нд.01192020

Краєзнавець Кравченко, який живе Україною

Краєзнавець Кравченко, який живе УкраїноюПерш, ніж розповідати про цю творчу людину, хочеться зупинитися на походженні її прізвища. Кравченко (Кравець, Кравчук, Кравців), нині поширене українське прізвище, відноситься до великої і розмаїтої групи іменувань, що вказують на ремесло, професію, вид заняття першого носія прізвиська, а вже потім прізвища. Тобто він був кравцем. Звісно, існують також інші версії його походження, але вони менш ймовірні. У козацьких реєстрах прізвище Кравченко згадується від 1649 року, зокрема там зазначений Гнат Кравченко – козак Березанської сотні Переяславського полку.

Кравченко Володимир Іванович (народився 19.VII.1953, с. Пологи-Чобітьки Переяслав-Хмельницького району Київської області) – добре відомий у Лебедині, як музейний працівник, історик-краєзнавець, мистецтвознавець, активний громадський діяч. Народився у сім’ї селян-колгоспників, яка добре знала, що таке «пишні» колгоспні трудодні і нестатки. Його батько – Антоненко Іван Кирилович (народився 05.VII.1925, с. Пологи-Вергуни Переяславського району Київської губернії помер – 01.IV.2010, там же) під час війни був остарбайтером, в’язнем нацистських концтаборів, а після війни водієм колгоспу ім. С. М. Кірова. Мати – Кравченко Наталія Олексіївна (народилася 14.VIII.1924, с. Пологи-Чобітьки Переяславського району Київської губернії померла – 19.ХІІ.1991, там же) теж під час війни була остарбайтером, а після війни працювала на різних роботах у комплексній рільничій бриґаді колгоспу «Зоря». Можливо, спільна лиха доля, що відправила парубка й дівчину до Німеччини, і зблизила їх по поверненню додому, які ще довго відчували на собі косі погляди і тодішньої влади, і вихованих нею підданців. Подружжя, що офіційного шлюбу не реєструвало, народило і виховало доньку та сина Володимира.

Володимир Кравченко у 1970 році закінчив Полого-Вергунівську СШ, а 1980-го – історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка із відзнакою, отримавши фах викладача історії та суспільствознавства». Від 1981 року мешкає в Лебедині. У його послужному списку значиться посада вихователя учнівського гуртожитку Лебединського СПТУ № 34 (26.VIII.1981–30.VIII.1982); експедитора об’єднання оптово-роздрібної торгівлі районного споживчого товариства; (07.ІХ.1982–18.VII.1983); викладача суспільних дисциплін Лебединського медичного училища (ЛМУ) ім. проф. М. І. Сітенка (15.VIII.1983–15.VIII. 1987). У кінці 1980-х більшість українців пережили світоглядну драму, тобто болючу докорінну ломку старих ідеологічних схем, ідеалів та орієнтирів і формування нових. Не уникнув цього і Володимир Кравченко. Відтоді за політичними переконаннями він став прихильником національно-демократичної ідеології. Був активним членом Народного Руху України (1990–2008) та головою Лебединської районної орґанізації НРУ (1994–2004). У цей непростий період Володимир Кравченко завідував Лебединською філією Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького (17.VIII.1987–30.VI.1997) і згодом (після перейменування) – Лебединським міським художнім музеєм ім. Б. К. Руднєва (01.VII.1997–24.ІХ.2013). Найвагомішими його здобутками за цей період, як чиновника, є газифікація і комп’ютеризація музею, капітальний ремонт «вічно» дірявого даху старовинної музейної будівлі. Сферою ж його інтересів, як історика-краєзнавця, завжди були історія України та історія Лебединщини, краєзнавство, літературознавство, мистецтвознавство, музеєзнавство, філософія, естетика.

Відомий письменник Борис Ткаченко про цей період життя Володимира Кравченка відгукнувся так: «Коли він очолював Лебединський міський художній музей ім. Б. К. Руднєва, завдяки його листуванню з родинами митців та особистим зв’язкам із колекціонерами заклад поповнився кількома сотнями робіт багатьох художників, скульпторів та народних майстрів (родини Кричевських, Андрія Мордовця, Івана Гапоченка, Івана Волчека, Сергія Побожія, Богдана Люкляна та ін.). Архів-бібліотека музею поповнилась епістолярною і мемуарною спадщиною відомих митців, науковців, письменників (вихідців із Лебединщини) та літературою про них, зокрема, родину Кричевських, Давида Бурлюка, Стефана Таранушенка, Олександра Семмо, Бориса Гмирі та ін.). А головне – Володимир Іванович очолював науково-краєзнавчу роботу в районі. По будь-яку етнографічну, історичну, краєзнавчу, літературознавчу, мистецтвознавчу чи універсальну довідку люди йшли в художній музей, до Кравченка. Володимир Іванович не набув великих статків, живе скромно. Але одночасно це багата людина, бо має те, що не купується і не продається: знання, честь і почуття власної гідності».

