нд.01192020

Щастя справжньої жIнки

Щастя справжньої жIнкиВона – наче сонце, бо осяває всіх довкола привітною посмішкою, поглядом проникливих блакитних очей, вона – наче лагідна хмаринка, яка обдаровує довколишніх живильною добротою, вона – наче працьовита бджілка, що запалює всіх на гарні справи. Відколи вона з’явилася в с.Рябушки, його мистецьке життя заграло всіма барвами веселки, завирувало, наче бурхлива річка. Бо вона така за своєю вдачею – метка, запальна, творча, креативна.

Вона – це Яніна Шолудько, директор Рябушківського сільського будинку культури. Волею долі життєва стежина дев’ять років тому повела її з сусідньої Липової Долини на Лебединщину. Така жіноча доля: прямувати за чоловіком…

…Маленька щебетушечка з незвичним на межі 60-х і 70-х років минулого століття ім’ям Яніна, котре дав їй тато, бо дуже йому воно подобалося за оригінальністю, радувала своєю веселою вдачею хуторян невеличкої Червоногірки, що зовсім поряд з Липовою Долиною. Дівчинка дуже любила той хутірець, адже він милував погляд біленькими будиночками, що примостилися на пагорбі, бузковим розмаєм, кущі якого були замість парканів, і трьома синьоокими ставками, в яких милувалося своєю красою небо.

Згодом, коли батьки перебралися до Липової Долини і Яніна пішла до школи, в ній, мабуть, під впливом отієї краси почала струменіти мистецька жилка. Та тут і гени зіграли свою роль. Бо ж тато дівчинки, Володимир Миколайович, був людиною творчою: гарно співав, писав картини-пейзажі, виготовляв гіпсові статуетки, а прабабуся по лінії мами, сибірячка, теж чудово виводила пісні, вив’язувала вишукані речі, обшивала всю свою численну родину. Ось ці мистецькі уподобання рідних і передалися Яніні. Вже школяркою дівчинка з великим бажанням бігала і до Будинку піонерів, і до Будинку культури, щоб опанувати мистецтво танцю. Виступала на різних заходах у селищі, демонструючи свій талант.

А по закінченню десятирічки постало питання: ким бути? Володимир Миколайо­вич, переживши з дружиною Катериною Іванівною складні часи і подолавши труднощі, від душі запропонував доньці: «Вибирай професію, яка б дала тобі матеріальні блага», та й порадив бухгалтерську справу. Як слухняна дочка своїх батьків, вона вступила до Сумського сільськогосподарського технікуму, що на Веретенівці в Сумах, а згодом на заочне відділення Сумського держуніверситету на спеціальність «фінанси». І вийшов з неї спочатку технік-плановик, а потім фінансист, а це дало змогу Яніні трудитися і бухгалтером, і економістом, і касиром банку, і спеціалістом центру зайнятості, і завідувачкою поштовим відділенням.

Так склалося в житті потім, що після невдалого першого шлюбу доля подарувала Яніні Володимирівні зустріч із Іваном Миколайовичем Шолудьком, Рябушківським сільським головою, якого теж спіткала невдача у сімейному житті. Відтоді й почала молода жінка звикати до сільського ритму життя, його традицій, його людей. Спочатку більш предметніше ознайомилася із рябушківцями, коли її призначили завідувачкою сільським поштовим відділенням зв’язку.

«А ось коли Іван Миколайович, як керівник громади, запропонував очолити сільський Будинок культури, мені стало лячно, – згадує Яніна Володимирівна. – Відразу майнула думка: а чи зможу?»

Як не прикро, але відразу недовіра односельців спіткала її. Декому зовсім не бажалося, щоб «бухгалтерша» взялася «за культуру». І почалися різного роду перевірки за перевірками, які ініціювали «доброзичливці». А дехто навіть кидав услід образливі слова, дехто – колючі погляди. Та вона вистояла і перемогла, і довела, чого варта, бо оте мистецьке почуття прекрасного в її душі взяло верх над усіма негараздами, відкрило її талант і співачки, і танцюристки, і майстрині-вишивальниці, і культорганізатора, і господарника. Цифри, баланси, дебети, кредити й таке інше відійшло в минуле. А мистецтво вийшло на вершину її життя.

«У мене повірила молодь, і це дуже приємно, – зазначає пані Яніна. – Юні односельці потягнулися до Будинку культури, бо хотіли навчитися танцювати і співати, шити і в’язати. Я постаралася все це їм давати. Почала вести гуртки хореографії та «Умілі руки». Навіть окремі мами приходили до мене і просили навчити їхніх дітей тій чи іншій майстерності. А потім до Будинку культури потягнулася молодь не лише з Рябушок, а й із сіл сусідніх районів – Артеморястівки, Мартинівки, Буймера. Та й лебединці почали навідуватися на різні мистецькі заходи.

