|
Дівчинка взяла в шкільній бібліотеці три дитячі книжечки, які їй не терпілось швидше прочитати. Вона вже мріяла розгорнути першу сторінку, прочитати заголовок, перший абзац, першу сторінку, другу... Раптом її мрії обірвав нахабний другокласник. Він з єхидною посмішкою вибив книжки з рук дівчинки і зі словами: ”Зубрилка. Біжи до мами,”- побіг за своїми товаришами. З очей Іринки покотилися сльози, залишаючи на щічках вологі доріжки. Дівчинка нахилилася до книжок і почала їх збирати. Несподівано вона крізь сльози помітила силует поряд із собою. Дівчинка витерла сльози і побачила, що поруч сидить хлопчик і допомагає їй зібрати книжки, що хуліган розкидав по підлозі. Хлопчик приязно посміхнувся і передав їх Іринці.
-Дякую, - вимовила дівчинка і, забравши книжки, швиденько побігла додому.
Наступного ранку дівчинка помітила серед своїх однокласників вчорашнього помічника і підійшла до нього:
- Ти вибач мені, що я вчора втекла, - промовила вона і опустила очі.
- Та нічого. Я все одно поспішав додому.
- Я - Максим, – він простягнув руку і дівчинка дружньо її стиснула.
- А мене звати Ірина. Давай дружити.
З цього моменту діти почали весь час проводити разом. Вони стали такими друзями, що цій дружбі заздрили усі однокласники. Максим не пропустив жодного Іриного дня народження. Ірина стала для нього ріднішою за всіх його друзів. А їхні батьки жартома називали їх „парочкою”.
Другокласник, що образив Іринку , ще не раз набридав друзям, тому вони проти своєї волі змушені були познайомитися з ним ближче. Хлопця звали Денис. Його батьки були так зайняті роботою, що майже не приділяли синові уваги, тому він і виріс таким шибеником. Батьки вважали, що гроші можуть вирішити все, тому не відмовляли синові в цьому. Але ж гроші ніколи не замінять дитині батьків.
До 9-го класу друзі вважали, що ніщо й ніколи не зможе їх розлучити, але наближався кінець року, випускний вечір, після якого Максим разом з батьками збирався їхати в Англію на навчання. Його батько знайшов престижну роботу в Лондоні, і у сина не було виходу, потрібно було їхати з ним.
Максим був незадоволений своїм від’їздом, адже Ірина залишалася тут, без нього. Останнім часом Максим почав розуміти, що мав до Ірини теплі почуття, але це не дружба, а дещо більше. Він не наважувався розповісти про це їй, але не хотів їхати, нічого не сказавши. Нарешті настав випускний вечір, Ірині купили чарівну блакитну
сукню, в якій вона почувала себе королевою. Мама зробила дівчині королівську зачіску, і на випускному вона не була обділеною чоловічою увагою. За 9 років дівчина виросла і стала справжньою красунею, тому усім однокласникам хотілося з нею потанцювати або посидіти поруч.
Увагу на Ірину звернув і Денис. Він прийшов на вечір зі своєю дівчиною, Ірининою однокласницею Анною, але весь час не зводив очей з Ірини. Коли дівчина нарешті присіла відпочити, він наважився до неї підійти.
- Можна тебе запросити?-Денис простягнув до Ірини руку.
Дівчина поглянула на нього і погодилась. Під час танцю вона відчула, як Денис ніжно пригортає її до себе, і вперше за 9 років Ірина помітила, що в нього є не лише негативне. Денис може бути не лише грубим та нестерпним, а й ніжним та милим. Іра спіймала себе на думці, що цей хлопець їй подобається, і поруч з ним вона почуває себе захищеною. Ірина відчула його гарячий подих на своєму обличчі і, несподівано для себе, поцілувала хлопця. Музика закінчилася, і дівчина відійшла від Дениса.
- Я й не знав, що тобі подобається цей нахаба! - почула позад себе знайомий голос. Вона обернулась і побачила Максима.
