пн.12102018

Уривки лебединських розмов

Уривки лебединських розмовРозповідає шофер рейсового автобуса:

- В одного ще не дуже старого лебединського чоловіка померла жінка. Його товариші бачили, як він сам мучиться. Тож якось його підговорили й повезли свататися до удовиці в одне село, що біля Псла. Він їй сподобався, а ось вона йому – нітрохи. Та сказати їй про це прямо він не наважився. Тож він їй і каже: «Я б у тебе й залишився, та не знаю, чи в тебе ота­кий то канал телевізор показує?» Вона – йому: «Показує!» І про який він канал не спитає, а вона йому своєї: «Показує!» Тоді він питає: «А кабельне телебачення у тебе є?» Вона: «Чого немає, того немає!» Той чоловік ураз, начебто засмутився, і каже: «І залишився б я в тебе жити, але в тебе ж кабельного телебачення немає, а я без нього – ніяк!»

х Х х

Говорить сільський чоловік:

- Та отож на хуторі ніхто не вікує, але добрих волоських горіхів там позоставалося багато. Так люди тепер живуть одним днем: вони горіхи не обтрушують, а просто їх спилюють, горіхи обривають – і все. На тому крапка. Так само вони «пообривали» й сливи. Сливу спиляли – сливи обірвали. І не колишні господарі це роблять. У тих би не піднялася рука таке зробити. Це набіжні на хутір таке витворяють. А ще колишнє поселення позаростало американськими кленками, так там підприємливі хлопці дрова заготовляють. Якби повставали колишні хуторяни та побачили таке, то вони б заново померли…

х Х х

Малий городський онук розмовляє із сіль­сь­кою бабунею по мобільному телефону:

- Привіт, бабуню! Що ти там робиш?

- Пораюся по господарству. А ти, онучку, що робиш?

- А мені вдалося у старшого братика взяти телефон, і я зателефонував його другові Вані. Так він на мене накричав, аби я йому не заважав, бо він уроки учить. Я йому сказав, що він слабак, бо мій брат їх уже вивчив. А ще я зателефонував таткові.

- Дитинко, а він що, кудись поїхав?

- Ні. Він після роботи втомився і дрімав у своїй кімнаті. А мені потрібно було терміново в нього спитати, хто придумав мобільні телефони.

- Так ти б сходив до нього і спитав.

- Як би я, бабуню, сходив, коли я в цей час сидів у туалеті!

х Х х

Говорить чоловік у літах:

- Ось кажуть, що начебто армія людині мізки вправляє. Це брехня. Горбатого й дурня тільки могила може виправити.

х Х х

Говорить старенька пенсіонерка:

- Перед такими жирними цінами наша пенсія здається дуже худою. Скоро, мабуть, до продуктового магазину ми будемо ходити як до художнього музею: прийдемо, подивимося на цінники – і додому. Уся надія – на своє домашнє господарство.

Розмови підслухав і записав

Никанор Лагідний.


Коментарі  

 
???
+2 #2 ??? 15.10.2018, 07:06
«- Та отож на хуторі ніхто не вікує, але добрих волоських горіхів там позоставалося багато. Так люди тепер живуть одним днем: вони горіхи не обтрушують, а просто їх спилюють, горіхи обривають – і все. На тому крапка
(Никанор Лагiдний)

Культурний код
(три бувальщини)

Ця iсторiя не тiльки сумна, але й досить характерна, причому не лише для лебединцiв: на свiтi чимало мiсць, де нещасним горiхам чи, там, кокосам судилася б така сама доля. З iншого боку, неважко назвати не дуже, правда, численнi, країни, де змальоване було б просто неможливо, в усякому разi – помiж нехворих людей.

А для Лебедина подiбна методика збору врожаю не нова, бо її застосовували i прадiди, й прапрадiди сучасних мiсцевих троглодитiв. Моя мама, чия юнiсть припала на 30 роки минулого сторiччя, розповiдала, як парубки й пiвпарубки, хизуючись перед дiвчатами, що вечорували бiля дворiв на лавочках, могли недбало спитати: «Дiвчата, вам вишень нарвати?» – «Авжеж!» То залицяльники стрибали через сусiдський тин, виривали з корiнням якусь рясну вишеньку й ставили перед дiвчатами: «Ось, обривайте!» Так само могли пригостити й яблуками – приносили разом з товстими, вiдчахнутими просто вiд стовбура гiлками.

