нд.08252019

Доброго вам здоров’я, земляче!

Доброго вам здоров’я, земляче!Протягом тривалого часу майже після кожної публікації матеріалів у нашому куточку рибалки, на сайті нашого тижневика http://www.lebedinpress.com.ua/ ми мали постійні в’їдливі відгуки одного із жителів однієї північної столиці. Вона, як стверджують альтернативні історики, дісталася нинішнім тамтешнім жителям від якоїсь розумної попередньої цивілізації. За його натяками він є уродженцем Лебедина та університетським викладачем російської філології. Серйозний дядько! Певно, як гляне, то й молоко кисне. Ось останній відгук столичного жителя про любительське рибальство (та й мисливство). «Треба було б просто видати кожнiй рибцi або зайчику по рушницi з набоями та навчити стрiляти. Тодi воно була б чесна рибалка або полювання. А так – суцiльне пiдле вбивство. Невже цi пани не розумiють: як вони знищать все живе, то далi вже буде їхня черга здихати. Та їхніх нащадкiв. Пане Василю, повинна ж вже сучасна людина чимось вiдрiзнятися від пiтекантропа? Зрозумiло, що пітекантропи першi почали, але ви ж могли б вже й трохи порозумнiшати». Звісно, не все те мак, але трішечки й не так.

До речі, пітекантроп, що мешкав близько 700–27тисяч років тому, – це викопний підвид мавполюдей, який колись розглядали як проміжну ланку еволюції між австралопітеками і неандертальцями. У даний час пітекантропавважають локальним варіантом, що характерний лише для Південно-Східної Азії, якийне породив безпосередніх предків людини.У зв’язку із вище приведеним розумуванням стосовно рибалок-любителів та прямим натяком про їхню розумову неповноцінність,мені хотілося б дещо сказати.

Перше.Не братимемо до уваги той факт, що навіть Син Божий Ісус Христос не докоряв рибалкам за їхній промисел. Можливо, наш землякстав прихильником вегетаріанства. Що це таке? Вегетаріа?нство– спосіб харчування, при якому людина не вживає м'ясо, птицю, рибу, морепродукти, а також (іноді) яйця та молоко. Вегетаріанці обґрунтовують свій вибір різними причинами: етичними, релігійними, екологічними, економічними, естетичними, а також наміром покращити стан здоров'я. Як говориться, вольному воля, спасенному рай, або ж кожні мізки мають індивідуальну кривизну сірих звивин. Якщо вони, звичайно, є.А можливо, в нашого земляка, як типового вірнопідданого інтелігента, вселився агресивний бісменторства та морального дуалізму. І ставвін таким собі підпільним м’ясоїдом і рибоїдом. Уболіваючи за долю людства і всього творіння Господнього, нишком ненавидячи свою владу та згораючи від сорому, купує рибу та м’ясо у замороженому станів супермаркеті з незамороженими цінами. Коли ж їх споживає, то, мабуть, плаче (крокодили теж ллють слізоньки, пожираючи м’ясо). Або ж розумує, що ота покупка ніколи не бігала і не плавала. Можливо, навіть уявляє, що це такі собі огірки, чи огіркова трава. Але, як стверджують дослідження вчених, навіть огірки та й інше зелене царство, як і велике та могутнє царство грибів, теж мають певну нервову систему, за допомогою якої вони здатні запам’ятовувати, спілкуватися між собою та реагувати на світ.Вони теж спроможніна електромагнітних частотах, які ми, на жаль, чи на щастя, не сприймаємо, кричати, плакати, сміятися,коли їм страшно, радісно чи боляче.Значить, вегетаріанства,як такого, не може існуватив принципі.

Друге.Не людина себе створила такою, як нині є. Тобто такою, що знаходиться на вершині харчової піраміди і не може живитися енергією сонячних променів, чи енергією, приміром, чорнобильської радіації. Знаходився б на цій вершині хтось інший, то й ми б слугували йому за харч. Отож,ми (не вегетаріанці) й тримаємо свиней, яких, спочатку відгодувавши, а потім,ридаючи, колемо, смалимо, справляємо свинячий бенкет. А ще розводимо гусей, яких, виростивши із гусеняток,потім зі сльозами на очах ріжемо та коптимо і т. п. Розводимо й рибу, яку згодом виловлюємо, патраємо та смажимо на вогнищі. І теж плачемо, якщо нам дим заходить прямісінько в очі. Вирощуємо, правда, й сою, але м’ясо, зпартолене із неї, смакує надто вже великим любителям такої продукції. Можливо, колись у майбутньому якісь мудрацькі апарати й вироблятимуть із простих неорганічних речовин, тобто із відра якогось неродючого ґрунту, що без жучків та черв’ячків, білки, жири та вуглеводи, якіабсолютно ідентичні натуральним у вигляді смачної їжі, у тім числі й – рибних котлет. Ось тоді б ми нарешті дистанціюємося від пітекантропів. Бо ж, як вилізли колись наші прапрапра на високу харчову піраміду, так і чекають на ній, коли з’являться тії чудернацькі апарати. Утім, площина рибальства й мисливства таки ж перетинається із площиною «жратви-їдви», але вони повністю ніколи не співпадали.

