сб.01182020

Сергій Косоногов: «Сім’я для португальців на першому місці»

Сергій Косоногов:  «Сім’я для португальців на першому місці»Сергій Косоногов – лебединець, закінчив міську школу № 2, СПТУ – 34 (тепер ВПУ лісового господарства), здобувши фах меліоратора, працював наладчиком контрольно-вимірювальних приладів на заводі поршневих кілець, водієм у аптеці № 6. Нині проживає і працює в Португалії.


– Сергію, перш за все, цікаво, що спонукало залишити рідну країну і податися, як говорять, «за три моря»?

– Як і багатьох моїх співвітчизників, рішучий курс на закордоння спонукали складні часи, коли за працю в Україні або платили мізер, або й зовсім не платили. Саме фінансова скрута й підштовхнула поїхати за робочою візою до далекої Португалії. Нас було чотирнадцятеро земляків. Збирався попрацювати там десь пів року, заробити грошей, а залишився на цілих тринадцять.

– Важко було робити перші кроки в чужій країні?

– Фізично – ні, морально – ні. Головним бар’єром для адаптації стала мова. Але допомогли її опанувати наші українці, які трудилися й проживали там не перший рік і вже знали португальську, яка є офіційною мовою в цій державі.

– А тепер вільно володієте нею?

– Так. Адже мав велике бажання знати її. Вивчав і при допомозі телебачення, і під час спілкування з колегами по роботі, зокрема й португальцями, працював зі словниками. На сьогодні маю сертифікат, котрий свідчить, що добре володію португальською.

– А чим Ви займалися, щойно прибувши на «край світу»? Жартую, але й справді так, бо ж Португалія знаходиться в південно-західній Європі, на заході Піренейського півострова, тобто вона найзахідніша держава Європи.

– Відразу, коли прибув, збирали полуницю, адже португальці засаджують нею великі плантації. Потім встановлювали теплиці. А згодом від приватних фірм їздили на роботу в Іспанію, зокрема, в Мадрид, де збирали великі металоконструкції. Працював і у Франції (біля Ліона), на Карибських островах, у Гваделупі, Італії: водив великогабаритні вантажні автомобілі.

– А нині чим займаєтеся?

– Відкрив власну станцію технічного обслуговування. Вдячний моїм викладачам із Лебединського профтехучилища, які дали мені міцні знання з автомеханіки. Ось і знадобилося в житті.

– Важко було створювати власну справу?

– Зовсім ні. Згідно португальського законодавства, бізнесу дається «зелена дорога». Куди б я не звертався, скрізь люб’язно надавали допомогу в оформленні документів – перешкод жодних. Такий ось приємний факт: коли підприємець працює перший рік, податками його бізнес не обкладають.

– А потім як щодо цього?

– Дуже просто. В Португалії розвинена приватна власність. Діти продовжують батьківську справу чи засновують власну. Всі підприємці – законослухняні люди: чітко у визначений час сплачують податки, причому чесно, не приховуючи прибутків. Раптом хтось щось “замудрує” – відразу заплатить штраф.

– Сергію, не шкодуєте, що саме на цій країні зупинилися? Ви добре облаштувалися? Забезпечені?

– Не шкодую. Звісно, спочатку хотілося додому. А згодом звикся. Та й почуваюся тут комфортно. Географічне положення Португалії чудове. Поряд Атлантика, завжди тепло, щорічно свіжі овочі, фрукти. Чи забезпечений? Людському бажанню немає меж. Але не жаліюся. Є певні плани і перспективи. Поки що проживаю на зйомній квартирі (тут переважно всі так проживають), але маю автомашину «Мазда». Мені вона дуже подобається, бо завжди виручає. А ще відчуваю впевненість у завтрашньому дні. Наведу приклад: мінімальна зарплата в країні 640 євро (валюта – тільки в євро), а кілограм м`яса коштує 2 євро, ціла курка – 1,5 євро, літр молока – 60 центів. Пенсії вистачає пенсіонерам. Я приходжу з роботи додому – відпочиваю, а не біжу кудись, щоб заробити ще якусь грошину.

– Де саме знаходиться місто з такою дивною назвою, в якому Ви мешкаєте?

