|
Та через декілька днів телефон озвався.
– Привіт, Машо. Я хочу тебе чути, – сказав голос Максима.
Вона мовчала.
– Машо, життя прекрасне! Ти мене чуєш? Все буде добре!
– А чому ти думаєш, що в мене щось інакше? – Маша посміхнулася. – Все дуже класно.
Більше вони не говорили. Дівчина повернулася додому, ходила рідними київськими вулицями і раптом… Раптом зрозуміла, що чекає дзвінка Максима. А дзвонити самій щось із середини не дозволяло. Вона хотіла почути його голос. Дивно, але Сергія вона майже забула. Певно, дуже цього хотіла.
– Ти де? – почула вона з телефона, коли тільки-но побачила на екрані номер Максима.
– Вдома.
– Де це?
– Саме зараз – на вулиці.
– То ти вже повернулася з моря? – певно, хлопець заметушився. – Де ти живеш? В якому місті?
– Вдома, і цього вистачить, – твердо сказала Маша.
– Мені цього мало, розумієш? – вигукнув Максим.
– А Світлана де? – і Маша відключила телефон.
Вона вперше згадала, що хлопець шукав якусь Світлану.
Дівчина прийшла додому. Треба було готуватися до навчання. Адже скоро 1 вересня. Третій курс вузу, говорять, найскладніший. Тому Маша вирішила, що віднині її навчанню не заважатимуть ні побачення, ні поцілунки, ні обіцянки вічного кохання.
Раптом на полиці задзвенів домашній телефон.
– Привіт, це я.
– Хто – я? – не зрозуміла Маша.
– Сергій. Я повернувся. Повернувся до тебе…
– Та невже? – гірко підкотилася до серця гаряча хвиля.
– Так, я вирішив, що лише з тобою я матиму щастя. Нам буде добре.
Маша стояла і не розуміла, навіщо вона це слухає. Він вирішив… Нам буде добре...
– Знаєш, вирішуй, кому там буде добре, без мене. Бувай…
І дівчина безсило опустилася в крісло. Навіщо знову? Не хочу я цього! І не буде більше ніякого Сергія! Маша твердо перегорнула цю сторінку.
…Надворі нудно тяглися сірі дощові дні. Здавалося, листопад вирішив закутати вогким важким простирадлом усе: будинки, вулиці, людей. Навчання, підготовка до занять, зрідка зустрічі з друзями, студентські вечірки не давали Маші поринути у власні думки.
Йдучи вулицею додому, дівчині раптом захотілося чогось новенького. А що як придбати собі нові парфуми, зробити нову зачіску, змінитися? Ось тоді остаточно настануть нові дні, сповнені нових турбот. Швиденько попередивши маму про те, що затримається, Маша зайшла в салон краси. Дівчина-стилістка, покрутившись навколо неї, порадившись із іншими, зробила красиву зачіску на її чудовому хвилястому волоссі. „Ось тепер я й нова! – подивившись на себе в дзеркало, подумала Маша. – А тепер – парфуми!”
Поряд із салоном був чудовий магазинчик із широким асортиментом – недарма ж майже в центрі Києва. Вона проходила між шафами різноманітних парфумів і твердо вирішила змінити аромати на більш солодкі. Нічого, вона звикне і змусить себе бути неповторною і солодкою.
Задзвонив телефон.
– Привіт, це я, – голос Максима лунав весело і безтурботно.
– Я чую, що це ти. Чим займаєшся?
– Є одна проблема, – Максим на хвильку замовк. – Пам’ятаєш Світлану?
Маша зітхнула.
– Так, твою дівчину…
– Так, мою сестру, по-перше. А по-друге, у неї день народження. Я вибираю подарунок і не знаю який, – Максим говорив швидко, немов і справді хвилювався.
У Маші флакончики з туалетною водою затанцювали перед очима. Світлана сестра? Нічого собі! Чому ж тоді хвилюватися, вважати себе непотрібною. Нехай це лише телефонний зв’язок, та він цікавий. Але ж Максим не знає, що я теж у Києві. А, можливо, ми з ним поряд живемо?..
– А ти подаруй своїй сестрі дорогі парфуми, – вимовила Маша.
Якийсь хлопець, розмовляючи по мобілці, ненароком штовхнув її, протискуючись уперед.
– Вибачте, – не повертаючи голови, сказав він.
Це так голосно прозвучало з телефону.
– Перед ким ти вибачаєшся? – спитала вона.
– Та я трішки образив дівчину, – голос Максима лунав так дзвінко, немов поруч. – Давай про парфуми. Вони зараз переді мною. Тільки я не знаю, які їй потрібні.
Хлопець, який штовхнув Машу, зовсім поряд вдивлявся у полицю з парфумами. Розмовляючи по телефону, певно, з кимось радячись, він поправив шапку золотавого волосся і простягнув руку до дівчини-консультанта.
– Ти спробуй „Шанель,” – мовила Маша.
– Дівчино, розкажіть мені про духи „Шанель”, будь-ласка, – попросив хлопець, що стояв поруч.
– Максиме, їх багато, треба вибрати найкращий аромат, – сказала Маша.
– От якби ти була поряд, – пожалкував Максим голосом хлопця, що стояв поряд.
– Певно, я і є поряд, – уже без телефона сказала Маша.
Максим різко повернувся. І їхні погляди зустрілися…
|
|
