Стрічка новин
Треба знайти сили, щоб протидіяти біді: Щорічно 30 липня в усьому світі відзначають Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, проголошений у 2013 році Генеральною Асамблеєю ООН. Виплати одноразової допомоги у розмірі 1000 гривень: Марина Лазебна: Після набрання чинності змін до держбюджету потрібно близько 5 днів для того, щоб розпочати виплати. Рішення парламенту дає У яких випадках договір оренди житла посвідчується нотаріусом?: Як розповіла очіль­­ниця Північ­но-Схід­ного між­регіо­­н­а­льного уп­­рав­ління Мі­­ніс­терства юсти­ції (м. Суми) Ірина Свистун, під час оформ­лення договору оренди жит­ла у сторін Виявили боєприпаси часів Другої світової війни: До Лебединського відділення поліції зателефонував 24-річний житель районного центру та повідомив, що під час проведення  земляних робіт поряд з вулицею Лебедин у боротьбі з поширенням коронавірусної інфекції : Лебедин у боротьбі з поширенням коронавірусної інфекції 12.03 – 04.04.2020 року Під вітрилами любові: Погожий жовтневий день видався напрочуд сонячним, теплим. У альтанці, на своєму подвір’ї, зібралася багатодітна сім’я В’ячеслава та Ірини Губеня. Дерева спиляли, гілки залишили: 12 июля – день святых Петра и Павла. Много лет, по сложившейся традиции, мы с мамой и сестрой ходим в Це не професія, це – доля: Вибір першої вчительки – це дуже важливо. Якою вона буде, залежить, як дитина буде в подальшому ставитися до навчання, до Станом на 29 вересня 2020 року на Сумщині 4008 випадків захворювання на коронавірусну інфекцію: За минулу добу Covid-19 підтвердили у 195 осіб (Суми - 153, Ромни - 5, Охтирка - 7, Глухів - 1, 1462 випадки хвороби COVID-19 зафіксовано в Україні: За даними ЦГЗ, станом на 9:00 7 квітня в Україні 1462 лабораторно підтверджені випадки COVID-19, з них 45 летальних, 28

 

Погожі дні

Погожі дні, бо осінь золота

Багатством кольорів нас зігріває,

Водночас листя тихо обліта,

Невидимий чаклун букет збирає.

 

Вмочає пензель в фарби «акварель»,

Малює клен, горобину, калину,

Відбився одинокий журавель, –

Загавився, від основного клину.

 

Погожі дні, так шкода, що втечуть,

Сховаються в посивілих туманах,

Ткалі-умільці павутину тчуть,

Виблискує в гіллі та на парканах.

 

Вже вітер пустотливий – не пустун,

Бо наміри серйозніші він має

Так само, як на морі цар-Нептун,

Він хмари в небі без жалю ганяє.

Ось знову попід ноги впав листок,

Вже майже жовтий, і від того теплий,

Здавалося б, кремезний бересток

Негоду гідно якось перетерпить,

 

Та помилилась – першим оголив

Свої старезні вкриті мохом віти,

За ніч одну старанно землю вкрив,

Відтінки кольорів збирають діти.

 

Погожі дні, опеньок вигляда

Із-під корча у листяному лісі,

Червоних мухоморів видно ряд

Ось недалечко, просто на усліссі.

 

Вінець всьому  – із гідністю в руках

Несу гриби, що в кошик не вмістились,

В душі, відчула, плаче диво-птах

За тим усім, що швидко так скінчилось...

                Лідія БУГАЙОВА, с.Будилка

                Лебединського району.

 

 

Не на всіх є запит

У коханні меж немає,

Всяк в житті буває.

Шлюби рівні і не дуже

Історія знає.

                Як правило, наречені –

                Люди зореносні,

                Може бути їй під 30,

                Йому 90.

Композитор, режисер,

Чи просто заможний,

Головне, в цих «молодих»

Карман не порожній.

