Уривки лебединських розмов

З розмови в автобусі з молодим чоло­віком, що в одежі священика:

- Ви, батюшко, якого патріархату будете? Київського, чи московського?

- Київського. Але коли я висвятився, як священик УПЦ (КП) і став на приход, то мені за перехід до УПЦ (МП) пропонували новеньку автівку та тугеньку пачку грошей. Проте я відмовився: «Хлопці, ви не до того звернулися! Я служу Господу й Україні!»

х Х х

На стихійному сільському базарчику:

- Беріть сальце, беріть! Воно гарне! Соломою смалене! Он Кучма взяв, так дуже хвалив. І Ющенко брав – не пошкодував! І Янукович!

- Ви жартуєте?

- Які там жарти! У нас і Кучма, і Ющенко, і Янукович в селі появилися після того, як оті справжні наробили нам кислого в гузні. Одного тільки Кравчука немає, бо такі хитромудрі у нас зроду не родилися.

х Х х

Розмовляють баба й дід, який завозить у двір гарбу з дровами:

- Ой, багацько ти, діду, на гарбу дров загрузив! Бачиш, як кобилі важко!

- Нехай би ця кобила не родилася кобилою, то й не доводилося б їй робити важко. Родилася б вона, приміром, бабою, то оце б тільки стояла, як ти, та бідкалася. А родилася б депутаткою, то могла б і на засідання з жеребцями до їхньої стайні не скакати, а лишень – до повних ясел на Мальдівах.

х Х х

Розмовляють два сільських діди -«політологи» біля сільмагу:

- Чув, Іване, що в Азові робиться? Не встоїмо ми, мабуть, перед Московщиною. Проковтне вона нас, як галушку.

- Не вспіє. Нічим буде нас перетравлювать. Поки вона нас проковтне, то од неї самої Китай одкусить всі тельбухи по самий Урал. А те, що останеться, ще воно й до нашої цицьки присмоктаться проситиметься!

- Та й то таке. Для Китаю Московщина, що великий млинець на Масницю.

х Х х

Розмовляють дві жінки:

- І ото він таке зробив? Так вони ж йому родичі!

- Та ти що – сьогоднішня?! Де великі гроші, там ні родичів, ні, тим паче, друзів ніколи не було, немає і зроду не буде!

х Х х

Автовокзал. Молоденька жіночка по мобільному телефону буквально через кожні п’ять хвилин телефонує своєму синкові: «Де він є?», «Що він робить?» «Чи він попоїв?» «Чи не пропустив танцювального гуртка?» і т. п.

Послухавши все це, старенька селянка говорить попутниці:

– І як ми ото жили та ще й вижили? Нам батьки за все життя ні разу не подзвонили. Не питали, чи ми цілий день сиділи в ставку чи в річці – аби гуси були цілі. Їли ми тоді, коли схочеться, і що вдома знайдеться. Іноді й яблуками обходилися. На гуртки танців нас не водили. Як виходили наші старші сестри заміж, і на весіллі гості танцювали, – ось тоді й училися. А як нам інструктажі по техніці безпеки проводили: «Гляди мені втопишся, або попадешся, коли кавуни в баби Горпини крастимеш - бита будеш!»

Розмови підслухав і записав

Никанор ЛАГІДНИЙ.