ср.04012020

Нульовий поверх

Нульовий поверхТе, що я вам розкажу, може скидатися на чорний гумор, негарний і невеселий, але так я кинув курити! Вислали мене, значить, на підмогу іншій фірмі, а вона в сусідньому місті орендувала кімнати на сьомому поверсі у величезному корпусі. Працюємо. Все добре, але дивлюсь: одинадцята година - ніхто не курить! Ха! А я навчений - вийшов у коридор, став тихенько біля вікна... Аж тут хтось видирає у мене цигарку:

-А в нас не курять!

Дивлюсь, стоїть прибиральниця, вся така в комбінезоні, в рукавичках. Я кажу:

-А що ж робити - курити хочеться!

-Дуже хочеться чи так, наполовину? Якщо дуже, то слухай інструкцію: курять в нас у внутрішньому дворі, а він на нульовому поверсі. Ліфт не працює, ти бачив? Але нічого - пішки підеш! Ти, дивлюсь, підстаркуватий, але ще зможеш (мені тоді було тридцять п’ять). Значить так, почнеш спускатися - відраховуй поверхи в умі, або на пальцях! Бачиш, вони не підписані і зовсім однакові, а твоя задача спуститися строго на нульовий, не вище і не нижче! Ой, головне не нижче! В нас один з Ковеля злегковажив - хіхікав, наспівував, а пальчики не загинав... Його журналісти через три дні біля дитячого театру знайшли. Печальний, без грошей, без документів, весь у павутинні і щурами понадкушуваний. Правда, діти його і підгодовували, і охороняли, і розважали, як могли. Та навіщо тобі такі пригоди?

Спустився? Перед тобою буде пять дверей. Тобі треба направо від тих, що на них легенько надряпано «Катька ду...» Коротше: станеш обличчям на північ - тобі треба лівіше. Зайдеш, зразу мусиш обминути ящики і всякий мотлох. Слухай мене: на тих дверях дуже міцна пружина! Мобілізуйся, щоб вони тебе не підштовхнули ззаду. В нас один з Ужгорода, симпатичний такий - на цигана подібний - поліз туди з кока-колою, з телефоном... Ну, а двері його підфутболили в політ! А там тоді якісь мішки з селітрою були, з вапном... Щось з кока-колою і пішло в синтез...

- І що з ним? - питаю.

- В реабілітаційному центрі доживає. Ой, одужує! Феноменально швидко одужує! Лікарі кажуть, що за вісім місяців буде, як новий! Вже сивину не так видно, і їсти почав самостійно. Тож пам’ятай про пружину!

Слухай далі: обминеш ті ящики і мішки - йдеш прямо, лівою рукою відраховуй дванадцяті двері. Там не те, щоб темно, але нічого не видно. Дванадцяті двері! Запиши собі, щоб у темряві не забути. Не помилися! В нас там фізики якісь, на Міністерство оборони працюють - я не раджу тобі туди потрапляти. В нас один з Татарбунарів...

Мене це розізлило, я гримаю:

-Не цікавить мене те. Що далі робити?!

Вона глянула на мене, розтерла ніжкою якусь калюжку на підлозі і каже:

-Та не нервуйся так, зайчику! Вийдеш на подвір`я - обережно! Зразу не прикурюй! В нас там горючо-смазошні матеріали, і ще якась чума. Шарахне так, що доведеться по всій Україні всіх нас збирати. Один з Луганська забув, дістав запальничку... Добре, що Катька (напарниця моя) метнулась - збила його з ніг і відром накрила.

Йдеш прямо до високого дерева, за ним попільничка. Але обходиш дерево ліворуч. Тільки ліворуч! Заклинаю — ліворуч! Благаю - ліворуч!

Підеш праворуч - пес може кинутися. Розумний! Ротвейлер. Він не гавкає - зразу кидається. Він на ланцюгу, але до дерева дотягує. В нас один з Одеси задумався, замріявся - він одружуватись скоро мав - і пішов праворуч, коли пес, якраз, надумав кинутись. Довго вирішували, як його і його одяг позшивати, позклеювати. Але нічого - згодом відправили в Одесу. Правда, товарним потягом, під вугіллям замаскували - навіщо в Європі паніку підіймати? Він потім дзвонив, розказував, жартував... Весілля, все ж, довелось відкласти. А чого в тебе руки тремтять?

-Нічого в мене не тремтить! - хоч я вже весь тремтів. - А для чого ви такого пса тримаєте?

-Ой, дитинко, та він на службі! І, крім того, він не на всіх і не завжди кидається. Та ти сядь, заспокойся.

-А ви, - мене вже дійсно зло взяло, - не можете дослідити, коли і на кого ваш той клятий ротвейлер кидається?!

-Так! - вона прийняла серйозний вигляд, – досліджували в нас хлопці-орендарі, троє з тих семи дослідників вже мають стан не поганий, аби не гірше. Скоро випишуть. Правда, такого оптимізму і життєлюбства, казав лікар, ще довго не буде. І професор-психіатр (солідний такий, на Коцюбинського схожий) строго нам наказав заховати плакатики, календарики з собачками, тиграми, левами, котиками, крокодильчиками і, чомусь, з конячками. І говорити до них, сказав, повільніше і чіткіше, бо вони ще не зовсім вловлюють людську інтонацію. Чого ти трусишся? Це вже все - йди собі та й кури, скільки сили стане! Але на дереві в нас там ворони...

-Що, гадять?

-Гадять, але так - прицільно. Мудрі птахи - вони теж з нікотиновою залежністю борються. Вони гадять, а потім діляться на три групи по вісім! В нас один з Києва...

…Так я вже три роки, як не палю.

Іван Мандрівний.

 

Смаки міняються

Чи має відповідь наука,

Як зрозуміти таку штуку–

Цікавить нас питання лиш одне:

Всі хлопчики п`ють молоко грудне.

І всі вони, як виростають,

Геть повністю смаки міняють.

Не молоко цих мужиків з роками манить,

Тепер лиш упаковка їх цікавить.

 

Кидаю курити

Рішив поступово кидати курити,

Без звичок поганих я хочу прожити,

Бажання курити не зміг подолати,

Поки що табак перестав купувати.

 

Шестилітній так вважає…

Син сьогодні заявив,

Що їх рідний тато

Хоч великий, та не вміє

Зовсім рахувати.

Рознервований до краю,

Загубив син спокій,

Бо доказує, що тато

Теж прожив шість років.

– Народився він Петром,

Петром одружився,

Татком став він у той день,

Як я народився.

 

Якби ж перетворити

Якби енергію людської мови

На електричну замінити,

П`ять жінок без великого старання

Могли б все місто освітити.

 

Зі старістю не дружить

Скільки й знаю, їй все сорок,

Якось так вона змогла,

Що із цими ось роками

До пенсії дожила.

 

Як вихід із ситуації

Жінкам без довгих ніг

Спасіння є таке:

Їм допоможе, безсумнівно,

Дуже глибоке декольте.

 

Леонід Решетнік,

с. Ворожба Лебединського району.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.