                Ну, звичайно, люди наші

                Всякі шлюби знають,

                Тільки слюсаря старого

                Юні не кохають.

І здоров’я ще в порядку,

І розряд високий,

Доживає вік Микола

Зовсім одинокий.

 

Леонід Решетнік,

с. Ворожба

Лебединського району.

 

 

Де він взявся, вірус клятий?

Був пташиний грип, свинячий –

Нам одні напасті.

А тепер іще з Китаю

Прилетіли «страсті».

                Що за вірус, звідки взявся?

                Що, як мухи люди мруть.

                Ані ліків, ні вакцини,

                І на цвинтар їх несуть.

Італійці та іспанці

Перші прийняли удар,

А за ними зразу Штати,

Це ж хвороба, не піар.

                Карантин ввели ми також,

                Маски шили із трусів,

                Бо ті маски, що були,

                За кордон їх продали.

Транспорт перестав ходити

По містах і до села.

І велику цим проблему

Нам «корона» завдала.

                А тепер іще задача –

                Бур’яном заросла дача…

                Хтось знайшов велосипед,

                Хтось підрихтував мопед –

                Час не гаяли, вперед!

Покопали, поорали, посадили,

що змогли,

В нас на все хватило сили,

допомоги не просили,

Яду вчасно накупили

І жуків перемогли.

                Дав плоди цей карантин:

                Маски – пропуск в магазин,

                І в маршрутку, і в вагон,

                Що приїхав на перон.

І сумчани, і кияни, й лебединці

ходять в масках,

В масках – Галька і Параска,

На ніч тільки їх знімають,

З милом в тазиках «стірають».

                Дай же, Боже, нам проскочить,

                Жити всі, звичайно, хочуть,

                І від вірусу втекти,

                Дай нам, Бог, перемогти.

Федір НАУМКО,

постійний читач

тижневика «Будьмо разом»,

м.Суми.

 

Добавка до пенсії

Про добавку пенсій в липні

Вісті йшли хороші,

Та було незрозуміло,

Скільки ж буде грошей.

                Тож бабуся все питає:

                «Скільки ж буде та добавка?»

                «Дайте їй дванадцять гривень,

                Хай баба не гавка».

Ця добавка незначна

І не має значення,

І бабуся відмовилась

Від того збагачення.

                «Хай ці гривні підуть

                Чиновникам в гаманець,

                Хай добавлять ще три гривні

                Й куплять хліба буханець.

                Ну, а я триматись буду»,

                Тут і віршику кінець.

Ніна КЛЕЦКО,

м.Лебедин.

 

Так живем.

У закордонах —

Хто від «жиру»,

Хто — з біди,

У вагонах, у салонах —

Ті — туди, а ті сюди...

Депутати, різні мери,

Голови усяких рад,

І міністри, і прем’єри,

Зами, поми — всі підряд.

Навздогін за Президентом

Спікер теж — і тут, і там...

Користуються моментом —

Відкривають континенти.

Тільки що від того нам?!

Хоч, коли верхи послухать, —

То добра везуть — мішки!

Та в них локшина на вуха,

І від бубликів дірки.

Це для нас. У їх кишенях,

У приватних гаманцях —

 І «синенькі», і «зелені»...

Отака підмога ця!

То ж низи також у русі —

Дальні, ближні вояжі...

Тільки їх усюди «трусять»:

Тут — свої, а там чужі.

                Так живем.

                В боргах, в тривозі,

                У щоденній метушні.

                Чверть народу — у дорозі,

                Чверть — по ринковій ціні

                Продає, що тільки має —

                Він — труси, вона красу,

                Чверть — між страйками довбає

                Антрацит за ковбасу.

                Решта молиться і просить,

                В біганині — хто за чим,

                П’є, на цвинтарях голосить,

                Бореться за флот і Крим.

Так живем.

Собі чинуші

Не складуть ніяк ціни.

