сб.01182020

Ірина ФЕДІРКО: «Нас зустрічали гостинно»

Нещодавно вчителька історії Лебединської загальноосвітньої школи № 4 Ірина Федірко в складі делегації педагогів Сумщини відвідала Литву, зокрема її столицю – місто Вільнюс. З якою метою та які від цієї поїздки враження, – про це ми попросили розповісти Ірину Олександрівну.

– Ірино Олександрівно, перш за все, хто ініціював цю поїздку делегації педагогів Сумщини і чому саме до Вільнюса?

– При Всесвітньому євро­пей­ському конгресі існує Центр мови і культури ІДИШ. А в місті Дніпрі – Український інститут вивчення Голокосту «ТКУМА», при якому функціонує чималий музей. Вони обоє співпрацюють, займаючись і вивченням, і пропагандою мови, історії і культури єврейського народу. До речі, за величиною інститут у Дніпрі займає третє місце у світі. Так ось, цей інститут і музей очолює кандидат історичних наук, автор підручників історії для загальноосвітніх шкіл Ігор Щупак. Він читає по всій Європі лекції з питань історії, мови, культури єврейського та українського народів. Це дуже високоосвічена, цікава, компетентна в сфері історії людина. Він підтримує зв’язки з Сумським інститутом післядипломної освіти, тому й ініціював поїздку групи вчителів Сумщини до Вільнюса, щоб вони ознайомилися з культурою, мовою, історією єврейського народу, які пропагує культурний центр ІДИШ. Це європейська центрова організація, що знаходиться в історичному центрі Вільнюса. В чудовій бібліотеці центру проводяться різні семінари, зустрічі, концерти для тих, хто цікавиться життям – і минулим, і теперішнім – єврейського народу. До речі, Вільнюс упродовж багатьох століть був центром єврейської культури, своєрідним «литовським Єрусалимом».

– Що передбачала програма поїздки?

– Чотириденне перебування у Вільнюсі для нас, двадцяти шести педагогів Сумщини, було насиченим і цікавим. Центром програми стали лекції про культуру, історію, мову єврейського народу, україно-єврейські відносини. Незвичайним лектором був також доктор Тель-Авівського університету, дослідник ІДИШської мови, історії, культури, дуже інтелігентна людина Мордехай Юшковський. Матеріал лекцій був переплетений цікавими випадками, ситуаціями, оповідками, гумором, прислів’ями, приказками. Словом, лекції захоплюючі.

Другим, не менш цікавим лектором була науковий співробітник Києво-Могилянської академії Тетяна Батанова, яка теж займається дослідженням мови і культури ІДИШ.

У перервах між лекціями ми здійснили екскурсії центром Вільнюса – пішу і автобусну. А четвертий день взагалі був повністю екскурсійним.

– То з якими історичними і пам’ятними місцями Вам вдалося познайомитися?

– Найбільше враження справив собор Святої Анни, побудований на честь матері діви Марії–Анни. А центральна площа Вільнюса – площа князя Гедимінаса – вразила древньою бруківкою, чистотою, охайністю, як і все місто. Весь його центр – це стародавня архітектура, вузенькі вулички, величаві будівлі в готичному стилі. Причому, вони не різнокольорові, а в сірих та червоно-коричневих тонах. Чимало в місті статуй, скульптур. Здавалося, що потрапили в Середньовіччя. Рух транспорту – переважно односторонній, причому самі тролейбуси і приватні автомашини, а ось маршрутки відсутні. Центр міста – пішохідний.

Красивою архітектурою вразив Будинок уряду. Що відрадно – довкола все відкрито, доступно, немає ні огорожі, ні охорони.

Своєю архітектурою в стилі барокко вразив і католицький собор Петра і Павла. Служба тут ведеться польською мовою – історичний вплив Польщі відчутний. А ще – готель «Конгрес» – будова 19 століття, який величаво стоїть над річкою. В ньому ми проживали.

Відвідали і село Понари. Місце­вість, де фашисти проводили масовий розстріл євреїв у роки Другої світової війни, викликала біль у душі і сльози на очах. Наймасштабніші вбивства відбувалися саме тут. Машини, на яких дробили тіла євреїв, великі урвища, куди їх скидали, – свідок того жаху, який чинили фашисти. Цього забувати не можна. І литовці, і литовські євреї свято бережуть пам’ять про цей сумний час в їхній історії.

У селі Тракай вразив замок князя Вітовта, що так і називається Тракайський. Його відбудовано у 80-х роках минулого століття радянською владою. Він знаходиться на острові серед озера Гальве. У цьому поселенні й досі мешкає народність караїми. Їхніх предків у свій час Вітовт запросив із Криму для обслуговування замку і його мешканців.