Для пересічного лебединця ім’я Володимира Кравченка відоме, як ім’я краєзнавця, автора статей до енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах» (2003) та автора понад 500 статей, що стосуються проєкту «Лебединщина в іменах» (від 2017 року). Частина з них була надрукована в районній пресі та в поважному історико-краєзнавчому виданні «Сумський історичний портал». З нагоди 10-ї річниці ухвалення Конституції України (08.VI.2006) нагороджений нагрудною відзнакою Лебединської районної державної адміністрації «За заслуги перед Україною».

Василь Пазинич, краєзнавець.

Пропонуємо до уваги чи­тачів одну із краєзнавчих розвідок Володимира Кравченка, а саме, про справжнього патріота свого рідного міста Івана Федорченка.


Коментарі  

 
0 #14 ??? 23.12.2019, 15:46
Цитую Парфюмер:
вспомнил этот сайт в день большого веселья, когда не нужно было здесь появиться.


Дорогой пан "Лебединец"! Вас, как зайца - длинные уши, выдает неуверенное владение языком - то ли украинским, то ли русским, то ли своим собственным, анатомическим. Особенно вот это: "не нужно было здесь появиться". Ну, просто черт знает, на каком это языке "накалякано", уж простите великодушно.

Хотя, если посмотреть на эту фразу с другого ракурса, то есть, если адресовать ее вам, то кое-какой смысл все же просматривается . Не надо бы вам здесь людей смешить, поверьте... Верка Сердючка, та хоть за бабки кривлялась, а вы-то зачем? На старости лет стыдно, дружок, так громко в лужу пукать...
Цитата
 
 
0 #13 ??? 14.12.2019, 10:44
Цитую Парфюмер:
"...З роси та води тобі, друже!"

Это написал дедушка-побратим, не я.
Что за пожелание? Звучит очень красиво, а что означает неясно. И пан Удод в своём поздравлении юбиляру заканчивает этими же словами. Просветил бы кто, что означают эти слова....
.


Ну, эти слова могут много чего значить.

Во-первых, они значат, что человек хочет пожелать адресату всего самого хорошего - например, самогону, изготовленного на чистейшей росе и воде.

Во-вторых они значат, что оратор (если он родом не из Галичины) лезет из кожи вон, чтобы быть "как старший брат". Раньше те же люди точно так же старались во всю "гаварить" как старшие братаны-москали , и получалось это у них зачастую весьма жалко и забавно. А сейчас, поскольку старший брат передислоцирова лся в Карпаты, ребята потихоньку переходят на гвар, чтобы все знали, мол, "i ми, Химко, люди"... Но получается это у них точно так же жалко. Хотя уже и не так забавно, учитывая остальные обстоятельства.

В-третьих, учитывая современное состояние экологии и, соответственно, возможный химический состав росы и воды, на самом деле теперь это пожелание может означать: "чтоб ты поскорее отравился и оставил нас в покое!"

Лично мне больше нравится другой тост, который провозглашают за столом бывшие старшие братья нынешних старших братьев Украины:

Zdrowie vasze v gardlo nasze!

Тут, хотя бы, все честно и понятно.
Цитата
 
 
0 #12 Парфюмер 13.12.2019, 15:02
Немного повеселил публику. Приношу свои извинения недоумевающим. Тексты моих двух последних комментариев написаны под винными парами (каюсь, но поздно) и, к моему большому сожалению, опубликованы.
Очень сожалею, что вспомнил этот сайт в день большого веселья, когда не нужно было здесь появиться.
Приношу свои извинения пану Кравченко, так как в теме, посвящённой ему, мною допущена глупость.
Пусть тогда модератор опубликует и этот пост, внесёт, так сказать, ясность. Чего уж стесняться.
Цитата
 
 
0 #11 Парфюмер 08.12.2019, 20:12
"У козацьких реєстрах прізвище Кравченко згадується від 1649 року, зокрема там зазначений Гнат Кравченко – козак Березанської сотні Переяславського полку."...

