Вагомі здобутки в нелегкому виді спорту
- Деталі
- Категорія: Спорт
-
21 черв. 2018
- Перегляди: 1615
Денис Ольховик – учень 8-Б класу Лебединської загальноосвітньої школи I-III ступенів №1. Зайняв почесне 3 місце в чемпіонаті Європи з кіокушинкай карате, який проводився в місті Полтава. Хлопець залюбки розповів нашому тижневику про нелегкий вид спорту – карате.
- Привіт, Денисе! Чому ти вирішив займатися саме кіокушинкай карате?
- З дитинства тато почав мене тренувати в ігровій формі і помітив, що мені це подобається. Коли мені виповнилося шість, я вперше потрапив у тренувальну залу. Звичайно, мені там дуже сподобалося, тож займаюся цим досі.
- Чи плануєш у майбутньому вдосконалювати свої здібності в такому нелегкому виді спорту?
- Так, звичайно. І хочу досягати ще більших висот: мрію потрапити на Чемпіонат світу.
- Чи не жалкуєш, що почав займатися саме цим видом спорту?
- Узагалі, не жалкую.
- Які ти отримав перемоги завдяки виснажливим тренуванням?
- Здобув 3 місце на Чемпіонаті Європи та неодноразово перемагав на інших чемпіонатах.
- Напевне, ти хочеш і своє подальше життя пов’язати з кіокушинкай карате? Можливо, тебе цікавить професія тренера? Або ж ким ти насправді хочеш бути?
- Мрію бути архітектором або інженером.
- Дивно, чому саме ці професії?
- Тому що мені дуже цікаво будувати споруди, створювати предмети, займатися винахідництвом, щось своє придумувати.
- Але ж якщо ти не хочеш пов’язати життя з кіокушинкай карате, то чому займаєшся цим?
- Тому що він загартовує тіло. Якщо, наприклад, знаходитимешся вночі на вулиці і раптово хтось вчинить напад, то можна врятувати життя собі та іншим.
- Благородно! Бажаю тобі успіхів у майбутньому!
Спілкувалася
Катерина Безверха.
Мотрона Яківна, мов квітка, сиділа на лаві біля двору: найкраща хустина, візерунчаста спідниця, дорога серцю білесенька кофтинка, яку ще колись подарував чоловік. Сьогодні вона зустрічала уже дев’яносту річницю. Далеко за обрій відлетіли молоді роки, і тепер самотність душила її у старенькій, згорбленій, як і вона сама, хатинці. Мотроні Яківні здавалося, що й сонечко сяє сьогодні якось по-особливому, адже обіцяли приїхати дорогі серцю люди – донечки з родинами. Вчора бабуся Мотря цілісінький день, спираючись на вірну помічницю, кострубату палицю, давала лад хаті, готувала скромне застілля. А була ж вона колись ще й яка моторна, витривала, одна із кращих доярок! Щасливі часи швидко минули, сьогодні вона тихесенько сиділа під розлогою калиною, що перехилилася через паркан. Кущик, посаджений майже десятиліття тому її працьовитими руками, тепер вдячно оберігав бабусю від пекучого сонечка.