При виїзді з історичної частини Вільнюса вражають міські ворота-брама із вмурованою в стіну іконою Остробрамською. Це одна із трьох ікон, які визнають у світі християни будь-яких конфесій.

Цікавими і захоплюючими були екскурсії в музеї–бурштину і сучасного мистецтва (муралів).

– На Ваш перший погляд, як живуть литовці – багато, бідно?..

– Я б сказала: скромно і економно. Їхні невеличкі будиночки охайні, парканів немає. Хоромів ніде не бачила. Їхня середня заробітна плата – 750 євро. Валюта – євро. Ціни в магазинах десь приблизно такі, як і в наших. Але рівнем життя окремі з литовців незадоволені, тож вирушають на заробітки у Німеччину, Великобританію, країни Скандинавії. А в Литві багато заробітчан із України. На вулицях люди вишукано, модно одягнені. Але їхній одяг не яскравих кольорів, а переважно темних – сірих, коричневих, чорних. Жінки не люблять яскравого макіяжу.

А ось діти, навпаки, вдягнені у яскравий одяг. Поблизу Тракайського замку зустріли вихованців дитсадка, десь діток із 12. Їхні вихователі – один спереду колони, другий–ззаду – тримали спеціально натягнуту мотузочку. За неї трималися дітлахи, на яких поверх одягу були світловідображувальні жилети. Так безпечно.

Ніде не бачили безхатьків, неохайних людей. Ніхто не лається, не кидає сміття, навіть маленького клаптика папірця, чистота ідеальна всюди – і в столиці, і в селах. Литва – невелика держава, де мешкає всього 2,6 млн. населення, з них у Вільнюсі – 600 тисяч. Це одна із безпечних країн Європи. Після занять наша група пізніми вечорами знайомилася із столицею. І жодного разу нас ніхто не образив, не обікрав, не накричав на нас. Атмосфера миролюбива. Словом, у Литві я почувалася цивілізовано.

– Ірино Олександрівно, Ви би хотіли жити в такому місті?

– Так. А ще хочеться сказати своїм співвіт­чизникам, моїм землякам: учіться цивілізованості і культурі. Порядок, краса, затишок міста, села починаються із кожного з нас. Не на словах, а на ділі.

– Не можемо не запитати Вас про дороги. Які вони в Литві?

– Гарні! Де-не-де трапляються залатані, але ям немає. Тож литовці і юного, і середнього, і похилого віку із задоволенням їздять на електросамокатах.

– Як зустрічали педагогів з України у Вільнюсі, як ставилися до Вас?

– Чудово! Працівники і бібліотеки, де нам читали лекції, і готелю, де ми проживали, і ресторану, де харчувалися, і місцеві мешканці ставилися дружелюбно, привітно, ввічливо. Коли заходили до магазинів, то молоді продавчині, які не знають російської мови (юне покоління нині її взагалі не вивчає), шукали когось із старшого покоління, які володіють російською, або перекладача (вони працюють при великих супермаркетах).

– А що вразило в магазинах?

– Насиченість різними-різними товарами – і продовольчими, і промисловими. Причому, було приємно, що зустріли українську продукцію, зокрема сири торгової марки «Весела корівка» із нашої Шостки та шоколад «Корона» Тростянецької «шоколадки». У Вільнюсі чимало невеличких кафе, крамничок, що розташовані у напівпідвальних приміщеннях. Це спадщина сьогоднішньому поколінню від предків-євреїв, які займалися торговельним ремеслом. Там нас теж зустрічали гостинно.

– А як Вам литовська кухня?

– На сніданок подавали бутерброди, а на вечерю – різні національні литовські страви, багаті на зелень. Це оригінально!

– Ви ще раз би відвідали Литву?

– Не заперечую, аби ознайомитися з країною більш детальніше. Можливо, колись і виберуся. Тим паче, що добиратися туди недорого і зручно. Треба їхати до Києва, а звідти – літаком за п’ятдесят хвилин уже будеш у Вільнюсі. І подорожуй. Зупинитися можна у хостелі, яких там чимало. Думаю, що кожен, хто відвідає цю державу, буде задоволений.

– Дякуємо, Ірино Олекса­н­дрівно, за цікаву розповідь. Успіхів Вам у педагогічній справі і нових захоплюючих зустрічей, подорожей.

– А я, користуючись нагодою, вітаю всіх читачів газети, редакційний колектив з Новим роком. Успіхів вам, здоров’я і цікавих матеріалів.

Розпитувала Надія НЕСТЕРЕНКО.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.