Можливо, це варварство становило просто черговий вибрик молодiжної «моди», бо з тих хлопцiв потiм повиростали досить пристойнi люди, яких в Лебединi знав не лише я. А, значить, згаданий паном Никанором метод збирання волоських горiхiв можна вважати проявом своєрiдного культурного (а радше, безкультурно-ди кунського) субстрату, культурного коду пращурiв. Така напасть може чаїтись десь глибоко, на самому денцi свiдомостi громади, а потiм зненацька вириватися на поверхню там, де мов би нiхто про таке й гадки не мав...

А ось iще бувальщина з тiєї ж опери.
У деяких, навiть сучасних, народiв подiбна поведiнка – нiякий не субстрат, а справжнiсiнька жива культура. На минулому тижнi у нас в лiнгвiстичнiй лабораторiї виступала з доповiддю дiвчина, що як раз повернулась з чергово? експедицiї до джунглiв Кот д’Iвуару (колишнiй Берег слонової костi). Мова йшла про конструкцiї причини в мовi гуро. Серед наведених прикладiв був один, що в перекладi звучить приблизно як: «Вiн запiзнився, бо хотiв прийняти участь в розсiюваннi вогню в лiсi».
– Стривай, – питаємо, – а навiщо йому було той вогонь «розсiювати»?
Вона здивувалась, що ми таких простих речей не розумiємо:
– Та це ж традицiйний метод полювання! Пiдпалюєш лiс з трьох бокiв, а з четвертого вже сидять мисливцi з наготованими списами чи луками. I все, що з лiсу вискочить – твоя здобич!
При тому все, що б з палаючого лiсу не вискочило – чи косуля, чи кабанчик, чи зайчик – називається мовою гуро одним словом – wi. А оскiльки тим же словом позначають чи реберце, чи плiчко, чи вирiзку, що виносять на продаж в мiсцевих «рiзницях», то словники його перекладають як «м’ясо». Тобто все, що в лiсi живе, бiгає, спiває, стрибає, пасеться чи, в свою чергу, полює на iнших, для племен гуро просто – м’ясо (щоб там воно саме про себе не думало). Можливо, це слово набрало iснуючу фонетичну форму тому, що всяке «м’ясо», пробите списом, приблизно однаково верещить щось на зразок «уi-i-i!», або ж «wi» – за мiжнародною лiнгвiстичною транскрипцiєю.. .

Нарештi, третя бувальщина, нещодавно вичитана в iнтернетi.
Народилося в Вiнницi дуже недоношене дитя, таке, що лiкарi батькам порадили: термiново везiть до Києва! Там є спецiальна клiнiка, вiдповiдне обладнання та класнi фахiвцi. А у нас його виходити нiде i нiчим.
Вiдвезли дитя до Києва. I там, точно, зайшлись i спецiальнi бокси для таких немовлят, i гарнi лiкарi, i дбайливi медсестри, дай їм Бог здоров’я! Дитя врятували, i батьки щиро дякували своїм рятiвникам. А щасливий голова родини ще на лiкаря й заяву до СБУ написав. Звернув їх увагу на те, що фахiвець з того лiкаря може й класний, але на робочому мiсцi вiн спiлкується з персоналом та пацiєнтами недержавною мовою…

От i гадай: чи у цього батька стався раптовий рецидив якогось давнього культурного субстрату, чи йому просто вiтром навiяло? В усякому разi, якби хтось став твердити, що iсторiя про знищенi на Лебединщинi волоськi горiхи тут зовсiм нi до чого, то я б з ним не погодився.
Цитата | Скарга
 
 
Пенсіонер
+2 #1 Пенсіонер 12.10.2018, 08:25
Лебединські розмови зараз про завод ЗПК. Його ріжуть на метал. Ще одна пам`ятка дебілізму (як колишній молокозавод і т.д.) буде для нас. Ви про це напишіть в газеті.
Цитата | Скарга
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91