водоносних горизонтів, які активно живлять водойми. Відповідно змінюється й гідрологічний режим. І хто нині може сказати, що відбувається із підземними водами на території поблизу озера та й на території Лебедина? Відомо лишень, що в окремих колодязях, які знаходяться неподалік Лебединського, вода зникла.

По-четверте. Не потрібно скидати з рахунку і той факт, що існують природні причини старіння закритих водойм без річкового підживлення. Якщо в них осадкові відкладення відмерлої рослинності протягом тривалого періоду його існування не очищувати та риб, які б поїдали озерну рослинність, не запускати, з очеретами не боротися, то з часом і станеться неминуче заболочення.

По-п’яте. Можливо, нам іще й досі відгукується меліора­тивне осушування боліт та озер, яке проводилося у Лебединському районі у 1960–80-х роках (Межиріч, Боровенька, Ворожба тощо). Можливо, відгукується й вирубка лісів на великих площах, звідки вода «тікає». Як стверджують учені, навіть після посадки молодого лісу на тій площі, вода одразу туди не повертається. Для цього потрібен тривалий час.

По-шосте. Затяті реалісти говорять, що проблема нашого озера є аж ніяк не унікальною, що «втеча» поверхневих вод у глибину – це світова тенденція. Щорічно на планеті висихають десятки тисяч річок та озер, у тому числі й великих – відомих на весь світ. Пов’язана вона, перш за все, з акулами промисловості, особливо з нафтодобувним комплексом, вирубуванням лісів та зі злісним втручанням людей у природні процеси. Ви ж, мабуть, чули про електромагнітні гармати, які можуть викликати зливи навіть у пустелях, про сучасні неоголошені кліматичні війни. Гідрологічна система Землі – наче кровоносна система людини. Не буває так, що утворення тромбу в одному місці не впливає на всю систему. І далі лише гірше буде. Учені передбачають майбутні гарячі війни на Землі не просто за воду питну, а й узагалі за воду прісну. Затяті ж оптимісти стверджують, що нині ми просто знаходимося у мінімумі коливань підземних вод, на які впливає Всесвіт. Але я належу до групи песимістів-реалістів.

По-сьоме. Окрім песимістів та оптимістів, є ще й люди розважливі. І одну їхню думку, що стосується Лебедина, цілком поділяю. Перш ніж говорити про поглиблення висохлої водойми, аби, мовляв, «відкрити замулені джерела», потрібно встановити, чи не пошкоджена «глиняна подушка озера», чи «живі» оті джерела взагалі. А ще потрібні найсвіжіші гідрологічні карти нашого краю, аби спрогнозувати, чи не утвориться після вартісних робіт по поглибленню озера і «відкривання замулених джерел» велика яма зі смердючою багнюкою. Одне цілком зрозуміло, що поверхневі ґрунтові води на Землі дуже збідніли, і кінця їхньої епохи бідності поки що не видно. Бачиться лише епоха злиднів. Ще кілька таких спекотних літ – і ми можемо залишитися не лише без Лебединського, а й без дуже багатьох озер, озерець, ставків, ставочків та річечок у нашому краї. Можливо, я в усьому помиляюся. А що ж ви хочете від автора цих рядків, який просто –

Лебединський дилетант, який би хотів почути з цього приводу не суперечки таких же дилетантів, а наукові доводи справжніх спеціалістів.

 

Майже реквієм по Лебединському озеру

Тут колись купали пупорізи

Немовлям козацький Лебедин.

Мов посольство видавало візи

Для безсмертних і простих родин,

Для лобів, наукою набитих,

Для голів, які скидали з плах,

Матір’ю-погибеллю сповитих

У проклятих чорних пелюшках.

У його історію минулу

Як пірнеш – не стане вороття,

Бо душею аспідного мулу

Наковтаєшся на все життя.

А тепер той пережиток небо

Переходить вбрід, неначе птах.

Струшує із ніг багно амеби,

Нечисть, що в сухих очеретах.

Глек перетворився на тарілку.

Як із неї пити журавлю?

І не чутно водяну сопілку –

Тільки ДО і ЛЯ її ловлю.

А тепер із нього в час руїни

Вибрані безлюддям м’якуші.

Глибина для п’яних – по коліно,

А тверезим – мулько на душі.

Мілко так, що нічим і заплакать

На гульбі мілинних голосів.

Лебедин без нього, мов собака,

Що у зграї безпритульних псів.

Ось така стерня дев’ятим валом

Колеться після спекотних жнив,

Що її з далеким Кос-Аралом

Долею Шевченко поріднив.

Василь Пазинич, листопад 2019 року.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Чекаємо продовження розмови про минуле і, особливо, майбутнє озера Лебединого.


Коментарі  

 
0 #1 ??? 01.12.2019, 09:49
"Лебединський дилетант, який би хотів почути з цього приводу не суперечки таких же дилетантів, а наукові доводи справжніх спеціалістів."

Ну, й дилетанти пiшли!

1) Якщо мова йде про глибиннi процеси планетарного масштабу, то з якого переляку пан автор вирiшив, що саме в Лебединi треба шукати "науковi доводи справжнiх спецiалiстiв"-г iдрологiв?
Де вони вiзьмуться там, де стараннями палких патрiотiв навiть цегельнi заводики позакривалися?

2) Якщо пан автор це розумiє, то до кого ж вiн тодi звертається з своєю вимогою, поважно роздуваючи щоки? Сам до себе? I використовує чергову людську бiду просто як привiд похизуватися власним суто iнженерним хистом конструюваня хитромудро складених вiршованих рядкiв? Так би мовити, кому - лихо, а кому - вiртуозна рима та хвацькi амфiбрахiї з хореями та дисонансами?

Кому взагалi потрiбен оцей голосний "пук" у мiжзоряний простiр з претензiями на надлюдську мудрiсть?

До речi, прошу звернути увагу на час, коли саме, за вашими даними, почалося обмiлiння водоймищ на Сумщинi.
Рокiв 30 тому.
Розумiєте, до чого я веду? Люди - це та ж природа! Обмiлiння водоймищ та "обмiлiння" мiзкiв - це не паралельнi процеси, а рiзнi сторони того ж самого процесу!

Пам'ятаєте, пане Пазинич, як ви тут колись ВИХВАЛЯЛИ колишнього директора "бурси", Героя соцiалiстичної працi, який отримав свою нагороду саме за те, що порозорював саги вподовж Псла, отримав там пару рокiв великi врожаї, i тим самим додав свого внеску до знищення колись чудової рiчки?

I хоч власне ви там за плугом не ходили, але, все ж таки, вам не здається, що ви якимсь боком теж причетнi до теперiшньої руїни? Яка, як вiдомо, починається в головах?
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.