Хто за те, що «б’є баклуші»,

 А хто сам біля казни.

Хто — під позики й проценти,

Хто — за принципом «хапай»,

Хто — за хабарі, презенти...

Розкрадають рідний край...

                Так живем.

                В брехні і бруді,

                В урядовій чехарді,

                В депутатськім словоблудді,

                Як в’юни в сковороді.

Так живем.

Непевні досі,

На своїй землі чи ні?

І у них, колишніх босів,

В наймитах за «трудодні».

Як були «корови дійні»,

Є такими і тепер.

Совки просяться в обійми —

У новий СРСР.

Зупиніться, хто у змозі, —

 На початку чи в кінці,

Чи уже на півдорозі —

МИ Ж ВІД РОДУ НЕ СТАРЦІ!

 

 

Землі не продають і не міняють

Здолали нас турботи та тривоги.

Чи, може, загубили ми дорогу?

Оту, якою йшли діди віками,

Й повинна ще вона топтатись нами.

                Ми розгубились в світі цім широкім,

                Потрапили нарешті до Європи,

                Залишили свій дім, батьків стареньких,

                А з ними разом – Україну-неньку.

Не розуміє син, що батько хоче,

Із бідного багатий, знай, регоче,

Не чують свій народ, народу слуги,

Якась суцільна всюди недолугість.

                Не коштує життя в наш час нічого,

                Байдужі всі до горя ми чужого,

                Як блохи пса, проблеми нас обсіли,

                За себе кожен, іншим нема діла.

Як жити далі – постає питання.

Зі сторони потрібне нам втручання,

Бо, кажуть, звідти завжди найвидніше.

Поради є, та ті, які не тішать.

                Земля! Вона для нас – надія.

                Із дня на день закони вступлять в дію,

                Ласкава матір чи свекруха злая?

                Невдовзі вже усі ми це пізнаєм.

Наразі ти, колиско калинова,

З весни приходиш, як завжди, в обновах.

Стара, як світ, родючі чорноземи –

Не продавать! Вклонімося доземно!

                Потрібна всім: і бідним, і заможним.

                Ні в якім разі продавать не можна!

                Болюча думка піднялась до неба,

                Але ж віщують інше: «Так вже треба!»

Єдина втіха, ти поки що наша,

Можливо, все ще зміниться на краще.

А що як істину дідів вони згадають:

«Землі не продають і не міняють!»

Лідія БУГАЙОВА,

с.Будилка, Лебединський район.

 

 

Бабине послаблення карантину

Ранок видався напрочуд сонячним, безхмарним.

Просить баба йти із нею, та здається, марно,

Розледачивсь з карантином діді зовсім у баби,

Вже й півлітру виставляла в якості принади.

 

Бур`яни ростуть повсюди, що й землі не видно,

На кущах картоплі жук повзає огидний,

На усі ось ці випадки відповідь із хати:

– «В мене строгий карантин, прошу не чіпати!»

 

Телевізор, ноутбук, телефон новенький

Дід не випускає з рук зовсім, як маленький.

Треба якось з цим боротись та знаходить вихід,

Бо загнала бабу в кут вірусна безвихідь…

 

…Наварила, напекла, двері зачинила,

Ще й повісить замок вправно так зуміла!

Дід прокинувшись зі сну, аж очима глипнув,

Папірець якийсь біленький до дверей прилипнув.

 

«Карантин» – читає вголос, вкотре вже тлумаче

І ніяк збагнуть не може, що усе це значить!

Дзиґою мотнувсь по хаті, а живіт аж зводить,

Хоч-не-хоч, гукає бабу – поле на городі.

 

– Не прийду, мене не клич «ковід» там витає

Він, підступний, мабуть, скрізь, тільки тут не має.

…Випив дід сире яйце, просто із-під курки,

Та поплівсь сумний до хати, одягати куртку.