- А я й не говорила, що він мені подобається.
- Я ж не дурень. Я бачив, як ви танцювали і бачив, як ви з ним цілувалися. Ти була не проти.
Ірина мовчала. Вона не могла нічого сказати, адже Максим мав рацію.
- Так я і думав, - Максим востаннє поглянув на Ірину.Н іщо не стоїть на місці. Час минає,
змінюється все навкруги,
душевні рани загоюються. Йдуть роки, і вчорашні школярі стають гарними професіоналами, заводять сім’ї.
Після випускного Максим разом з батьками поїхав до Англії, а Ірина так і не встигла з ним попрощатись. Незабаром вони з Денисом почали зустрічатися, а згодом разом вступили до одного інституту, одружились, і в них з’явилась донька Тетянка. З Максимом вона так і не бачилась.
Сьогодні Ірина, як завжди, сиділа за учительським столом і готувалась до проведення останнього уроку. Двері відчинились, і на порозі з’явився молодий чоловік у стильному чорному костюмі з букетом троянд у руці.
- Ви когось шукаєте? - запитала у нього вона.
- Взагалі, я вже знайшов, - чоловік посміхнувся, і Ірина помітила знайомі риси.
- Максим? - вона враз підхопилася із стільця - Як же ми давно не бачились?!
- Якщо не помиляюсь, 10 років. Як живеш? Розповідай.
- Взагалі, у мене зараз урок. Але якщо зачекаєш.
- Авжеж зачекаю. Я ж приїхав, щоб побачити тебе, поговорити.
Одразу ж по закінченню уроку Максим підійшов до Ірини і почув від неї таку історію:
„Після 11 класу я вступила до педінституту, але вже на другому курсі завагітніла, тому була змушена перейти на заочне навчання. Ми з Денисом одружились. Згодом народилась Тетянка. Доки ми навчались, усе було добре. Денис мене на руках носив, а Тетянку любив ще більше. Але по закінченню інституту почались проблеми з грошима, ми влаштувались на роботу, але ж у школі заробіток невеликий. Денис змінився, почав пити, пізно приходив додому, а одного разу навіть вдарив мене. Кохання ніби й не було. А рік тому завів коханку, почав рідше бувати вдома, і я вирішила розлучитись. Того ж вечора, коли я повідомила йому про свій задум, він мене побив, і я не стала відкладати, одразу подала заяву на розлучення. Нас розлучили. Тетянка залишилась зі мною, і ми вже півроку живемо спокійно та без проблем. Денис навіть до доньки не ходить. Та нам так навіть краще. До речі, цього року моя маленька пішла до другого класу.”
- Ось така історія, - закінчила свою розповідь Ірина. - Ну,а ти як поживаєш?
- У мене життя не таке цікаве. Живу я в Лондоні. Маю престижну роботу і непоганий заробіток. За ці 10 років жодного разу не одружився і дітей також не маю.
- Але ж дівчина у тебе є?- поцікавилась Ірина.
- Послухай, Іро, я ж не просто так до тебе приїхав. - Кохаю я тебе. Давно вже кохаю. Я зрозумів це ще в шостому класі. Це саме через тебе так ні разу й не одружився. Я ж усі ці 10 років місця собі не знаходив, думав про тебе. І от, нарешті, ти переді мною.
Ірина не могла втримати сліз. Вона потонула в міцних Максимових обіймах і, нарешті, зрозуміла, що тоді, 10 років тому, його дуже образила.
- Я ж коли побачив тебе в Денисових обіймах тоді, на випускному вечорі, як побачив, що ти його цілуєш, в мене мало серце з грудей не вискочило...
- Я кохаю тебе, - нарешті промовила Ірина і поцілувала Максима.
Ця любов, яку вона відчувала до Максима, ніколи не була любов’ю друга. Вона завжди кохала його, тільки сама цього до цього часу не розуміла.
Катерина Голованенко,
студентка Лебединського педучилища.
|
|
