Уривки лебединських розмов (розмови у лікарні)

Уривки лебединських розмов (розмови у лікарні)В палаті післяопераційній. Хворі ослаблені, але дискусії між ними – гарячі:

- Ви, уважаємий, не путайте грішне з праведним, а любов з бараниною! Кажу вам откро­венно. По - перше, немає колиш­ніх ментів, колишніх учителів і колишніх зеків. Це даже не осо­бенна мітка, а таке шило, шо стримить із людини постоянно. По – друге, ми хочемо не в Європу, бо ми там нікому і на нюх табака не нужні, ми хочемо, шоб у нас було, як у Європі. Приміром, шоб було, як у Франції: посадили люди на трон якогось, образно кажучи, Людовіка, роздивилися, а воно – таки дурак і править по-дурному. Вони свободно взяли і чесним голосуванням поміняли одного дурака на другого. Шоб не було так, шо як сяде дурак на трон, і всі це бачать, а нічого зробить не можуть, бо воно так прилипне до трона, вроді б, звиняйте, шось до чобота. Хоче на троні сидіти до смерті, і шоб після смерті передати той трон своїй сім’ї.

х   Х   х

В палаті № 13:

- Було це одразу після того, як до власті прийшов Янукович. Їхав я якось із Сум до Конотопа, і знаходилася в автобусі якась стара баба. Перед тим, як зійти перед Конотопом, ота стара баба і каже громко, щоб всі пасажири чули: «Януковича скинуть у марті 2014- го года. І в цьому автобусі в Конотопі – буде труп!» Доїжджаємо до Конотопа, а в одного пасажира – страшний сердечний приступ! Поки «скора» приїхала – він і захолов. Ось тобі – і труп. Побачимо, шо буде в марті…

- Мабуть, ота стара баба була справжньою конотопською відьмою.

х   Х   х

В сусідній лікарняній палаті:

- А знаєте, страждальці, який улюблений тост лікарів?

- Мабуть, щоб усі були здорові?

- Та ви що? Ні! Любимий тост лікарів: «Щоб бідні ніколи не хворіли!»

х   Х   х

Розповідає один із хворих:

-     Як померла моя жінка і я зостався сам, таке життя настало, що хоч – у зашморг. Та ще й ні роботи не стало, ні грошей. Сам і варив їсти, сам і хліб випікав. Перебивався випадковими заробітками. А тут прихватила мене язва жолудка. Приїхав я в хірургічне отдєлєніє на операцію, а грошей на лікарства катма. Та мене спасла лікарка. А вже перед моєю випискою додому і каже: «Не думала я, що ти на самому фізростворі після такої операції виживеш!» А я, бач, вижив тоді… Повертався я, значить, з хірургії додому і зайшов до знакомої, з якою ми колись дружили, ще як моя жінка була жива. Думав, що хоч борщу у неї гаряченького поїм. А та моя знайома осталася теж сама без чоловіка. І якось воно вийшло, шо зачепився в її хаті, так сказать, за гвіздочок на одвірку та й став з нею жити, і живу й досі. Живемо дружно з нею, полюбив я її по-справжньому. І теща золотою людиною оказалася…

х   Х   х

Голосно наказує медсестра:

- Зараз буде обход! Посітітєлям і ухаживающим за больними вийти із палат! Всім больним  – срочно лягти на кроваті і прийнять позу!

- Яку позу?

- Позу больного – раз ви у больниці!

х   Х   х

Розмовляють жінки в палаті № 3:

- Колись, іще при Союзі, приїзжав до нас із Канади чоловіків брат із сім’єю. Він там служив священиком. А попав туди після войни з Германії, де був у плєну. Якраз тоді перебувала в лікарні наша донька. Вони як про це узнали, зразу запропонували 100 доларів на лікування. А я їм кажу: «Та ви що! У нас лікування безкоштовне! Ми дочці в лікарню передаємо тіки шось таке смачненьке, як додаток до больничної їжі!» А братова попадя і каже: «А в нас не так: лікуються ті, хто має гроші. Хто грошей немає – той помирає!»

- Тепер і в нас таке: немає грошей – помирай!

 

Розмови підслухав і записав

Никанор ЛАГІДНИЙ.