|
Анатолій Васильович, службовець: – У житті завжди є місце подвигу. Нам не довелося захищати рідну землю із зброєю в руках, це робили наші батьки і діди. Але ми повинні здійснити трудовий подвиг і зробити нашу Батьківщину квітучою.
Світлана Михайлівна, бухгалтер: – Життя віддати я, певно, не зможу. Але ж і подвиги можуть бути різного плану.
Олег, таксист: – А наша держава чимось жертвує заради свого народу, чи робить подвиг заради нас, звичайних людей? Чому я повинен робити щось для неї?
Віктор Петрович, водій: – Заради Вітчизни треба йти на подвиг. Але ж наша держава з її постійними вибриками (інакше не можу назвати), певно, не гідна подвигу. Я перепрошую за таку свою думку. Але в мене вона саме така.
Дарина, перехожа: – Якщо б від моїх дій залежало життя людей, то варто здійснювати подвиг.
Іван Володимирович, пенсіонер: – А ви запитайте у депутатів, котрі кульки надувають у Верховній Раді. Певно, крім цього «подвигу», вони нічого не можуть.
Сергій, менеджер: – Та сьогодні для наших людей день прожити – значить подвиг здійснити при такій ситуації, таких цінах.
Марія Федорівна, бабуся: – Я працювала 45 років на важкій роботі. Невже це не подвиг заради Батьківщини?
Сергій, колишній воїн-інтернаціоналіст: – Дозволю собі відповісти за таких, як я. Ми, «афганці», здійснили подвиг на чужій землі необстріляними юнаками. Це ми робили не заради себе, а заради того, що нам наказала Вітчизна, заради наших бойових товаришів, заради життя.
Спілкувалися Марина КАЛИТА, Оксана ЧОРНА, Євген ГУДЄЛОВ. (Студія «Шанс» при редакції газети «Життя Лебединщини).
|
|
