Уривки лебединських розмов (липень)

Розмовляють дві жінки на автовокзалі

- А моя сусідка і досі пользується на городі дустом. Дустить і картоплю, і буряки, і городину. Насипле його у свої старі капронові колготки і трусить над кущиками.
- Та Ви що! Воно ж отой яд давно запрещонний!
- І ми її про це не раз казали. І шо він визиває рак. І шо в нас уже терпцю од такого сусідства немає. А вона – ні в какую. Каже, що її дід украв у колгоспі ще у 53-му, після смерті Сталіна, аж чотири мішки дусту. І в неї залишився ще один мішок. Так вона й каже: «А шо його тепер викидать? Жалко ж! І все од нього дуже гарно дохне! А один чоловік, правда, ви його не знаєте, як болів раком, то наколотив замість чаю дусту і випив, шоб померти. І шо ви думаєте: не помер, а видужав і досі живе. І вже трьох бабів пережив, а недавно взяв четверту! Так що я дуст не викину, потерпіть поки послідній мішок не іспользую».

х   Х   х

Розмовляють два старих сільських діди біля сільмагу:

- Може, ми з тобою до цього і не доживемо, та ще приповзе Москва до Києва на колінках. Ще благатиме з кров’ю і з козами в носі: «Поможіть мені, братіки, бо китаєць одрізав мені по самі ріпиці Дальній Восток і Сібірею!»

- А ми йому скажемо: «Це ви, матушко, вдавилися Кримом і Донбасом, як їх кушали! А тепер це вам воно виходить через одне місце!»

х   Х   х

Розповідає лебединський чоловік:

- Учора таке було, що моя жінка ледь не померла. Телефонують їй і кажуть, що це з військкомату. І починають розпитувати зі строгою казенною монотонною інтонацією : «Ваш син такий-то – такий-то? Вашого сина мобілізували тоді-то і тоді-то, а недавно направили в зону дії АТО?» У моєї жінки ледь серце не зупинилося. Хтозна-що вже почала й думать, може, що із сином трапилося, адже він – не на курорті, а на війні. А далі з військкомату говорять: «Може, вам якась допомога необхідна?» А жінка їм як закричить: «Найкраща ваша допомога, як ви мене так лякать не будете!»

х   Х   х

Розмовляють сільські діди на автовокзалі:

- Там увесь наш дубовий лісок дикими свинями зритий, вроді як культіватор пройшов.

- І де вони ще беруться ті свині? Та їх же з карабінами ганяли не тільки взимку, а й навесні, коли свині вже були поросними. Такий у нас єгер-браконьєр, шо його б тоже не мішало поганять, як кнуряку. Шо тоді було безвластіє, шо тепер. А шо йому: в ресторані за роздєлану дику свиню дають велику грошву.

х   Х   х

Розмовляють два чоловіки:

- Ночі тепер холодні – треба помідори проти фітофтори якоюсь хімією оброблять.

- Ти шо – хімією? Дуже помагає моча, тільки не мужська. Це істинна правда.

- А якою треба проводить обробку: утренньою, чи вечірньою? І якого возрасту жінки?

- Утренньою, конєшно. І саме лучче годів 25!

- А як моїй жінці вже 50, так шо тоді: розводить з водою наполовину?

х   Х   х

Розмовляють дві старі жінки:

- Так на храмове свято ж родичів не гукають. Вони самі приходять!

- Ага, приходять непогукані за сім верст киселю посьорбать, якщо в них немає совісті. Може, саме людям не до них і не до храмового киселю….

х   Х   х

Розмовляють сільські бабці:

- Привезли до моєї сусідки городського онучка. Раз вона його питає: «Ти, внучку, борщик будеш їсти?» А він: «Ні, не хочу. А ще є шо?» Вона йому пропонувала і гречану кашу з котлетою, і ковбасу із сиром, і вареники з клубникою. А він своєї: «Ні. Не хочу. А ще є шо?» Тоді вона йому й каже: «А ще є капшо!» А внук їй – радісно: «Капшо я їсти буду, бо такого я ще вдома ні разу не їв!»

- А мені мій онук каже: «Бабушка, чай не сладкий – досалаживай!» Досолодила. А він тоді – іначої: «Бабушка, чай очень сладкий! Атсалаживай!»

х   Х   х

Розмовляє юнак по мобільному телефону:

- Мати мені казала, щоб я раньше прийшов додому, бо сіно клєверне з утра треба привозить, а я почти до утра з рижою Наташкою звьозди зажигав. Будили мене, будили вранці, як ведмедя послє зимньої сплячки… Поки добудилися, а воно дощик почав накрапати.

х   Х   х

Лається чоловік «під градусом»:

- Через таких, як оце ти, і немає дощу. Сіно перевезене, дрова складені, город доладований. Гляне дощ – усе зроблене: тут мочить йому нічого. От нехароший народ!

х   Х   х

Розмовляють дві жіночки на базарі:

- Кажуть, оті біженці дуже вибагливі і з притензіями. У нас в селі є одні, їм і будинок предоставили і роботу, і город, а вони кажуть, що «Мы не работать приехали, а отдыхать».

- А я чула що в Сумах тоже біженці в лагері живуть, так їм горожани їжу носили, а вони сказали, що продукти поганої якості і кажуть - «Давайте нам лучше деньгами».

- Кошмар. Наші хлопці там гинуть, а деякі з них за спідниці ховаються, ще й неблагодарні.

Розмови підслухав і записав

Никанор ЛАГІДНИЙ.