Це перше, що привернуло рябушківців до особистості Яніни Володимирівни.

По-друге, вона ставила перед собою мету і намагалася втілити її в реальність. Спершу в Будинку культури зробили євроремонт: облаштували натяжні стелі, поклали лінолеум на підлогу, закупили нові куліси, портьєри, а ще придбали нову музичну та освітлювальну апаратуру, швейну машинку, відеопроектор.

Та й ще один фактор зіграв роль у популярності сільського Будинку культури: його директор сама в центрі різних культурних заходів. Головним її помічником і режисером у проведенні свят, цікавих зустрічей, концертів, конференцій, Днів села є художній керівник Будинку культури Олександр Шульга – людина творча, майстерна, фанат своєї справи. Саме він повірив у талант Яніни: змусив її вийти на сцену у ролі співачки і танцюристки, став її навчителем. Відтоді Яніна Володимирівна вірить у свої сили і намагається відшліфовувати свій природній дар. Якось одна знайома зауважила: «Яніна – не солістка, а партію веде». Саме ось такі моменти надихають жінку на творчі ідеї. Їй хочеться вносити якісь новинки в творчу роботу сільського закладу культури.

Відтепер односельці змі­ни­ли свою думку про Яніну Воло­димирівну. Вони потоком спішать на різні мистецькі заходи, котрі проводять Яніна Володимирівна й Олександр Іванович, вони (особливо мами) дякують за навчання дітвори прекрасному, зокрема відчувати красу співу і музики, власноруч вишитої вишивки і зв’язаного виробу.

Яніна Володимирівна – чудова рукодільниця і всьому, що вміє сама, навчає малих і юних рябушківців. Її вишивки хрестиком і гладдю, бразильською технікою і джгутовою філігранню прикрашали не одну виставку декоративно-прикладного мистецтва на різних районних заходах, чаруючи погляд відвідувачів. А її рідні завжди радіють вишукано вив’язаним її дбайливими руками з допомогою гачка і спиць светрам і шаликам, сукням і шапкам.

А ще ж, крім того, жінка дає лад в оселі, вправно господарює на городі і в підсобному господарстві.

Звичайно, зауважите, чи не забагато покладено на жіночі плечі? Так, немало. Але ж підтримує її надійне чоловіче плече – Іван Миколайович, хоча й дуже зайнятий проблемами Рябушківської громади. Він завжди допомагає дружині, є справжнім господарем у домі.

«Ви щаслива жінка?» – запитуємо у Яніни Володимирівни. «У кожної людини своє щастя. Кожен розуміє його по-своєму. А я щаслива, що маю такого чоловіка, з яким надійно, затишно, впевнено почуваюся, – ділиться вона думками. – Радію з того, що мій син Павло уже закінчив університет, працює інженером у Липоводолинській центральній районній лікарні, що мама Катерина Іванівна завжди привітно зустрічає нас, коли приїжджаємо в Липову Долину (на жаль, батько відійшов у Вічність), що доньки Івана Миколайовича не відвернулися від мене і цінують все, що я для них зробила, що вони вже досягли певних успіхів: молодша Яночка (в нас із нею навіть імена схожі) закінчує педагогічний коледж, а старша Люба – вже висококласний спе­ціаліст у галузі лінгвістики, працює за кордоном. А ще радію з того, що я змогла самореалізуватися у мистецтві, що своєю працею приношу радість і односельцям, і жителям навколишніх сіл та ра­йонного цент­ру. Все це у сукупності й є моїм щастям. Хоча далося воно мені нелегко».

Ось така вона – справжня жінка, справжня україночка, справжня берегиня домашнього вогнища. Словом, справжня.

Надія НЕСТЕРЕНКО.


Коментарі  

 
0 #1 ??? 05.12.2019, 11:34
"Ось така вона – справжня жінка, справжня україночка, справжня берегиня домашнього вогнища. Словом, справжня."


Героїня нарису, безумовно, молодець.

Але цiкаво було б дiзнатися: як саме можна розпiзнати, де жiнка справжня, а де - "фейк"? Та чим вiдрiзняється справжня україночка вiд несправжньої?

Бо iнакше справжнiй парубок ризикує в таку халепу вскочити! Несправжньому-т о воно, може, й байдуже...
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.