Стрічка новин
Викрили жительку Лебедина у скоєнні крадіжки: Правоохоронцям знадобилося буквально пів години, аби не лише встановити особу злодійки, а й розшукати її за місцем проживання. Як встановили  102: що трапилось? З 13 по 19 липня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 124 заяви та повідомлення громадян, з них 9 на момент реєстрації містили Шановні жителі Лебединщини!: Минув місяць, відколи в Україні оголошено карантин, який мав би попередити масове зараження населення вірусом нового типу COVID-19. Сьогодні вся Знов чарує музикою нас духовий оркестр, який спиняє час....: У 1960-70-х роках майже кожне село Лебединщини мало свій духовий оркестр. У Кам’яному духовим оркестром, який діяв при СБК, керував Вони ніколи не крокували на святкових парадах: З дитинства моє покоління звикло бачити на святкових парадах ветеранів – усміхнених і радісних, з букетами квітів, з тихим дзвоном Доземний уклін вам, ветерани!: У прийдешні дні Пам’яті та Примирення, Великої Перемоги кожен із нас  долучається до вшанування великого подвигу, який увічнює героїзм, мужність та Відеороз'яснення щодо виплати грошової допомоги: Пенсійний фонд України пропонує відеороз'яснення щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 1тисячі гривень в умовах карантину. Водночас закликаємо Подробиці ДТП на трасі Суми-Лебедин: «Інформація про ДТП надійшла до служби порятунку “101” о 14:44 від працівників екстреної медичної допомоги. За попередніми даними зіштовхнулися два Бажаєте позитивних змін? Почніть опановувати нову професією. Можливість поруч!: Сумський центр професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості відзначає десятиріччя свого існування. Центр готує кадри за 12 робітничими спеціальностями. На Сумщині поліція затримала крадіїв водонапірної башти: Ними виявились троє раніше судимих жителів міста Лебедин. Спокусилися вони на гідротехнічну споруду, що знаходилась на території колишньої

 

Так живем.

У закордонах —

Хто від «жиру»,

Хто — з біди,

У вагонах, у салонах —

Ті — туди, а ті сюди...

Депутати, різні мери,

Голови усяких рад,

І міністри, і прем’єри,

Зами, поми — всі підряд.

Навздогін за Президентом

Спікер теж — і тут, і там...

Користуються моментом —

Відкривають континенти.

Тільки що від того нам?!

Хоч, коли верхи послухать, —

То добра везуть — мішки!

Та в них локшина на вуха,

І від бубликів дірки.

Це для нас. У їх кишенях,

У приватних гаманцях —

 І «синенькі», і «зелені»...

Отака підмога ця!

То ж низи також у русі —

Дальні, ближні вояжі...

Тільки їх усюди «трусять»:

Тут — свої, а там чужі.

                Так живем.

                В боргах, в тривозі,

                У щоденній метушні.

                Чверть народу — у дорозі,

                Чверть — по ринковій ціні

                Продає, що тільки має —

                Він — труси, вона красу,

                Чверть — між страйками довбає

                Антрацит за ковбасу.

                Решта молиться і просить,

                В біганині — хто за чим,

                П’є, на цвинтарях голосить,

                Бореться за флот і Крим.

Так живем.

Собі чинуші

Не складуть ніяк ціни.

Хто за те, що «б’є баклуші»,

 А хто сам біля казни.

Хто — під позики й проценти,

Хто — за принципом «хапай»,

Хто — за хабарі, презенти...

Розкрадають рідний край...

                Так живем.

                В брехні і бруді,

                В урядовій чехарді,

                В депутатськім словоблудді,

                Як в’юни в сковороді.

Так живем.

Непевні досі,

На своїй землі чи ні?

І у них, колишніх босів,

В наймитах за «трудодні».

Як були «корови дійні»,

Є такими і тепер.

Совки просяться в обійми —

У новий СРСР.

Зупиніться, хто у змозі, —

 На початку чи в кінці,

Чи уже на півдорозі —

МИ Ж ВІД РОДУ НЕ СТАРЦІ!

 

 

Землі не продають і не міняють

Здолали нас турботи та тривоги.

Чи, може, загубили ми дорогу?

Оту, якою йшли діди віками,

Й повинна ще вона топтатись нами.

                Ми розгубились в світі цім широкім,

                Потрапили нарешті до Європи,

                Залишили свій дім, батьків стареньких,

                А з ними разом – Україну-неньку.

Не розуміє син, що батько хоче,

Із бідного багатий, знай, регоче,

Не чують свій народ, народу слуги,

Якась суцільна всюди недолугість.

                Не коштує життя в наш час нічого,

                Байдужі всі до горя ми чужого,

                Як блохи пса, проблеми нас обсіли,

                За себе кожен, іншим нема діла.

Як жити далі – постає питання.

Зі сторони потрібне нам втручання,

Бо, кажуть, звідти завжди найвидніше.

Поради є, та ті, які не тішать.

                Земля! Вона для нас – надія.

                Із дня на день закони вступлять в дію,

                Ласкава матір чи свекруха злая?

                Невдовзі вже усі ми це пізнаєм.

Наразі ти, колиско калинова,

З весни приходиш, як завжди, в обновах.

Стара, як світ, родючі чорноземи –

Не продавать! Вклонімося доземно!

                Потрібна всім: і бідним, і заможним.

                Ні в якім разі продавать не можна!

                Болюча думка піднялась до неба,

                Але ж віщують інше: «Так вже треба!»