Пан Василий, а этот источник может считаться очень серьёзным аргументом? Упоминается прiзвище.
Моя фамилия намного более редко встречающаяся, чем Кравченко, и я могу тоже перечислить кое-что любопытное, найдя реестр и заглянув в него.

Читайте, источник называется:
"Реестр всего войска Запорожского после Зборовского договора с королём Польским Яном Казимиром, составленный 1649 года октября 16 дня".
Возможно, кто-то из моих предполагаемых пращуров:

- Белоцерковский полк - Х....к Павел (местечко Чорний Камен);
- Киевский полк - Х....к Данило (сотня Обуховская);
- Корсунский полк - Х....к Дмитро (сотня Гарасименкова);
- Крапивенский полк - Х....к Микита (сотня Журавская);
Х....к Иван (сотня Чернушенская);
- Миргородский полк - Х....к Васько (сотня Кирика Поповского);
- Миргородский полк - Х....к Иван (сотня Краснопольская);
- Переяславский полк - Х....к Васко (сотня Воронковская);
- Полтавский полк - Х....к Стец (сотня Ковалевская);
- Прилуцкий полк - Х....к Федiр (Иваницкая сотня);
- Уманский полк - Х....к Дацько (сотня Кутобевская);

Казацкая старшина: Х....к Матвiй (?-1761) - значковий товариш Миргородського полку (1749-1761), прийомщик грошових сум по Миргородськiй полковiй канцелярii.

Благодарю за внимание всех дочитавших до конца.
Гадание на кофейной гуще. Дальше где искать, где мой возможный пращур?
Цитата
 
 
0 #10 Парфюмер 08.12.2019, 17:12
Цитую Відвідувач:
Цитую знающий:
Довів музей до ручки з працівниками музею почти не спілкувався,вів себе завжди хамовито.Щоб знали яка він людина.Все.

А ви знаете что делалось в том музее днём? Прикроют и там встречаются люди которые жаждут хорошо провести время вдвоём. За это ему отдельное спасибо!
Давайте я догадаюсь с двух попыток.

Первая - "жаждут хорошо провести время вдвоём".
Предположение: любители хорошо и со вкусом выпить, подпольный мини-бар для облечённых властью и откат владельцу музея за романтическую попойку среди музейных портретов графьёв, князей и гетманов.
Я-то каждое лето приезжал в Лебедин, но не знал на самом деле, где же можно со вкусом выпить.
В парке Полуботка, возле танцплощадки? Нет, перевёрнутая страница, а когда-то, в молодости, первая половина 80-х годов - ДА!!! Хоть и райотдел милиции рядом, рискуем, братове! Сколько я в тех кустах возле танцплощадки оставил пустых выпитых бутылок на радость детворе, которая с визгом бежала сдавать пустые бутылки (12 копеек за бутылку, а мороженое фруктовое стоило 7 копеек, стаканчик сливочного мороженого - 13 копеек).
Благодарили меня дети, просили: дядя, выпейте ещё, что вам стоит? Действительно, а что мне стоит осушить подобно мелиоратору 1 литр? И дядя радовал детвору, потом уверенной походкой шёл на танцплощадку окучивать местных дам в интимно-близком белом вальсе.

Второе предположение - дом свиданий, место для утех.
Кто бы мог подумать? А я-то искал места, которые любят тишину. Ну не к родителям же тащить потенциальных невест на Кобижчу? Как говорится, не тот эффект и не тот антураж. Всё по-спартански, панночка, мы ведь не из графьёв, эта скамейка нам подойдёт.
Думаю, что музей - это было элитное местечко для уединений. Прямо загорелся я сейчас. Поздно, понимаю. Да и пана Кравченко я никогда не знал.
И могу точно сказать, если это правда на самом деле, что интимными безобразиями там тогда занималась не рядовая публика, а партийные чиновники, из администрации. Согласных на всё секретарш и тогда у них хватало.
Цитата
 
 
+2 #9 Парфюмер 08.12.2019, 16:35
"...З роси та води тобі, друже!"

Это написал дедушка-побрати м, не я.
Что за пожелание? Звучит очень красиво, а что означает неясно. И пан Удод в своём поздравлении юбиляру заканчивает этими же словами. Просветил бы кто, что означают эти слова.

