чт.04182019

Добряча закуска врятувала життя

Добряча закуска врятувала життяУ братів наших менших і звички, і характер й уподобання такі ж, як у людей. Тварини є роботящі та ледачі, слухняні та неслухи, дебошири та тихоні, сильні й немічні, великі та маленькі, розумні та не дуже. Як і в людини, в них інколи трапляються в житті гіркі періоди. А смішного, - хоч греблю гати. Ось яку бувальщину повідала одна знайома мені – сімейний лікар-терапевт Теофіпольської центральної районної лікарні Людвіня Рибак. В обійсті її бабусі Анелі Жугди завели собаку кавказької породи. Цуценятко, котре приніс додому зять Олександр, було настільки маленьким, що відпочивало і вмощувалося спати у водостічній ринві невеликого діаметру біля порога вхідних дверей хати. Та згодом пес виріс нівроку, мав вигляд такого собі величенького теляти, при зустрічі з яким навіть у сміливців тряслися коліна.

Здорованя-красунчика одразу ж всі полюбили. Оскільки йому подобалося гратися тихо, спокійно і мирно з дітьми й дорослими, його часто виводили на прогулянки. Охоче купався у ставку, як справжній джентльмен, подавав лапу. Призвичаївся також підходити до вікна, за яким розташовувалася кімнатка старійшини сім’ї, ставати на задні лапи, а передніми спиратися об раму і, висолопивши здоровенного язика, довго та з цікавістю заглядати через шибки у приміщення.

Здебільшого такі «шпигунські штучки» лякали столітню бабусю (Анеля Іванівна померла позаторік на сто третьому році життя) і могли призвести до того, що після одного з візитів улюбленця в хаті замість вікна міг би залишитися отвір, як ото пробоїна від айсберга в кораблі «Титанік». Це і стало причиною розлуки з вівчаркою. Із села Мацьківці її віддали батькам зятя в сусідню Шаро-вечку Хмельницького району.

І тут, у новому помешканні, чотирилапий друг людини проявив себе сповна. Радував і вражав красою та вірністю, надійно стеріг оселю та чималеньке підсобне господарство від можливих посягань крадіїв та зловмисників. Стеріг і те, що в багатьох подільських селах входить до так званого «об’єкта» секретності, не бажаного для сторонніх очей.

Одного разу господиня маєтку пішла, як висловлюються в селі, порати худобу та птицю. І жахнулася, побачивши вірного стража, який лежав без ознак життя. Думка, що той, можливо, здох, підтвердилася побаченим у літній кухні, де стояла в чотири­відерному бідоні брага, призначена для виго­товлення самогону. Із посудини щезла десь половина цукрівки. Не було сумніву: «збиток» вчинив саме охоронець території, бо до появи новосела подібного ніколи в господі не трапля­лося. Як зумів позбутися міцного ошийника, проникнути в приміщення, зачинене на засув, скинути з бідона накривку?

Повертаючись із кухні, вирішила остаточно переконатися в трагічному кінці бідолахи. Пройнялась сумом за можливу втрату. Та засяяла від радості, коли торкнулося рукою «небіжчика». Той був ще тепленьким і ледь-ледь відчувалося серцебиття. Значить, живий! А через кілька днів, о диво, таки вижив. Ожив, уже весело помахував, наче віником, хвостом. І жадібно дивився господарям дому у вічі, аби після кількаденної лежанки принесли щось попоїсти.

Чому і як саме вижив, з’ясувалося пізніше. Виявилося, що після величезної дози випитої смертельної для тварин рідини, друг сім’ї поласував дертю, розташованою біля бідона у мішку. Спожив її приблизно стільки, скільки вихлестав спиртного - два відра.

«Якби не класна закуска, - жартують, згадуючи події недалеких років медики, подружжя Олександр та Людвіня Рибаки, - склав би лапи наш охоронець».

Тадеуш ОСТРОВСЬКИЙ.


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лебединская информационная сеть Лебедин-інфо Сайт города Середина-Буда Неофициальный сайт города Глухова  Шосткинский портал Липовая ДолинаВеликая Писаревка
© 2006-2016 Лебедин press - Передрук матеріалів за наявності гіперпосилання на www.lebedinpress.com.ua
Лебедин press не несе відповідальності за зміст коментарів.
Редакційна колегія. Головний редактор Василь Дацько.
Телефон: 2-28-91 Факс: 2-28-91

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.