Єдина втіха, ти поки що наша,

Можливо, все ще зміниться на краще.

А що як істину дідів вони згадають:

«Землі не продають і не міняють!»

Лідія БУГАЙОВА,

с.Будилка, Лебединський район.

 

 

Бабине послаблення карантину

Ранок видався напрочуд сонячним, безхмарним.

Просить баба йти із нею, та здається, марно,

Розледачивсь з карантином діді зовсім у баби,

Вже й півлітру виставляла в якості принади.

 

Бур`яни ростуть повсюди, що й землі не видно,

На кущах картоплі жук повзає огидний,

На усі ось ці випадки відповідь із хати:

– «В мене строгий карантин, прошу не чіпати!»

 

Телевізор, ноутбук, телефон новенький

Дід не випускає з рук зовсім, як маленький.

Треба якось з цим боротись та знаходить вихід,

Бо загнала бабу в кут вірусна безвихідь…

 

…Наварила, напекла, двері зачинила,

Ще й повісить замок вправно так зуміла!

Дід прокинувшись зі сну, аж очима глипнув,

Папірець якийсь біленький до дверей прилипнув.

 

«Карантин» – читає вголос, вкотре вже тлумаче

І ніяк збагнуть не може, що усе це значить!

Дзиґою мотнувсь по хаті, а живіт аж зводить,

Хоч-не-хоч, гукає бабу – поле на городі.

 

– Не прийду, мене не клич «ковід» там витає

Він, підступний, мабуть, скрізь, тільки тут не має.

…Випив дід сире яйце, просто із-під курки,

Та поплівсь сумний до хати, одягати куртку.

 

Й до ворожки не ходи, наче пошептало,

Вила, граблі та коса лінь йому прогнали.

Настіж двері всі у хаті, аромати линуть –

Послаблення влаштувала баба карантину.

Лідія Бугайова,

с. Будилка Лебединського району.

 

 

ДІДІВ  сон

«– Чом не спиш ночами, друже.

Цілу нічку маєшся?

Чи наївся дуже,

Чи з світом прощаєшся?»

«– Вже котрої ночі

Думаю, що життя скінчилось.

То коронавірус,

То Уляна снилась.

Ніби-то Уляна,

Та ще із косою,

Стукала у двері

Та звала з собою».

Олексій Дученко,

м. Лебедин.

 

 

Сумна статистика

Згідно даних статистики

Центру Разумкова,

У нас гендерний баланс

Нарушився знову.

                Про невтішні зовсім дані

                Я оце дізнався,

                Один мужик на сім жінок

                В країні остався.

Ситуацію поліпшить

Просять жінки слізно,

Повернути всіх з Європи,

Поки ще не пізно.

 

 

Про можливості чоловіків та жінок

Про жінок чоловіки

Можуть все казати,

Кожну жінку, як завгодно

Можуть обізвати.

                А жінки з чоловіками,

                Що тут говорити,

                Як захочуть, що завгодно

                Можуть з них зробити.

Леонід Решетнік,

с. Ворожба Лебединського району.

 

У кожного свій бізнес

Однокласницю зустрів я

На крутій машині

Й запитав: «Як ти зуміла,

Кругом криза ж нині?»

                Жартома відповіла,

                Що те місце знає,

                Де лопатою, хто хоче,

                Гроші загрібає.

То ж піди мені назустріч,

Ти ж моя хороша,

Покажи й мені те місце,

Де береш ти гроші.

                Ой, Іванку, дорогенький,

                Я те місце маю,

                Що його у тебе, милий,

                Геть зовсім немає.

 

Любов зла

Ще у школі мого Петра

Козлом називали,

Та не дивлячись на це,

Його покохала.

                Тепер мене величають:

                «Мати одиначка»,

                Бо я маю трьох синів

                І чотири дочки.

І виходить – дуже просто

Козла полюбити,

Та складніше самотужки

Козенят ростити.

Леонід Решетнік,

с. Ворожба Лебединського району.

 

Карантин

Весна чарує, усе оживає,

Пташки співають, природа буяє,

А нас лякають – вірус наступає.

Вводять карантин – і ти вже один,

Зовсім один, бо карантин.

Сиди вдома, не гуляй,

Бо заробиш наганяй.

Штраф заплатиш, ай-яй-яй!

Можеш грати в доміно

І дивитись у вікно.

Можеш спати досхочу,

Та я цього не хочу!

Карантин, як чорна хмара,

Та за що ж нам така кара?

Тетяна БОРОВИК, м.Лебедин.

 

Разом зможемо все подолати…

Чашка кави – смачна та гаряча

Задурманила запахом хату.

Я сиджу, плед накрив мої плечі,

Не збираюсь на вулиці грати.

Нас закрито в полоні надовго,

Посадив вірус, ніби за грати.

Дивний ворог у світі лютує,

Та довкола лиш чутно про втрати,

Бо новини, мов постріл з гармати,

Роздробили усю мою душу.

Мені шкода усіх, хто хворіє,

Про скорботу я визнати мушу.

І вклоняюсь з подякою до того,

Хто життя зараз палко рятує,

Хто не спить і не їсть, а натомість

Для народу в складний час працює.

Разом зможемо все подолати,

Розпочнемо життя по-новому.

Руки вимиєм гарно із милом

І залишимось, звісно, удома.

Маргарита ДАЦЕНКО, 14 років, м.Суми.

Перебуває на карантині у бабусі Шамрай Валентини Петрівни в с.Будилка Лебединського району.