Борис Иванович! Видите, я сделал вам рекламу.
Ваше поздравление юбиляру я специально привёл без купюр, полностью. Вы ведь согласитесь, что за рекламу нужно платить. Нет, не гривной и не долларами, а всего лишь ответом на поставленный вопрос.
Вопрос следующий: так почему же в этой антологии "Лебединщина в iменах" (кстати, ряд статей я прочитал и нахожу их вполне интересными) отсутствуют исторические личности, которые находились по другую сторону баррикад (условно "красные"), но внесли очень заметный вклад и приумножили славу не только тех родных мест, где родились, но и страны в целом? За что их постигла такая участь? Они в чём виноваты? Беззаветно служили Родине, приносили ей в жертву не только здоровье, но и жизнь.
И чем же лучше широко представленные в этом проекте представители "голубой крови" - графья, князья и помещики?
Так ответите или нет? И не придумывайте, пожалуйста, что где-то запропастились ваши очки, а без них никак.
Цитата
 
 
0 #8 Парфюмер 07.12.2019, 17:37
Продолжение слёзооросительн ой речи пана Ткаченка.

... Кравченко завжди вболіває за свою працю, яка збігається з хобі — музейну справу. У співробітництві з місцевою владою вдалося газифікувати музей, придбати комп'ютер і здійснити капітальну реконструкцію покрівлі.
У 2003 році вийшло у світ унікальне енциклопедичне видання «Сумщина в іменах». Тільки від Лебединщини у ньому подано відомості про понад 250 визначних діячів краю. А зібрав ті відомості знов-таки Володимир Іванович зі своїми музейниками. Це величезний обсяг матеріалу: роки життя, освіта, вченийступінь, перебіг посад і, зрештою, набутки — що і коли зроблено людиною для блага держави та поцінування її досягнень науковим світом.
Заходилися краяни відроджувати свою церкву — будувати Свято-Успенськи й храм на місці зруйнованогоТро їцького. Володимир Іванович і тут підставив своє плече — став одним із його фундаторів.
Розпорядженням голови районної державної адміністрації за вагомий внесок у розбудову української державності в 2006 році Володимир Кравченко нагороджений відзнакою районної державної адміністрації — нагрудним знаком «За заслуги перед Україною», який йому вручили з нагоди 10-річчя з часу прийняття Конституції України.
Володимир Іванович не набув великих статків, живе скромно. Але одночасно це багата людина, бо має те, що не купується і не продається: знання, честь і почуття власної гідності. Слід зазначити, що поруч із його загостреним почуттям справедливості та винятковою порядністю некомфортно почуваються хитрі, жадібні, заздрісні та дволикі люди.
Багато смутку завдає Володимиру Івановичу наше сьогодення — розкрадання держави, мордобої в ім'я ближчої черги до державного «корита». Та не згасла у нього надія на скороминучість казнокрадів, не щезла віра в торжество справедли вого закону і права.
На 60-му році життя Всевишній подарував ювілярові безсмертячко — улюблену онучку Марійку. Дідусь навчить її доброї науки, якою сам добре володіє, — навчить любити Україну, життя, людей і себе у цьому непростому світі.
Можна здолати людину, але неможливо перевершити небо її душі. Побажаймо й ми Володимиру Івановичу, щоб у небі його чистої, світлої душі завжди світило яскраве сонце! З роси та води тобі, друже!
Борис ТКАЧЕНКО,
член Національної спілки письменників України.
Цитата
 
 
0 #7 Парфюмер 07.12.2019, 17:35
Мон шер, пан-письменник Борис Ткаченко с тобой не согласен по поводу "живлення".
Живу Украиною - это кредо самого нашего героя, чей жизненный путь мы так поверхностно анализируем.Впо ру обрамлять его облик золочёной рамой.
Не будем так наивны, ведь то, что изложено ниже, написал его побратим, сивовусий дiдусь-патриарх в 2013 году. Этот материал я нашёл в сети, сайт liveinternet в блоге одного нашего земляка, философа из философов, ты догадался.

Почитай, именитый краевед именно живёт ненькой, а не живиться её питательными соками. И в этом его коренное отличие от намертво припавших к бюджетным соскам неньки всякой мерзопакостной нечисти. Потому что вот он так воспитан жить не для семьи, а для других людей как Прометей.
И за что на него нападают хулители и завистники, он на самом деле не знает.
Глянь этот блог, там ещё пан Удод лично свидетельствует юбиляру в 60 лет своё почтение стихами в поклонном стиле, держа в руках переливающуюся жидкость в бокале. Прямо не знаешь, огорчаться или завидовать.