– Віла-Нова-де-Мілфонтеш знаходиться на самісінькому березі Атлантичного океану. Воно дуже красиве. Всі будівлі «посміхаються» білизною стін і помаранчевими дахами. Довкола мандаринові, апельсинові, гранатові, фінікові плантації, пальмові та евкаліптові гаї. Снігу немає, лише високо в горах. Із квітня по вересень – відпочивально-курортний сезон, тому до міста приїжджає багато туристів з багатьох країн світу. В ньому комфортна температура: здавалося б, + 45 градусів за Цельсієм – вже спека, але прохолода Атлантичного океану поглинає її. Звісно, вглиб материка – жарко. Місто знаходиться за 180 км від столиці Португалії – Лісабона.

– Бідні – багаті. Такі ось «ножиці» відчутні в цій країні?

– Багаті є. Але їх не видно. Вони не хизуються своїми статками. Вони, буває, їздять на велосипедах, а не на машинах, ходять у звичайному, як і в усіх, одязі. Словом «ножиць» я не спостерігав. Люди трудяться, мають достаток, живуть не в натяжку. До речі, тут багато українців, а також представників із Болгарії, Індії, Непалу, Бангладешу, Бразилії.

– У Вас є друзі-португальці?

– Так. На моїй СТО працюють і українці, і португальці. Є ще й інші, з якими ми подружилися за тих чи інших обставин. Зустрічаємося по вихідних: побесідуємо, посмажимо м`ясо, рибу.

– Яке взагалі ставлення португальців до українців?

– Добре, привітне. Завжди допоможуть, проконсультують. Ніколи не принижують. Скажімо, я зайшов до банку – відразу звертають на мене увагу і пропонують свою допомогу. На сьогодні я користуюся тими ж правами, що й португальці, оскільки маю вид на проживання.

– Як Ви оцінюєте рівень життя португальців?

– Високий. Лише один показник назву: столиця – місто Лісабон – на 25 місці у рейтингу найбільш зручних для життя міст світу. Про заробітну плату я вже говорив. Хто трудиться, той має хороший рівень життя. Легко нічого в житті не дається. Зауважу, що є й безробітні, але їх небагато, вони одержують матеріальну допомогу. Про високий рівень життя свідчить і тривалість життя португальців: чоловіків – 79,5, жінок – 80 років.

– А які напрямки промислового розвитку країни?

– Розвинені текстильна, легка, нафтопереробна, деревообробна, металургійна, біохімічна, рибна промисловості. Вагому частку займає виноробство, і в світі португальські вина визнані найсмачнішими. Очевидно, всім відомо, що Португалія – батьківщина всесвітньо відомого вина «Портвейн». В країні виробляють кращу в світі оливкову олію, а ще вона експортує 70% виробів з пробкового дерева від світового рівня.

– А чи займаються португальці сільським господарством?

– Звичайно ж. Тваринництво й рослинництво теж розвинені. Худобу і птицю вирощують таку ж, як і в Україні. Овочі теж. А ось таких великих плантацій полуниці, малини, ожини, смородини, фініків, мигдалю в Україні, як у Португалії, не зустріти. Звісно ж, оливкові теж у пріоритеті, бо ж, як я вже говорив, їхня оливкова олія – найкраща в світі за якістю і смаковими властивостями.

– Якщо вже заговорили про продукти харчування, то скажіть, які португальські страви Вам до смаку?

– Спочатку скажу, що в Португалії існує культ їжі: обід тут триває півтори-дві години. Причому, на цей час не призначають ніяких зустрічей. І, до речі, сім`я для португальців на першому місці, причому зв`язки підтримуються з усіма родичами. Часто буває, що вони всі збираються гуртом і займають пів ресторану, аби поспілкуватися за обіднім столом чи вечерею. І тут присутні всі покоління – від найменшого до найстаршого представника. А щодо моїх смаків... Мені до вподоби всі португальські страви, однак найсмачніші – смажені м`ясо та риба на грилі чи вугіллі.

– А чи пригощала Ваша дружина португальських друзів українським борщем та варениками?

– Звичайно ж. Вони смакували і просили запрошувати їх на гостину не один раз.

– Португальці варять із моркви варення. Чи довелося Вам ним смакувати?

