нд.01202019

Уривки лебединських розмов

Уривки лебединських розмовРозповідає сільська жінка:

– Заходжу до хати, а мій дід Микола, наче короп, лежить на канапі. І термометр біля нього. Я й питаю: «У тебе, мабуть, температура?» А він: «Та ні! 36,6. Це в мене, мабуть, тиск стрибнув!» Поміряла йому тиск – 140 на 80-т! Тоді він і каже: «Шкода, що й те, і те нормальне. Доведеться йти поратися по господарству». Я йому й кажу: «Ну ви, люди добрі, бачили десь іще такого інтересного діда, чи не бачили?»

х   Х   х

Говорить чоловік поважних літ:

– Не стало недавно Володьки. Хорошим він був чоловіком. Ідемо ми якось після цього побіля його двора з бабою, а я їй і кажу: «Тепер уже Володька не бачить, скілеги снігу насипало!» Дорога прочищена та пласка, але я в той момент, як це сказав, на рівному місці й спотикнувся. А баба мені й балакає: «Бачиш, то Володька хоче сказати, що він іще все бачить і що душа його іще на землі».

х   Х   х

Розмова двох інтелігентних дідів біля лікарняної палати в ЦРБ:

– Хто нам найкрасивіше набреше, того ми, зазвичай, і обираємо до влади. Так чия ж це провина: їхня, чи наша?

Є така давня притча. Якось до мудреця прийшов чоловік і говорить, що в його коморі завелися миші. Запускати до комори кота, чи ловити їх пастками, він не може, бо це вбивство живих істот. А вбивати – гріх. І провина впаде на нього. Проте й жити так далі не може. А мудрець йому й каже: «А ти понакладай у коморі привабної отрути. Миші нею поласують – і вищезнуть. Проте це вже буде не твоя провина, а їхній вибір». Так оце і в нас із президентськими виборами. Якщо й ми, наче оті сірі миші, спокусимося на різні обіцянки-приманки з трутизною, які для нас розкладають популісти-кандидати, і, як наслідок, виберемо в гетьмани казна-кого, то це вже буде не їхня провина, а наш вибір.

х   Х   х

Розмовляють жінки:

– Він добре знає, що то його дитинка, але ніколи й не заходить, як приїздить із заробітків, на свою кровинку подивитися. Я вже не кажу про те, що міг би якусь копійку дати їй на пелюшки, адже її молода матір на аліменти на нього не подавала.

– Прийде час, такі теж згадають про своїх дітей.

– Та де там вони згадають…

– Згадають-згадають, як стануть старими і нікому не потрібними. Тоді подадуть заяви до суду, аби той зобов’язав їхніх дітей доглядати за ними.

х   Х   х

Розмовляють, проходячи парком, певно, студенти медколеджу:

– Що може бути гірше за ілюзію вибору, коли фактично перед нами – вибір без вибору?

– Відсутність ілюзії, тобто відсутність будь-якого вибору.

– Як на мою думку, то вибір без вибору тотожний відсутності вибору.

х   Х   х

Говорить сільський дід:

– Од тюрми та од суми, як говориться, не зарікайся. Всяке воно в житті трапляється. Подивишся інколи на людину: ну що ж – одсиділа все своє по повній програмі. І живе собі. А поглянеш на іншого – й зразу зрозуміло, що людина не досиділа – і їй іще хочеться посидіти. До чого я оце веду? Як послухаєш деяких кандидатів на гетьманство, то зразу й уторопаєш: не досиділи вони свого часу у тюрмі, не досиділи. Рано їх повипускали!

х   Х   х

Розмовляють чоловік і жінка біля автовокзалу:

– Чи не переходять священики з церквами московського патріархату, які є в Лебедині, до Православної Української Церкви?

– Так це ж вирішує парафіяльна громада! Правда, її повинен священик направляти, як пастух отару. Моє основне бажання, аби Миколаївська церква до ПЦУ перейшла, бо в ній моїх онуків хрестили. І отець Іван, що в тому храмі, є дуже порядною та освіченою людиною. Негоже йому під генералом Кирилом ходити!

Розмови підслухав

і записав

Никанор Лагідний.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91