Слово про побратима.
Живе Україною

Якось у розмові Володимир Кравченко висловив своє кредо: «Живу Україною». А спливли в пам'яті ці слова, коли ми подумки перегорнули його лебединські клопоти останніх літ. Ні-ні, це клопоти не про хліб насущний, це клопоти про зростання духовностіі культури нашої, про плекання патріотизму і національної гордості, які зростили могутність багатьох держав світу, іякими, на жаль, ще й досі нехтують деякі наші державці. Оце саме цими болями й живе Володимир Іванович — мій побратим і порадник, мій товариш і виручальник.
По закінченні історичного факультету Київського державного університету ім. Шевченка він приїхав учителювати в Лебедин. Це був час гоніння на автора цієї розповіді за його погляди. Тоді вчорашні співробітники, а то й друзі, щоб не зустрітися з опальною особою, завбачливо переходили на інший бік вулиці. І першим, хто не побоявся зійтися з «крамольником», був Володимир Іванович. Мені імпонувала його відвертість у висвітленні історичних (причому прихованих) подій, ерудиція і прямота судження. Знайомство переросло у дружбу. Гадаю, що на користь обом.
Сьогодні клястися в патріотизмі та любові до України не лячно. А згадаймо, як на таких патріотів дивилась тодішня влада, скажімо, років 20-30 тому. Не тільки «косяки» у поглядах були, а й погрози лунали. Лунали й на адресу Володимира Івановича. Та він мужньо ніс своє кредо: «ЖивуУкраїною і на тім стою!».
Такий світогляд — не із захмар'я. Володимир народився на Переяславщині, в селі Пологи-Чобітьки . До школи ходив за 5 кілометрів. Працював у колгоспі, шив армійське обмундирування на Переяслав-Хмель ницькій швейній фабриці, слюсарював у виробничому об'єднанні «Хімволокно» у Києві... І одночасно навчався на вечірньому відділенні історичного факультету Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Зрештою, став неабияким істориком, і ось уже 26 літ очолює Лебединський художній музей. Окрім читання лекцій, влаштування виставок, проведення екскурсій та консультативної допомоги студентам у написанні рефератів, Володимир Іванович багато уваги приділяє примноженню фондів музею.
Завдяки його листуванню з родинами митців та особистим зв'язкам із колекціонерами музей поповнився кількома сотнями робіт багатьох художників, скульпторів та народних майстрів(родини Кричевських, Андрія Мордовця, Івана Гапоченка, Івана Волчека, Сергія Побожія, Богдана Люкляна та ін.). Архів-бібліотек а музею поповнилась епістолярною і мемуарною спадщиною відомих митців, науковців, письменників (вихідців із Лебединщини) талітературою про них, зокрема, родину Кричевських, Давида Бурлюка, Стефана Таранушенка, Олександра Семмо, Бориса Гмирю та ін.).
А головне — Володимир Іванович очолює науково-краєзна вчу роботув районі. По будь-яку етнографічну, історичну, краєзнавчу, літературознавч у, мистецтвознавчу чи універсальну довідку люди йдуть у художній музей, до Кравченка. Вирішити питання урочистостей — теж до нього ідуть.
Цитата
 
 
0 #6 Відвідувач 07.12.2019, 08:09
Цитую знающий:
Довів музей до ручки з працівниками музею почти не спілкувався,вів себе завжди хамовито.Щоб знали яка він людина.Все.

А ви знаете что делалось в том музее днём? Прикроют и там встречаются люди которые жаждут хорошо провести время вдвоём. За это ему отдельное спасибо!
Цитата
 
 
+1 #5 Учень 07.12.2019, 08:03
дО СИХ ПОР НЕ МОГУ ПОНЯТЬ КАК ОН РАБОТАЛ В МЕДУЧИЛИЩЕ ПРЕПОДАВАТЕЛЕМ? НЕТ, ЧИТАЛ ОН ЛЕКЦИИ В ЗАХЛЁБ СТУДЕНТЫ НАХОДИЛИСЬ КТО ГДЕ. КТО ЗА ПАРТОЙ КТО ПОД ПАРТОЙ КТО В ШКАФУ А КТО И ВОВСЕ ЗА ОКНОМ. ЗНАНИЯ? НОЛЬ!
Цитата
 
 
+2 #4 ??? 06.12.2019, 12:22
"Краєзнавець Кравченко, який живе Україною"

Так-то воно так, але:

По-перше, не живе а живиться.
А, по-друге, не Україною, а пропагандою.
Змолоду - пропагандою комунiзму-соцiа лiзму, нинi - нацiоналiзму, а якби народився рокiв на 30 ранiше, то живився б пропагандою нацiонал-соцiал iзму. Думаю, за цiлком непоганi рейхсмарки, бо здiбностi ж очевиднi!