– Може, й довелося, та я не знав, що воно з моркви. Скажу відверто, я до солодкого байдужий, рідко вживаю.

– Не можу не запитати Вас, Сергію, про дороги. Ви ж знаєте, що для України це болюче питання.

– О! Дороги – казка! Асфальт скрізь, розмітки чіткі, покажчики – всюди. Їдеш – одне задоволення. Якщо раптом десь малесенька ямка утворилась, адже нічого вічного не буває, відразу ту ямку заладнають, що й не видно, де вона була.

Всюди освітлені вулиці. Ніхто не дозволить собі смітити. За порядком слідкує комунальна служба (жупта називається). Її працівники підрізають траву, фарбують паркани, різні вивіски і т.ін. Нещодавно бачив таку картину: працівник служби з пилососом збирав біля бордюр пилюку, якої майже й не було, але збирав.

– На відпочинок час залишається?

– Так. Тут восьмигодинний робочий день. По закінченню роботи у вихідні маємо можливість покупатися в океані, поїхати в якесь із міст, щоб ознайомитися з пам`ятними і визначними місцями або просто посидіти з друзями в ресторані. Ми з дружиною (і не тільки ми) частенько користуємося послугами ресторанів. Тут не прийнято готувати вдома. Пообідати чи повечеряти в ресторані дешево і смачно.

– Які відчуття охоплюють, коли входиш у води океану?

– Відчуття його величі і краси. Але завжди треба бути обачним. Хоча ми нечасто купаємося, адже вода навіть у спеку прохолодна. А ще небезпечні припливи хвиль, особливо для рибалок. Коли відплив, на березі є камені, з яких вони вудять рибу. І раптом набігає хвиля, що накриває людей. То вже біда. Тому Атлантичний океан – це й краса, й небезпека.

– Ви вже знайомилися з Португалією в цілому?

– Не зовсім. Побував лише у Лісабоні й Фарро. Ці міста вражають своєю архітектурою. У столиці є унікальний, найдовший у Європі міст Васко да Гами (дослідник, який відкрив морський шлях в Індію) довжиною 17185 метрів. Португальці шанують пам`ять і про дослідника Фердинанда Магеллана, який першим здійснив навколосвітню подорож морським шляхом.

А взагалі Португалія ділиться на два автономні регіони – Азорські острови і Мадейра та 18 округів. Регіони та округи діляться на муніципалітети, які мають у своєму складі міста, містечка та парафії. Країна має багату флору. Типове дерево – сосна. Вражають величчю Лейрінський та Бусацький соснові бори.

– А як у Португалії з охороною здоров`я?

– Медицина страхова. Але за перший прийом у лікаря треба платити. Далі надання медичних послуг є безкоштовним при умові, що в людини є медичний страховий поліс. І ще: якщо громадянин не має такого документа, він не допускається до роботи.

– Нас цікавить і структура освіти в Португалії.

– Вищу освіту дають національний і політехнічний університети. Середня освіта обов`язкова, ділиться вона на три ступені: перший – підготовча школа (віком 3 – 5 років), другий – базова школа (6 – 15 років), третій – старша школа (15 – 17 років). У третьому ступені пропонується навчання за двома напрямками: загальний – підготовка для вступу в університети і технологічний, який передбачає підготовку до працевлаштування відразу після школи. Мова навчання – португальська й англійська.

– Сергію, наостанок наше традиційне: Ваші побажання землякам, зокрема й читачам тижневика «Будьмо разом».

– Всім добробуту, мирного неба, затишку в родинах. А ще поважного й шанобливого ставлення один до одного. Скажу відверто, що саме це й є характерною рисою для португальців, тому в них усе й ладиться. Прикро, що ця риса відсутня у переважної більшості українців. І це аж ніяк не на користь. Пригадайте п’єсу «Наталка Полтавка» Котляревського. Там є слова, які виголошують головні герої: «Де згода в сімействі, мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона». Гарні, правда ж? Отож, усім людям злагоди, миру і благодаті.

– Щиро дякуємо, Сергію, за спілкування. Від душі бажаємо, щоб Вам і на далі таланило в далекій Португалії, але не забувайте рідної землі, рідної країни, своїх рідних, які завжди чекають.

Спілкувалася Надія СОЛОДОВНИК.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.