сб.04212018

Не треба «Ля-ля»!

Не треба «Ля-ля»!У нас зараз дуже багато радників, порадників/консультантів. І з Близького Сходу, і з далекого Заходу... А – наглі...

Мчимо його шикарним «Кадиллаком» по наших ще карних дорогах.

- У вас дороги будували варвари...

- Не варвари, - уточнюю, - а Варвари... Ми - гуманісти. У нас гасло: «Дорогу - жінці!» Та й у вас дороги споруджують для автомобілів, а у нас - для трудящих. Щоб постійно мали де трудитися...

Дороги наші йому не подобаються... А може, мені не подобаються ваші авто? Ну навіщо таке велике вітрове скло?! Це ж яка вірогідність потрапити у нього каменюці, залізяці, старому чоботові... Он стоїть на узбіччі гевал. З тичкою в руці. У нього в голові гуде, аж сюди чути. Він у дитинстві довго хворів свинкою. І тепер має свинячий характер. Ти знаєш, чого від нього можна чекати?..

Дороги наші не подобаються...

Ніяк не може второпати, чого в нас на дорогах так багато кізяків.

- Ви що, - питає, - сіяти тут збираєтеся?

- Ні! Це ми вже збираємо... Те, що сімдесят років сіяли...

А може, це ще й не кізяки... А може, це засоби боротьби з організованою злочинністю... Он мчить стрижений «Мерседесом». Жух-ляп, жух-ляп... Біля поста ДАІ - стоп! «Звідкіля?»... «Бєлая Церков - Адесса...» А кізячок-то з-під Клехівки... «Висипайся, голубчику! Приїхали...»

Дороги наші не подобаються... Він каже:

- У вас - прекрасна земля! У вас земля - о’кей! Але якби на вашу землю та нашого фармара... Бо у вас спеціалістів нема...

Це в нас нема спеціалістів!? Ти спробуй вашого «фармара» посади на наш трактор... Під капотом - півдвигуна, у бакові - ні грама соляри... А треба закультивувати, посіяти, виорати Мані город і... Ще на «халтуру» ліванути... Зарплату ж то не платять... Та ваш фармар піде з торбою по світу. Він у трубу вилетить... А наш... ще горілку п’є... І хату будує... І в хорі співає...

На чому їде?

На матюках... У нас вся техніка працює на матюках... Це такі чарівні слова... Тобі, щоб осягнути таїну цих слів, треба поміняти генетичний код... Або хоч місце проживання... З Мельборна переселити тебе до Мотовилівки... І ти не будеш щоранку шкірити зуби у посмішці «о’кей! о’кей!» А будеш скреготати ними від злості. І казати: «Во бля!..» Якщо тобі хтось їх не повибиває. Або ж самі не повипадають від авітамінозу...

Спеціалістів у нас нема...

Он сидить край дороги. З фіолетовим носом. Гомо- Бахус... Аграрій... Кукурудзу продає... Думаєш, він її садив?..

Ах, де взяв?! Посади, то будеш знати... Або ж послухай завтра, як «спеціалісти» з телереклами його питатимуть: «А ви вживаєте бальзам Бітнера?» Він відповість: «Так. Я працюю на дачах... І бальзам Бітнера постійно при мені... Буває - пролазиш у вікно, розріжеш руку об шкло, хильнеш сто грамів бальзаму Бітнера, закусиш «Тік-таком» і рафаелло!!! Освіжило подих... Поки Федя не принесе від Форреро ще дві калорії... А ще я вживаю бальзам «Три гички»... Він прекрасно виводить з організму бальзам Бітнера...» Спеціалістів у нас нема... Ось «спеціалістка» стреси знімає:

— Уявіть собі, що з вашої голови вилітає надувний шарик...

Уявили?.. Тепер подивіться у небо. Скільки «шариків» там літає?.. А в голові - вже жодного «шарика»... І ми спокійні, і покірні, як воли...

Євген ДУДАР.

 

 

 

Міні побрехеньки

 

– Андрюша! Почему ты все время злой?

– Потому что я Саша.

х   Х   х

До свадьбы я думал, что женился на розе. А после медового месяца оказалось – на кактусе.

х   Х   х

Человек, который не знает, как управлять своей жизнью, после бутылки водки знает, как управлять страной.

х   Х   х

– Зачем вы сказали бабуле, что она беременна?

– Зато она избавилась от икоты.

х   Х   х

– Трое напали, хотели часы отобрать.

– А ты, сынок, сможешь их опознать?

– А чего это я? Пусть родственники теперь их опознают.

 

Підготувала Лідія МОЖАЄВА,

м. Київ,

спеціально

для тижневика «Будьмо разом».


Коментарі  

 
???
0 #2 ??? 28.12.2017, 09:56
Колись однiєю з студенцьких розваг у нас в Ленiнградському унiверситетi на Фiлологiчному факультетi були анекдоти – переважно полiтичнi, але не тiльки. Часи були такi, що ще можна було вiд душi жартувати. Бо все, в тому чинi й жахливе, про що жартувалося, здавалось досить абстрактним – таким, що безпосередньо нас аж нiяк не стосується.

Правда, хлопцi в цивiльному думали iнакше, але хто ж мiг знати, що вони думають? Хiба лише їхнi добровiльнi помiчники, яких, як потiм виявилось, i серед нас було чимало.

Жодної дружньої зустрiчi не обходилось без анекдотiв, а люди, що вмiли їх розповiдати, користувалися неабиякою популярнiстю.