Це ж класика, пане Василю! На нiй вся свiтова лiтература тримається. Та й iсторiя теж
Цитата
 
 
+2 #3 знающий 06.12.2019, 10:44
Довів музей до ручки з працівниками музею почти не спілкувався,вів себе завжди хамовито.Щоб знали яка він людина.Все.
Цитата
 
 
+2 #2 Парфюмер 05.12.2019, 17:56
Я не готов пану Кравченко размахивать кадилом, слишком неоднозначно его творчество в глазах объективно мыслящего читателя.

"Володимир Кравченко ...закінчив 1980-го – історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка із відзнакою, отримавши фах викладача історії та суспільствознав ства». Від 1981 року мешкає в Лебедині. У його послужному списку значиться посада експедитора об’єднання оптово-роздрібн ої торгівлі районного споживчого товариства; (07.ІХ.1982–18.VII.1983)"...

- Действительно, от преподавателя истории до экспедитора райспоживспiлки один шаг. Нёс исторические знания в массы, колеся по сельским просторам района.

"...болючу докорінну ломку старих ідеологічних схем, ідеалів та орієнтирів і формування нових. Не уникнув цього і Володимир Кравченко."

- Ну что же, человек - существо текучее. Пишите красиво: пережил душевный термидор.

"Відтоді за політичними переконаннями він став прихильником національно-дем ократичної ідеології. Був активним членом Народного Руху "...

- И стал Владимир Иванович идейным вдохновителем и программным директором малочисленной стайки лебединских революционеров- инквизиторов.
Кстати, как я знаю, ныне успевшей успешно разбежаться во все стороны из-за полного отсутствия успехов и для страховки, чтобы не нести ответственности за сделанное.
Пан Василий, Вам известно значение слова НЕОФИТ? (в переносном значении - новый последователь какого-либо учения). Пишите прямо: он прямо перед вами, граждане.

- "...Для пересічного лебединця ім’я Володимира Кравченка відоме, як ім’я краєзнавця, автора понад 500 статей, що стосуються проєкту «Лебединщина в іменах» (від 2017 року)."

Ключевое слово "пересiчного лебединця", т.е лебединця, который безразлично проглотит с тарелочки любую краеведческую лапшу.
Так вот, как непересiчний бывший лебединец, хочу спросить Вас, пан Василий, раз вы его так расхваливаете, (Кравченко я не спрашиваю, он никогда не отвечает на законные и неудобные вопросы).
Вопрос резонный: почему в названном источнике нет упоминания о Маршале П.С.Рыбалко, дважды Герое Советского Союза? Военачальнике, которого называли "танковый Суворов".
Он не заслуживает никакого упоминания, родом ведь из наших краёв? Я могу Вам подбросить ещё несколько имён, которых обошёл своим вниманием пан Кравченко. Мне ясно, по какой причине, а пересiчним всё пересiчно, они уже давно так привыкли.
Что скажете, пан Василий? И говорили ли Вы в приватных беседах этому одновекторному краеведу, что так поступать нельзя, ибо так поступали только большевики, черкая историю, и что такой проект никогда не будет считаться объективным?

"Але одночасно це багата людина, бо має те, що не купується і не продається: знання, честь і почуття власної гідності"...

- Это дедушка-патриар х так сказал, слабенько разбирающийся в операциях купли-продажи. В этих словах присутствует анахронизм с атавизмом и досадным недоразумением.
У меня есть очень большие сомнения, что эта заявленная версия так и останется легитимной в памяти потомков.
Цитата
 
 
+1 #1 ??? 05.12.2019, 12:01
Хм-м...
Один -знавець пише про iншого -знавця...

Пане Василю, не полiнуйтесь, пошукайте в Гуглi словосполучення "Горловская мадонна". То, може, й взнаєте цiну власному патрiотизму.

А якщо й тодi не взнаєте - то так вам i треба!
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.