Крематорій для пияків

Крематорій для пияківРозповімо вам сьогодні історію з веселим присмаком. А ви можете поділитися нею з друзями. Старший дільничний інспектор майор Іван Нечай був жартівником. Сам навіть не посміхався, коли розігрував публіку.

Йшов 1985-й — рік антиалкогольної кампанії. До дружини Нечая приїхала рідна сестра Зіна з Ростова-на-Дону. Її радо прийняли, пригостили, як змогли. В останній день вибралися в ліс на пікнік. Звідти Нечай мав відвезти її на своїх «Жигулях» просто на вокзал до поїзда. Ця дорога пролягала біля асфальтного заводу. З величезної цегляної труби, що виглядала з лісопосадки, йшов густий, чорними клубами дим з неприємним смородом бітуму і гару. Зіна зморщила ніс і запитала:

— Што ето такоє у вас жгут?

— Так це наш крематорій, — не моргнувши оком, серйозно видихнув Нечай.

— Што?! У вас’так много покойніков?

— Та не зовсім... Це алкашів палимо. їх у нас тут навалом. А що робити? І заарештовували, і садили, і направляли на примусове лікування, і позбавляли батьківських прав — нічого не допомагає!

— Да как ето?.. — злякано округливши очі, продовжувала розпитувати Зіна. — І нє совсєм мьортвих паліте?

— Та всяко буває, — відрізав міліціонер і замовк.

Так і поїхала ошелешена жінка до себе додому в повному сум’ятті від побаченого і почутого. І, звичайно, не могла не поділитися цими враженнями зі своїми знайомими. А її сусідом на поверсі виявився молодий і гарячий журналіст газети «Вечерний Ростов». Його так захопила розповідь Зіни, тим більше, зі слів майора міліції, що він дослівно помістив її на сторінці під рубрикою «Очевидное невероятное».

Незабаром цей матеріал передрукувала одна з московських газет, і повідомлення про волинський крематорій лягло на стіл секретаря ЦК КПРС з ідеології і пропаганди. Він одразу ж зв’язався з київським партійним босом, а там вже не на жарт сполошилися. Телефонні дзвінки, як ланцюгова реакція, поширювалися від верху до низу. Міністр МВС України зажадав негайного звіту від начальника волинської міліції, а той, у свою чергу, терміново викликав «на килим» керівництво Ковельського райвідділу міліції і Нечая.

— Ти що, бовдуре, очманів?! — волав генерал на дільничного. — Ти придурок, це не жарт, це кримінал!

Нечая заслухали на партзборах і винесли йому сувору догану із занесенням в особову справу «за неправильну поведінку в побуті». Але на службі залишили. З тих пір він отримав прізвисько Крематорій. Та хоча часто скаржився на людей, які не розуміють жартів, усе ж без них жити і служити не міг.

Валерій МИХАЙЛИК.

 

Чарівна жаба

Марія Петрівна, яка працювала бібліотекарем, коли ми їхали з нею в автобусі, дивну історію розказала. Як не повірити в неї?!

Моя бабуся була циганкою. Ми жили всі разом - мої батьки, бабуся і я. У дитинстві я наслухалася багато цікавих казок і легенд про життя циган і різні дива. Особливо любила разом з бабусею наряджати ялинку. Про кожну іграшку вона розповідала мені щось. Я вішала на ялинку зайця, і бабуся говорила, від кого він врятувався, які пригоди з ним трапилися. Вішала хатинку, бабуся казала, хто в ній жив. Я взяла в руки жабу в сарафані, але про неї мені бабуся не розповіла, тільки сказала: «Це чарівна жаба. Вона приносить діток. Стережися, не розбий її». Я тоді не зрозуміла сенсу цих слів.

Минуло багато років, я виросла. Мій наречений запропонував мені жити разом. При переїзді я взяла бабусині ялинкові іграшки з собою: зараз таких уже не роблять. Коли ми перед Новим роком наряджали ялинку, я помітила, що з коробки зникло кілька іграшок, в тому числі й чарівна жаба. В ту новорічну ніч Кирило покликав мене заміж. Навесні ми одружилися. Але дітей у нас не було.

Восени я підібрала на вулиці кошеня: воно сиділо під дощем, нявчало жалібно. Принесла його додому. Коли ми з чоловіком почали наряджати ялинку, Тишка веселився, крутився під ногами, стрибав. Дістали ялинкові іграшки з коробки, і Тишка взагалі очманів: як і всі коти, він обожнює коробки, а тут така велика! Відразу ж заліз всередину і почав рвати кігтями вату, якою було застелене дно. Підійшла до нього і побачила, що під шаром вати Тишка знайшов скарб: декілька іграшок, серед них була і та сама жаба!

Я повісила її на ялинку. А через два тижні завагітніла. Зараз нашій дочці Ангеліні рік і два місяці. Коли дочка виросте, я теж обов’язково подарую їй цю чарівну жабу!

Людмила.

 

ХОЧ РАЗ

— Петре, з якого це дива ти на свята у податкову службу преш?!

— Поколядувати їм хочу: вони ж у мене цілий рік колядували!

ШОКОВА ТЕРАПІЯ

— Татку, купи нам з Івасиком маски чортиків!— просить малий Максимко.

— А чому саме чортиків?— дивується батько.

— Ми будемо дядька Ігоря лякати, коли він на Новий рік у нас горілку питиме.

ДОЧЕКАЛИСЯ

— О, Максиме, нарешті... Де ти пропав? Просимо до столу! Що будеш пити?

— Хлопці, д-д-дякую. Я т-т-тільки із- під столу.

СКЛАДНИЙ ВИПАДОК

Жінці стало погано. Чоловік викликав лікаря.

— Де хвора?— питає той.

— Ось у цій кімнаті,— показує чоловік. Лікар миє руки і заходить туди. Через хвилину виходить:

— У вас молоток є?

Чоловік дає молоток.

Через деякий час знову виходить.

— А долота немає?

Знаходиться і долото. Потім лікар просить викрутку, обценьки...

Чоловік у тривозі.

— Лікарю, що ви там робите з моєю дружиною?

— З вашою дружиною поки що нічого. Бо не можу відкрити чемоданчик з інструментами...

ПИТАННЯЧКО

— Алло, покличте, будь ласка, Настю до телефону.

— Вона в пологовому будинку...

— А що з нею сталося?!

НІ ПУХУ, НІ ПЕРА

Чоловік перехилився через тин до сусіда:

— Дмитре, ти знаєш, що таке: ні пуху, ні пера...

— Ну, це таке жартівливе побажання...

— Яке там побажання? Це пташиний грип у селі.