 

Й до ворожки не ходи, наче пошептало,

Вила, граблі та коса лінь йому прогнали.

Настіж двері всі у хаті, аромати линуть –

Послаблення влаштувала баба карантину.

Лідія Бугайова,

с. Будилка Лебединського району.

 

 

ДІДІВ  сон

«– Чом не спиш ночами, друже.

Цілу нічку маєшся?

Чи наївся дуже,

Чи з світом прощаєшся?»

«– Вже котрої ночі

Думаю, що життя скінчилось.

То коронавірус,

То Уляна снилась.

Ніби-то Уляна,

Та ще із косою,

Стукала у двері

Та звала з собою».

Олексій Дученко,

м. Лебедин.

 

 

Сумна статистика

Згідно даних статистики

Центру Разумкова,

У нас гендерний баланс

Нарушився знову.

                Про невтішні зовсім дані

                Я оце дізнався,

                Один мужик на сім жінок

                В країні остався.

Ситуацію поліпшить

Просять жінки слізно,

Повернути всіх з Європи,

Поки ще не пізно.

 

 

Про можливості чоловіків та жінок

Про жінок чоловіки

Можуть все казати,

Кожну жінку, як завгодно

Можуть обізвати.

                А жінки з чоловіками,

                Що тут говорити,

                Як захочуть, що завгодно

                Можуть з них зробити.

Леонід Решетнік,

с. Ворожба Лебединського району.

 

У кожного свій бізнес

Однокласницю зустрів я

На крутій машині

Й запитав: «Як ти зуміла,

Кругом криза ж нині?»

                Жартома відповіла,

                Що те місце знає,

                Де лопатою, хто хоче,

                Гроші загрібає.

То ж піди мені назустріч,

Ти ж моя хороша,

Покажи й мені те місце,

Де береш ти гроші.

                Ой, Іванку, дорогенький,

                Я те місце маю,

                Що його у тебе, милий,

                Геть зовсім немає.

 

Любов зла

Ще у школі мого Петра

Козлом називали,

Та не дивлячись на це,

Його покохала.

                Тепер мене величають:

                «Мати одиначка»,

                Бо я маю трьох синів

                І чотири дочки.

І виходить – дуже просто

Козла полюбити,

Та складніше самотужки

Козенят ростити.

Леонід Решетнік,

с. Ворожба Лебединського району.

 

Карантин

Весна чарує, усе оживає,

Пташки співають, природа буяє,

А нас лякають – вірус наступає.

Вводять карантин – і ти вже один,

Зовсім один, бо карантин.

Сиди вдома, не гуляй,

Бо заробиш наганяй.

Штраф заплатиш, ай-яй-яй!

Можеш грати в доміно

І дивитись у вікно.

Можеш спати досхочу,

Та я цього не хочу!

Карантин, як чорна хмара,

Та за що ж нам така кара?

Тетяна БОРОВИК, м.Лебедин.

 

Разом зможемо все подолати…

Чашка кави – смачна та гаряча

Задурманила запахом хату.

Я сиджу, плед накрив мої плечі,

Не збираюсь на вулиці грати.

Нас закрито в полоні надовго,

Посадив вірус, ніби за грати.

Дивний ворог у світі лютує,

Та довкола лиш чутно про втрати,

Бо новини, мов постріл з гармати,

Роздробили усю мою душу.

Мені шкода усіх, хто хворіє,

Про скорботу я визнати мушу.

І вклоняюсь з подякою до того,

Хто життя зараз палко рятує,

Хто не спить і не їсть, а натомість

Для народу в складний час працює.

Разом зможемо все подолати,

Розпочнемо життя по-новому.

Руки вимиєм гарно із милом

І залишимось, звісно, удома.

Маргарита ДАЦЕНКО, 14 років, м.Суми.

Перебуває на карантині у бабусі Шамрай Валентини Петрівни в с.Будилка Лебединського району.