Один такий, Мишко Веллер, плануючи податися у письменники i шукаючи собi власного лiтературного стилю, вже пiсля отримання диплому зiбрав деякi з них до купи та випустив цiлу книжку, «Легенды Невского проспекта». До неї потрапили й пара анекдотiв, якi розповiдав йому я.

Правда, за один анекдот я й досi маю на нього зуба, бо вiн його, на мою думку, просто зiпсував: замicть вiйскового училища перенiс мiсто дiї до реально iснуючої середньої школи, де насправдi нiчого такого бути не могло (як твердила наша вчителька, що сама колись там вчилася i жила поряд). Та й сам анекдот, пересаджений з вiйськового до цивiльного «грунту», значно втратив свою первiсну гостроту.

Хочу запропонувати лебединцям одну iсторiю, яка походить з того ж джерела, що й веллеровi «легенди», але у мо?й обробцi.
Цитата | Скарга
 
 
???
0 #1 ??? 28.12.2017, 09:56
Про дядю Васю

В старые времена работал в Москве на заводе «Красный пролетарий» револьверщик дядя Вася, скромный советский труженик.

Так и в бумажках разных было написано: не пьет, не курит, налево не ходит, план перевыполняет. А уж портрет дядин Васин как на доску почета повесили, так он с нее и не слезал.

Вот прибывает в Москву президент Франции генерал Шарль де Голль с государственным визитом. Важные встречи провел, по музеям-театрам поездил, выставки посетил.

Напоследок старшой из сопровождения ему и говорит, мол, ваше превосходительс тво, раз мы культурную программу в лучшем виде откатали, то нет ли у вас каких особых пожеланий?

– Есть, – отвечает генерал. – Хочу на завод «Красный пролетарий».
– Ваше-ство, да чё там делать-то на этом «пролетарии»? Мы вам вчера в сто раз круче показывали!
– Нет, – уперся генерал. – Желаю, и все тут.

Делать нечего. Свалились они на завод, как снег на голову. Генерал перепуганному директору два пальца в потную ладошку сунул, парторгу кивнул, председателя профкома по плечу похлопал, хлеб-соль пожевал и говорит:

– А где тут у вас инструментальны й цех?
И топает прямо к револьверным станкам:
– Привет, дядя Вася!
– О, Шарль, привет! Сколько лет, сколько зим! Как здоровье, жена, детишки?
– Да ничё, старик, все путём. А ты как?
– Да тоже ничего, слава Богу.
– Ну, держись. Семье привет!
И ушел, довольный как слон.

Бедные органы на уши встали. Как? Откуда? Каким боком? И давай дядю Васю проверять да биографию просеивать.
Перелопатили по новой всю подноготную, добрались, почитай, до седьмого колена. Шарили-шарили, нюхали-нюхали, и – ничего! Чист дядя Вася и прозрачен как хрустальная ваза: не был, не состоял, не привлекался, не участвовал...

Почесали органы в затылке, плечами пожали, да понемногу и успокоились: посты сняли, зоркоглазых оперов на другие объекты нацелили.

Как вдруг! Прилетает в Москву вице-президент США Ричард Никсон. И опять закрутилось: переговоры, встречи, культурная программа, а в конце – особые пожелания.

И Никсон туда же: желаю, говорит, на «Красный пролетарий», и чтоб никто не возражал. А как приехали, дует, не глядя по сторонам, прямо в инструментальны й цех:
– Привет, дядя Вася!
– О, Ричард, здорОво! Ну, молоток, что зашел! Как твое ничего?
– Да нормально, – отвечает Никсон. – Пока не жалуюсь.
– Ну, вот и славно. Семье большой привет!

Органы пуще прежнего заволновались, забегали, бумажками зашуршали, видеокамеры с микрофонами навострили, днями-ночами глаз не смыкают…
И опять впустую: ни тебе фактов новых, ни зацепок.
Успокоились.
Живут.

А тут! Приносят в Политбюро ЦК телеграмму: Папа Римский приглашает дядю Васю на переговоры.

Хотели было политбюровские эту историю заканителить, да спохватились. Папа – это вам не премьеры с президентами, тут резонансу не оберешься!

Пришлось дядю Васю отрядить. Выдали ему подробные инструкции и двух крепких ребят впридачу. Те зажали бедолагу с двух сторон как ветчину в сэндвиче и повели в самолет. Долетели – и сразу во дворец.

А папские гвардейцы им на входе вежливо толкуют:
– Мы вас, пацаны, понимаем, не дураки: сами в органах состоим. Однако же и вы нас поймите: пропуск у вас на одно лицо. Так что ты, дядя Вася, проходи, а вы погуляйте пока.

Закручинились ребята: важное государственное задание – и псу под хвост!

Вдруг на балконе над головой скрипнула дверь, засуетились слуги, выносят самовар, сушки с баранками, а следом выходят дядя Вася и Папа Римский – чай пить.

Ребята встрепенулись, повынимали из потайных карманов штуковины всякие, настроились, приноровились – и давай все как есть фиксировать да на ус мотать.

Но тут как назло на ступенях собора Святого Петра нарисовалась въедливая богомольная старушонка из местных. Спускается помаленьку с палочкой и семенит в их сторону.

Ребята прикрылись пиджачками, отвернулись к стеночке и ждут, когда она мимо проканает.

Ан, не тут-то было. Бабуля – прямо к ним:

– Сынки! Вы уж простите меня, старую, что мешаю выполнять важное государственное задание. Но я очки дома забыла, а страсть как любопытно узнать:

КТО ЭТО ТАМ У НАС НА БАЛКОНЕ С ДЯДЕЙ ВАСЕЙ ЧАИ ГОНЯЕТ?


З Новим Роком, земляки!
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91