|
Та ось, на заздрість усім сусідам, Олена з Іваном переїхали в нову квартиру. Нарешті покинули цей жах під назвою гуртожиток. Тепер молоде подружжя очікувала приємніша робота – облаштування помешкання.
Іван щодня бігав на фірму, де працював програмістом. Заробляв небагато, але постійні підробітки приносили непогані гроші. В Олени ж була трохи нетрадиційна зайнятість – вона була ворожкою. Саме так, хоча їй було лише двадцять чотири роки. Природних здібностей до цієї справи молода і віком, і душею жінка не мала, а ось вивчення спеціальної літератури дало чималий ефект. І тепер до Олени приходили люди, щоб дізнатися про своє майбутнє. Клієнтів було не те, щоб дуже багато, але й немало. Проте заробляла вона не менше, ніж її благовірний.
У понеділок зранку, відпровадивши чоловіка на роботу, Олена взялася наводити лад у їхньому новому гніздечку. Тільки-но розставила стільці, як від дверей пролунав дзвоник.
«І хто б це міг бути», – подумала вона, адже в гості нікого не чекала. Та й взагалі мало хто знав про їхню нову квартиру. Відчинивши двері, Олена побачила на порозі стару жінку, років вісімдесяти, яка мило всміхалася їй.
– Добридень, – розпочала розмову бабуня, – я ваша сусідка, а ви, я так розумію, наші нові сусіди. Тож познайомимося.
Олена на слова старої теж мило посміхнулася. Хоча непроханим гостям була зовсім не рада, проте запросила стареньку у квартиру. Швиденько приготувала чай і поставила на стіл вазу з цукерками. Бабуся жваво наминала солодощі, попиваючи чай, і розказувала Олені про всіх мешканців їхнього невеликого п’ятиповерхового будинку. Молодій жінці все це не дуже було до вподоби, оскільки пліток вона не любила, а сусідка, судячи з її теревенів, тільки те й робила, що оббріхувала сусідів. Не сподобалася Олені й прискіплива цікавість баби Олі до її сім’ї. Однак довелося розказувати, де працює її чоловік. А свою незайнятість пояснила тим, що чоловік, мовляв, заробляє дуже багато і їй просто немає потреби десь працювати. Бабуня на це лише заздрісно усміхнулася.
Не залишивши жодної цукерки у вазі, баба Ольга потихеньку почала виходити, попрощавшись з Оленою. Зачинивши за бабусею двері, господиня з полегшенням зітхнула — гостя їй не сподобалася, а вступати в конфлікт із новою сусідкою з перших днів життя в новому помешканні не хотілося. А то, як кажуть у народі: «Найбільше у світі щастя – то гарні сусіди».
Із цього дня баба Ольга почала навідуватися до Олени, випиваючи при цьому відра чаю і з’їдаючи десятки кілограмів цукерок. Сусідка все частіше й частіше заходила в гості, при цьому вона проводила там усе більше часу, що дуже дратувало Олену, оскільки час для неї був дорогоцінним, їй потрібно було приймати клієнтів, передбачати їхнє майбутнє, а пояснювати все це надоїдливій старенькій жінці просто не хотілося.
У середу тільки-но Олена встигла відправити Івана на роботу, як на порозі з’явилася баба Оля. Цього разу вона була дуже небажаною гостею в Олени, до якої ось-ось на прийом мав прийти поважний пан, який у разі справдження всіх прогнозів обіцяв щедро розплатитися з ворожкою. Тож рад не рад, а довелося бабусю випроваджувати.
– Мені дуже незручно, – розпочала Олена, – але зараз до мене прийдуть гості зі своїми делікатними питаннями...
Далі договорити Олені баба Ольга не дала.
– Так-так, звичайно, я розумію, – жваво говорила бабуня, – я вже йду. Ось тільки я до вас із таким проханням. Я трохи прихворіла, а грошей уже не залишилося, тож чи не могли б ви мені позичити п’ятдесят гривень на ліки. Я обов’язково віддам, тільки-но отримаю пенсію.
– Звичайно, – мовила Олена, радіючи, що вдасться позбутися надоїдливої гості, і дала старенькій зім’яту купюру номіналом п’ятдесят гривень.
Та взяла гроші й задоволено попленталася додому. Олена ж зітхнула з полегшенням, що цього разу вдалося відхреститися від старенької, нічого їй не роз’яснюючи.
Однак історія з бабою Ольгою тривала. Сусідка щоразу приходила в гості перед прийомом наступного клієнта й усе закінчувалося тим, що ворожка давала їй певну суму грошей на ліки, і старенька, задоволена цим, ішла геть. Ось лише апетити бабуні постійно зростали, а віддавати боргів вона й наміру не мала. Олену це виводило з рівноваги, їй доводилося віддавати майже все, що заробляла. Та одного разу терпець таки ввірвався, і Олена розпочала з бабою неприємну, сварливу розмову:
– Я, звичайно, перепрошую, але коли ви думаєте віддавати мені всі борги?
– Які ще борги? – здивовано мовила баба Ольга.
Ці слова просто збісили Олену. Ну, де ж ви ще бачили таку нахабність? Вона навіть не сподівалася такого від баби Ольги.
– Як які борги, – здивовано вже кричала Олена, – а ті гроші, які ви в мене постійно позичали, аби ніби-то купити ліків.
– То це ж я не позичала, моя дорогенька, – єхидно промовляла бабуся, – це ти платила мені за те, щоб я мовчала і нікому нічого не розказувала.
– Про що це? – ніяк не могла зловити суті Олена.
– Як про що, – у своєму ж дусі вела далі бабуня, – про те, що ти тут робиш. Я все розповім твоєму чоловікові та й у міліцію зателефоную. Ти думаєш, я не бачу тих чоловіків, які приходять до тебе, а через годину йдуть задоволені.
Аж тепер Олена все зрозуміла: виходить, баба Ольга думала, що вона тут влаштувала дім розпусти.
– Ви неправильно зрозуміли, – вже спокійно говорила Олена, - невже ви могли таке подумати про мене. А чоловік про все знає. Я ж ворожу. Зрештою, до мене приходять і жінки, і діти. Хіба ви цього не бачили.
– Аякже, бачила. Так ти і їх приймаєш? Знаю вас, що ж я не читала різних ваших розпусних журналів?
Бабуню було не спинити, вона вже горланила на всю квартиру, тож Олені нічого не залишилося, як силою витурити її за двері.
Увечері дружина все розповіла чоловікові, і той вирішив поговорити із сусідкою. Однак переговори не виявилися успішними – баба Ольга звинуватила його в сутенерстві та попросила за мовчання шістсот гривень на місяць. Нахабство сусідки не знало меж. Іван повернувся додому ні з чим.
Більше жодні пояснення не діяли на бабу Ольгу. Вона всім розказувала про те, що нібито роблять її нові сусіди. Іван з Оленою розуміли, що життя їм тут не буде, тож незабаром змінили квартиру, зазнавши при цьому значних втрат.
Коли в новому помешканні пролунав дзвінок, і на порозі мила жіночка промовила: «Добридень, то ви мої нові сусіди?» – Олена швидко сказала: «Так!» – і голосно грюкнула дверима перед нею. Знайомитися із сусідами ворожка не поспішає, зате живе спокійним життям, роблячи свою улюблену справу.
Василь К., Охтирський район. (Спеціально для «Життя Лебединщини»).
|
|
