вт.09172019

Чому битий із небитих сміявся

Чому битий із небитих сміявсяСюжет цієї драматично-комічної пригоди показувало глядачам українське телебачення. Пізніше автор уточнив деякі деталі у своїх київських знайомих, котрі заприсягалися в достовірності власних свідчень. На третій день після Нового року, тобто третього січня, в реанімаційне відділення однієї з відомих столичних лікарень привезли ледве живого від побоїв чоловіка. Бригада кращих лікарів кілька годин, що називається, боролася за життя постраждалого. І, як пишуть журналісти в бравурних матеріалах, «їхні зусилля увінчалися успіхом» - криза минула, стан хворого стабілізувався. Та коли Василя Петровича (так назвемо пацієнта) привезли з операційної в палату і він прийшов до тями, трапилося непередбачуване. Хворий почав сміятися. Сміх поступово перейшов у несамовитий, істеричний регіт.

Чергова медсестра намагалася заспокоїти хворого, мовляв, сміятися не можна, бо свіжі шви розійдуться. Але марно. Схоже було, що пацієнт себе вже не контролює і самостійно припинити сміх не може. Медсестра підняла тривогу, викликала лікарів до палати. Ті гуртом тримали пацієнта, поки йому не ввели якийсь заспокійливий препарат. Він ще трохи потрясся від сміху, а потім раптом затих і заснув.

А прокинувшись, пояснив причину своєї поведінки. За його словами, він просто згадав, через що потрапив до лікарні. І йому стало дуже смішно. Ось що він розповів:

- Значить, так. 31 грудня, як ви знаєте, зранку снігу намело. А я ж — тракторист-бульдозерист, на снігозбиральній машині працюю. Ну й розчищаю, значить, дорогу. Спочатку праву смугу розчистив, а потім вернувся назад, по лівій і бачу: з правого боку каналізаційний люк відкритий. І кришки ніде не видно. Я ще подумав: «От, кляті «металісти», поцупили кришку, щоб у металобрухт здати. Нема на них міліції!» Дивлюсь, а прямо на відкритий люк якийсь дідок з ціпочком іде. Я посигналив йому й показав на можливу пастку. Він ще мені подякував: «Спасибі, — каже, — синок, що попередив. Бо я підсліпуватий, точно туди провалився б!» А люк той був на самому початку вулиці, поруч із місцем, де я цю машину залишаю. Дочистив смугу, вернувся трохи назад і щоб ніхто, не дай Боже, в новорічну ніч не провалився в дірку, я опустив ковша прямо на люк, таким чином закривши його. З тим заглушив машину й подався додому, Новий рік зустрічати. Три дні минуло, як один. А оце ж сьогодні зранку по дощу (ну й зими в нас!) прийшов до машини й бачу: прямо біля ковша кришка люка лежить. Видно, я її в снігу не помітив. Заводжу машину, піднімаю ківш, а з-під нього, з люка, вискакують двоє наших слюсарів- сантехніків із розвідними ключами в руках. Злющі, як чорти. Я відразу здогадався, в чому річ: видно, вони три дні тому полізли вниз трубу ремонтувати, а я їх там ненавмисне закрив. І так мені смішно стало, що я, замість поспівчувати й вибачитися, іржати почав. Ну, вони мені й дали! Я на них за це не ображаюсь, але мені й зараз смішно.

І забинтований та загіпсований Василь Петрович знову почав реготати...

Микола БІЛОКОПИТОВ.

 

 

Міні-побрехеньки

Баба с дедом любили играть в прятки. Утром бабка прятала бутыль самогона. А вечером, когда его дед находил, пряталась бабка.

х   Х   х

Грудь – это мощное женское оружие. Пуговицу на блузке застегнула, мозг мужчины включила. Расстегнула – выключила.

х   Х   х

Только в день рождения знаешь, сколько в мире ненужных вещей.

х   Х   х

Одна девушка долго ждала принца на белом коне.

И пришел принц. И принес ей пенсию.

 

Лідія МОЖАЄВА,

м. Київ,             спеціально

для тижневика «Будьмо разом».


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.