Третє.Походи на риболовлю дня сьогоднішнього (та й на мисливське полювання) у переважній своїй більшості – це, шановні, не просто тупий похід пітекантропів за отією «жратвою-їдвою». Для справжніх рибалок і мисливців – це похід, у якому вони єднаються з природою та відпочивають від набридливої сірої буденності; від Інтернету та соціальних мереж, у яких кожен панок уявляє себе великим мудрагелем значимішим Сократа;від політичної істерії, яку створюють теперішні господарі життя; спілкуються із друзями та дбають, аби її дари залишилися іще й онукам. Стосовно ж згаданих сучасних пітекантропів, а я б сказав, сучасних варварів та вандалів, які живуть за принципом «Після нас хоч потоп!»,то скажу, що їх таки і в нас, і у вас, і в тамтешніхдостатньо. Ідо них абсолютна більшість простих рибалок-любителів з вудкою не належить. До них належатьдвоногі, інколи й ого-го які непрості істоти, в яких списи та стріли регресували до електровудок та сіток з ехолотами. Вони не залишають шансів на виживання навіть малькам. Словом, дітовбивці. Їх, на жаль, не лише серед рибалок, а й, приміром, серед правителів, політиків, псевдо інтелігентної братії та й братії продажно-пишучої, трапляється чимало. І вони, як правило, вже перебуваютьна постійно діючому конвеєрі виродження, про який знали іще окремі древні, але про існування якого й нині здогадуються далеко не всі, особливо правителі та страшенні розумники, які, люблячи все людство, насправді не люблять нікого.

Четверте.У риби дійсно немає рушниць та гранатометів. Навіть підводних. Правда, у деяких є зброя хімічна: отруйні шипи. Але чому гарячі поєдинки між рибалкою і солідною рибиною є нечесними? Як на мою думку, то все чесно. Енергія рідної стихії, хитрість, спритність, сила риби, інколи її смертельна отрута та зуби врівноважують уміннята досвід рибалки-любителя. Не завжди у цій боротьбі виграє той, хто полює на рибу. Тільки зовсім неграмотні не знають твір «Старий і море» Хемінгуея, де рибалка Сантьяго програв. Спочатку йому поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика й дужа, що старому доводиться довго й тяжко змагатися, щоб перемогтиїї. А на зворотньому шляху акули обгризли рибу, і старий приплив до берега лише з її скелетом.

Сподіваюся, що ви – на нас, а ми – на вас. Маю на увазі, не розсердилися і не образилися.Надіюся, що ми обойко іще не втратили почуття гумору.А його втрата і нерозуміння тонкої, та й товстенької, сатири, як з'ясували вже давно британські психологи,може бути одним із індикаторів настання хвороби Альцгеймера.Зокрема, при ній в людини пропадає іще й пам’ять. Страшно! Це політики (і наші, і ваші, і їхні)завжди цілком здорові. У багатьох із них пам’ять пропадає з інших причин. Просто, такавоно в нас споконвічна традиція. Наприклад, кандидат «у щось там»обіцяє усім безкоштовну жирну золоту рибку, і що жабу зелену, аби вона в принцесу перетворилася, поцьомкає. А як стане«чимось там» – усе раптом забуває. Ну ось – і поговорили.

Післяпис для земляка.

Риболовля ще гарна й тим, що під час неї можна й віршика якогось вивудити. Принаймні, масштабу районного для газети районної. Ми ж у класики не мітимо.

Дощі з дірявого відра

Зволожили довічні теми.

Дві третіх наших мас – вода,

А решта – різні глиноземи.

Тому нас тягне до води,

До таїн вічного причастя.

Тому ж і маємо завжди

Таке просте рибальське щастя.

Десь чується качиний зойк,

І гуки, що когось злякали.

А ти в човні, неначе Ной,

Де й пес, і банка з черв’яками.

І течія тебе несе

Поміж печалі чорнотропу.

