Незабутня подорож у Карпати

Незабутня подорож у КарпатиКожен із нас давно мріяв опинитися у найколоритнішому куточку нашої України – в Карпатах. І ось нарешті наша мрія здійснилася, ми в автобусі подорожуємо до гір, в селище з багатообіцяючою назвою – Верховина. Дорога була хоч і далекою, проте веселою, бо компанія у нас зібралась дружна, ще й на чолі з такими керівниками, як Жанна Василівна, Світлана Михайлівна та Ольга В’ячеславівна. Відразу нас зустріли привітні господарі будинку, в якому ми і поселились. Карпати вразили нас відразу: краєвиди, каплички, замерзлі струмки, покриті снігом смереки, маленькі будиночки, розкидані у незвичних місцях. Ми зрозуміли: нас чекає незабутній відпочинок. Першою зупинкою був музей Гуцульщини. Всім було цікаво дізнатись деякі таємниці та сторінки історії гірського поселення. Ми і не здогадувались, що за гроші тут раніше вважали сіль, адже  вона найчистіша і найякісніша, і ще дуже цінувалося дерево, особливо тис. Гуцули дуже талановиті і майстерні люди, які і зараз перебувають у культурному розквіті. Це ми дізнались із численних виставок, як художніх, так і мистецьких, декоративних. Ми щиро дякували екскурсоводам та авторам виставок, але ще ж треба було встигнути до іншого музею, а точніше, до будинку трембітаря. Газда, тобто господар будинку, зустрів нас звуками трембіти, запросив до хати і почав свою цікаву історію. Ми заворожено слухали оповіді про життя і побут гуцулів, про речі їхнього вжитку, про обов’язки в домі та національний одяг, навіть потрапили у справжню карпатську казку зі звуками природи, худоби та птахів , які самі відтворили за допомогою різних інструментів та дзвіночків. А сам господар розказував нам про обряди, звичаї, співав місцевих пісень та грав на всіх інструментах, які тільки звучали колись в Закарпатті. Потім кожен із нас зміг одягнути на себе оздобленого кожушка чи хустину, спробувати пограти на трембіті. Ми були дуже задоволені музеєм, радісно спускалися з гори, хто як міг, і знали, що нас ще чекає багато цікавого.

Далі ми завітали до пивоварні, дізнались технологію приготування справжнього гуцульського пива та побачили на власні очі, як його роблять. Було дуже цікаво, але всі ми втомились і вирушили додому. Та після того, як покуштували національних страв та відпочили, поїхали в село Яблуниці, бо там на нас чекав різдвяний концерт,а потім цікава вистава. По дорозі ми співали українські пісні, час пролетів швидко, і ми опинились у будинку культури. З виступу сільських мешканців багато дізнались про різдвяні звичаї гуцулів, їхню віру, пісні та Меланку, але водночас і насміялися, бо наостанок вони приготували веселі сценки і подарували всьому залу багато усмішок. Ми повернулися додому втомлені, але уже з нетерпінням чекали наступного дня.

Зранку вирушили у Яремче, там відвідали ярмарок, побачили водоспад, сила води якого не давала йому замерзнути навіть у великий мороз. Потім поїхали до Ворохти, де мали можливість освоїти зовсім нове для нас – лижі. Відразу не всім далася ця нелегка справа, але ніхто не бажав здаватися, і під кінець дня усі відчували себе майже професіоналами. І хоча не можна сказати, що це дійсно так, але однозначно всім було весело, ніхто не сумував.

А ввечері, коли приїхали додому, побачили справжнє дійство біля будинку – то жителі селища щедрували та меланкували – як школярі, так і старше покоління. Вони співали, бажали всім щастя та добра, і ми справді вірили, що від їхніх побажань все у нас буде добре. Потім господарка будинку подала нам святкову вечерю, де обов’язково повинні бути пироги з вишнями, а дівчата ще й ворожили на варениках. Усі ми співали, водили хороводи навкруг ялинки і зустрічали Старий Новий Рік, ділились враженнями, спілкувались, адже за цей час встигли здружитися.

На четвертий день перебування в Карпатах нам пощастило побувати на фестивалі колядників. Із сусідніх сіл приїжджали різні колективи та показували, хто як уміє співати щедрівки, колядки, інші обрядові пісні та грати на народних інструментах. Старі і малі, чоловіки та жінки – всі виступали на сцені, ми ще такого не бачили, було дуже цікаво, аж душа наповнювалась якимось приємним теплом, гордістю за рідну мову та країну, за її людей, що мають національні звичаї за основу.

На п’ятий день знову були у Ворохті, навіть спробували свої сили на великій гірці, і ніякі падіння та невдачі не затьмарили веселого настрою і щастя від катання на лижах. А ще всі мали можливість побачити гори з висоти пташиного польоту, покататися на оглядовому підйомнику.

І ось настав час прощатися. Було сумно, адже Карпати зустріли нас дуже привітно, і кожен із нас пообіцяв собі повернутись сюди неодмінно. І знову дорога, ми були певні, що скоро будемо вдома, але сталася несподіванка: наш автобус зламався. Усі засмутились, але не наші викладачі, вони запропонували нам чудову ідею – здійснити екскурсію по Житомиру, де вийшов з ладу наш автобус. Спочатку ми попрямували в Інститут медсестринства. Дуже цікаво було побачити, де і як навчаються наші колеги. А потім ми побували у музеї космонавтики, де нам дуже сподобалось, адже такий музей лише один на всю Україну. Там лунає космічна музика, вражають справжні космічні кораблі та супутники. Ми не пожалкували, що побували у Житомирі. І ось наша подорож завершилась, ми благополучно доїхали додому, але ж з нами залишились незабутні враження, щасливі спогади і нові друзі.











  

Тетяна Волочаєва,

студентка 3 курсу Лебединського медичного училища

імені проф. М.І.Сітенка.