|
Мати, намагаючись уберегти доньок від нестатків, погоджувалась на усіляку роботу. Та сама вона не могла упоратися з численними проблемами. Адже батько покинув сім’ю і поїхав у невідомому напрямку. Для родини настав важкий час.
Підростаючи, дівчатка почали помічати іронічні погляди однокласниць, якими ті оцінювали їхній бідний одяг. Проте, люблячи свою матір і розуміючи безвихідне матеріальне становище, не скаржились, а мовчки ковтали сльози від сорому та образи.
Йшов час. Яна, закінчивши школу, намагалася влаштувати своє життя. Але доля, караючи усю родину не зро зуміло за що, не пожаліла і її.
Коханий юнак, якому вона довірилась, покинув її, вагітну, змусивши самій вирішувати свої жіночі проблеми. На роботі у Яни також не склалось, і вона звільнилась.
Хвилювання майбутньої матері не минуло безслідно. Її дитина народилася завчасно із вродженим захворюванням ніг. Почався складний період у житті молодої жінки.
Хвора дитина, нестача грошей, невлаштованість особистого життя – усе зібралося докупи.
Психіка Яни почала давати збій. У відчаї вона почала шукати порятунку у горілці. З’явились „друзі”, згодні „допомагати”, поки їх напувають. І молода мати, забувши про доньку-інваліда, марнувала час серед випивох. Вона повністю звалила на Марію Миколаївну догляд за крихітною онучкою Оксанкою.
Спроби влаштувати особисте життя закінчувались, так і не розпочавшись. Струнка постать Яни подобалась чоловікам. Та, коли вона напивалась – уся жіноча чарівність зникала, і чоловіки тимчасово покидали її. Однак згодом знову поверталися до неї, аж доти, доки усі гроші, отримані Яною на дитину, не закінчувалися.
Молода жінка це добре розуміла, але інших друзів у неї не було.
Сьогодні, черговий раз сидячи у барі, ще на світлу голову, вона раптом замислилась над своїм життям. До свідомості дійшло: її засмоктує у трясовину, звідки важко буде вибратися. Тож, поки не пізно, треба зупинитися.
З сумом згадала батька, який так і не озвався до них за усі роки. Чи він живий?
Згадались карі оченята Оксанки, які з мовчазним осудом дивилися на неї кожного разу, коли приходила добряче напідпитку. Беззахисні очі доньки прохали: „Мамо, зупинись”. Подивившись на нетверезу маму, Оксанка винувато нахиляла голівку. Вона, ще зовсім дитинка, вважала себе ніби-то винною у тому, що мамі погано. І разом з тим її дитяче єство відчувало, що лише бабуся, у очах якої світилась безмежна любов, була її янголом-охоронцем.
Мати Яни мовчки плакала, палаючи від сорому перед сусідами та знайомими за непорядне життя доньки.
Раптом у Марії Миколаївни, яка була ще далеко не пенсійного віку різко погіршилось самопочуття. Постійне хвилювання за долю обох доньок та онучок зробили своє чорне діло. У неї різко піднявся тиск, а скроні вкрились памороззю.
Ця мовчазна жінка, яку доньки зарано перетворили в бабусю, мужньо несла свій хрест. Домашня аптечка поповнилась численними ліками, а машина „швидкої” допомоги стала часто з’являтися біля їхнього дому. Того дня з самого ранку Яна відчувала незрозумілий неспокій. Не знаходячи цьому пояснення, вона, як завжди, зібралась у бар. Оксанка, яка раніше спокійно ставилась до її відсутності, на цей раз дуже розплакалась.
– Матусю, не йди! Залишся вдома! – її голос тремтів, сльозам не було зупину. – Не кидай нас!
Очевидно, щось відчувало серце дівчинки, адже не відпускало маму з дому.
Яна, здивовано поглянувши на доньку, відвернулась, вважаючи її сльози дитячими забаганками. Роздратовано грюкнувши дверима, пішла.
Компанія не впізнала Яну: задумана, стурбована, не п’є.
А неспокій все дужче огортав її душу. Раптом їй вчулось, ніби хтось її кличе. Стрімко підвівшись із-за столу, залишивши здивовану компанію, вона заспішила додому. Не пам’ятає, як здолала віддаль. Вже біля хати почула розпачливий крик доньки.
У кімнаті на підлозі нерухомо лежала мати. Поруч, у інвалідній колясці, гірко плакала донечка.
„Швидка” допомога миттєво з’явилася біля будинку. Зробивши необхідні ін’єкції, лікарі повезли матір до лікарні.
У лікарні Яні пояснили, що медична допомога надана вчасно і підстав для стурбованості немає. Але надалі хворій потрібно уникати хвилювання, інакше лікування буде неефективним.
З того часу Яну немов підмінили.
Вона покинула компанію і почала нове життя. Турбувалася про донечку, немов бажаючи наздогнати втрачене. Масаж і лікувальні компреси для хворих ніжок дівчинки дали позитивний результат. Через певний час Оксанка навчилась самотужки стояти. Лікарі дають втішні прогнози на майбутнє, запевняючи, що з часом дівчинка ходитиме. А Марія Миколаївна дякує Всевишньому, що допоміг доньці зійти з хибного шляху.
То чи варто було ставати на край урвища, щоб почати нове життя?
Я ненавижу тебя жизнь!
И за твою измену
Скажу я прямо – для меня
Ты потеряла цену.
За что меня так сильно бьешь –
Наотмашь и без передышки?
А знаю, можешь щедрой быть.
И это все не понаслышке.
Ты можешь, жизнь, красивой быть,
Счастливой и богатой.
А, может, в том, что бьешь меня,
Сама я виновата?
З.ЗІНАКОВА. Лебединський район.
|
|