І думаєш, чи взяв усе

Для світу, що після потопу?..

Насіння солі для землі,

Ребро залишнє, рідні лиця,

Для серця – душі-журавлі,

Для талану – в руці синицю…

 

Розхристані роздуми біля води…

 

Закинуті в ріку осінні снасті.

Вона щомиті – інша і не та.

І всі рибини, спіймані, – сріблясті,

Які вродила матінка-вода.

У ній життя – ще й досі в шкаралупі.

І місяць, що свою сорочку прав.

У ній – початок. І – Христова купіль.

Кінці й кінцівки небезгрішних справ.

Гріхи, що змиті, пам’ять, що не тане.

Майбутнє і колишня круговерть.

У ній дрімають триєдині стани.

Живе і мертве, і роздво та смерть.

Потопи, святість і чернечі схими.

І – сіль гірка, для спраглого – меди.

У ній і ті, які змогли сухими,

І знову хочуть, вийти із води.

У ній одвічно – глибина та глиби,

Для письмаків – акваріумний світ.

І зграї золотих уявнихрибок,

І цвинтарі потрощених корит.

У ній і бруд з помиями прогресу,

І пластик той, який не розчинить.

Вона, як Бог, знімає людству стреси

Тисячолітні за єдину мить.

І марять нею і Сахари, й Гобі.

Відходять води. Потім прийдуть знов.

Усе на світі – вічний кругообіг,

Де Слово є основою основ.

Вода ­– не криця, але ж точить камінь,

Підмур'я світу та його віки.

У ній думки – забуті людством храми,

Що взяті ним, прадавнім, на замки.

Василь Пазинич


Коментарі  

 
Парфюмер
0 #2 Парфюмер 15.08.2019, 08:50
Недюжинный креативчик потребен, чтобы опрокинуть подобную логику размышлений.
Силён, пан Василий, ничего не скажешь.
Цитата | Скарга
 
 
???
0 #1 ??? 15.08.2019, 08:29
«Не людина себе створила такою, як нині є. Тобто такою, що знаходиться на вершині харчової піраміди і не може живитися енергією сонячних променів, чи енергією, приміром, чорнобильської радіації. Знаходився б на цій вершині хтось інший, то й ми б слугували йому за харч.»

Пане Василю, тобто ви, як справжнiй радянський школяр, все ще вважаєте себе «вершиною харчової піраміди»? Ви нiчого не чули про мiкроорганiзми? А ми ж без них не могли б нi народитися, нi жити. Довжина ланцюжка ДНК мiкоорганiзмiв, що живуть в людському тiлi, якшо скласти її разом, чи не перевершує довжину такого ж ланцюжка органiзму людини. Наше тiло населяють мiльярди цих бестiй. Вони утворюють справжнi органiзованi(!) колонїї в рiзних частинах шлунку, легенiв, тощо. Тi колонiї дружать або воюють мiж собою, вони в значнiй мiрi вирiшують, що нам хочеться з’їсти, а що – нi. I, скорiше за все, впливають не лише на наш смак, але й на поведiнку. Ми без них навiть померти пристойно не можемо: бо то саме вони зжеруть наше тiло пiсля смертi. Так що ви не лише «слугуєте» їм, ви ще й правите їм за харч!

I пiсля цьго ви все одно – «вершина»? Пiдозрюю, саме така «вершинна» свiдомiсть «шишки на ровном месте» i лежить в основi нацiоналiзму та iнших людоїдських «-iзмiв».

З водою у вас теж не все гаразд. Вона вiчна лише з точки зору Всесвiту. А на Землю її принесли метеорити та iншi небеснi тiла десь 4 - 4,5 млрд. рокiв тому.
Вода була i є на Марсi. Там, кажуть, теж колись було життя. I було б собi й досi, якби не мiсцевi бракон’єри. А бактерiї, що встигли вiд них втекти, ще, кажуть, животiють десь у грунтi, ледве-ледве метан видихають…

Пробачте, що я вас так розлютив, але ж i ви не брешiть: вам рибалка та полювання потрiбнi зовсiм не для того, щоб їсти. Це просто атавiзм троглодитьсько- пiтекантропсько -неандертальско ї психологiї, яка засiла у вас у душi чи в печiнцi як отi бактерiї на Марсi…

I ще, як казали мудрецi стародавнього Риму:
«Юпитер, ти сердишься, значит, ты не прав».

P.S. А мiй портрет у вас здорово вийшов. Ну, просто як хтось у шпаринку до мене пiдглядав. Поздоровляю.
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.