|
Якось у траві, де зазвичай лежала собака, зашевелилися пухнасті маленькі клубочки. А вона так віддано дивилася людям у очі і ні на хвилину не залишала своє сімейне кубельце. Навіть їла, пригорнувши малят до себе, зігріваючи їх теплом.
Собачата росли, але без матері, її молока ще жити не могли. Декого в установі це дратувало:
- Розвели тут... псарню. Зарази якоїсь ще не вистачало.
І через деякий час грянув грім. Ранком Жулька видалась якоюсь не такою. Качалася по траві, жалібно скавучала, дивлячись людям в очі. І всі відразу зрозуміли: хтось підкинув їй отруту. Малята бігали за матір’ю, мабуть, голодні, а вона відповзала від них, гарчала, щоб, не дай Боже, не вхопили молока з отрутою. Бо теж загинуть. Як боляче було споглядати за цим, а в собаки теж стікали з очей прозорі струмочки сліз. Вона прощалася з життям і з тими маленькими створіннями, яким дала життя.
Історія друга.
Машина котилася рівненькою асфальтівкою, що вела до ближнього за Лебедином села. За вікнами –ранкова, осіння прохолода, а в кабіні тепло, можна подумати про щось приємне. Попереду машини їхав за своїм рейсом автобус. І раптом на дорозі перед автобусом з’явився великий собака, напевне, породистий. Чому ж водій автобуса не тисне на гальма?! Так і є: збитий собака залишився лежати на дорозі, а автобус покотив далі. Собачих сліз тоді побачити не вдалось. А в душі у водія машини наростало обурення проти свого колеги за кермом. Адже він, побачивши живу істоту, що з’явилася на дорозі, навіть не загальмував, хоча їхав не на великій швидкості, віз людей. Він безжально переїхав тварину і покрутив кермо далі.
Це лише два випадки людської байдужості, жорстокості по відношенню до братів наших менших. А скільки їх ще траплялося на наших очах. До речі, в народі є таке повір’я: коли водій задавить на дорозі собаку, його самого чекатиме за кермом якась небезпека. Може, над цим варто замислитись? Адже собаки, коти чекають від нас захисту і допомоги. Бо самі себе захистити, на жаль, не можуть.
Ольга Степна.
|
|
