| По-щучому велінню, по-моєму хотінню |
| 10.11.2011 12:32 E-mail | Печать | PDF |
 У всьому риб’ячому царстві щука, мабуть, є царицею казок, оповідань, жартівливих пісень, прислів’їв та приказок, легенд тощо. Ось лише деякі: - казка про Ваню-дурника. Таким його люди вважали. Але він у них розуму не питав, а лише повторював те, що у заголовок винесено; - пісня(жартівлива) про щуку, яка пливе з Кременчука;
- приказка про те, що для того щука в річці, щоб карась не дрімав; - байка про те, як справедливі судді виносили вирок щуці за злодіяння і постановили її втопити в річці; - чоловіча лайка спересердя: «Ну ти й … щука!»; - знаменита легенда про щуку імператора Фрідріха II Барбаросси, який у 1230-му році особисто окільцював її і випустив в озеро. Через два з половиною століття ніби її знову зловили: білу від старості, вкриту водоростями. Бабця мала довжину до 5 метрів, а масу – до 280 кг. і т. д.
РекоРдсменка по довгожительству Так вважають. Але скільки насправді живе щука, достеменно невідомо. Знавці говорять, що європейські щуки доживають до 20-25 років, досягаючи довжини 1-1,5 м і ваги 15-20 кг І це в Європейському союзі, де на кожну щуку – по три сучасних спінінги з «майті-байтиками». Що вже говорити про забуті Богом і людьми озера десь у тайзі. Там можуть зустрітися справжні довгожительки і довгожителі. Проте нині величезні і навіть просто крупні щуки – велика рідкість. Сучасній щуці внаслідок прогресу та купи не просто риболовів, а й браконьєрів, за всього її бажання до рекордних розмірів не дорости і до глибокої старості не дотягнути. Особисто я маю серед реєстру рибальських трофеїв лише одну щуку, яка мала печінку, завбільшки з мою долоню, покриту товстим шаром сала. Сподіваюся, що на цироз печінки ця красуня не хворіла. На жаль, більше подібного улову не траплялося.
Що нашому братові «ух, ти!», деяким інородцям – «пфе!» Щуку в нас прямо таки люблять. Але любов’ю звичайною і помірною. Англійці м’ясо щуки одвіку цінують як неабиякий делікатес. А ось, приміром, норвежці щуку не люблять і навіть гидують до неї торкатися. Говорять, що подібні коники викидають і донські козаки. Певно, тому, що вона неперебірлива в харчеві. Навесні щука з апетитом поїдає жаб. Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під воду мишей, пацюків, куликів і навіть білок, що перепливали водойму. Хоча, зазвичай, вона поїдає дрібніших риб в озерах, водосховищах, річках: плітку, окуня, йоржа, ляща, плоскирку, піскаря, гольця, гол’яна, бичка тощо.
І де її тільки немає… Вона – одна з найпоширеніших хижих риб водойм континенту. Простіше, мабуть, назвати ті місця, де її немає: деякі дуже холодні водойми Камчатки, які живляться снігом та льодом зі сплячих вершин вулканів, швидкі і холодні гірські річки, що промерзають до дна, водоймища Крайньої Півночі, Сибіру і Чукотки. У помірно холодних річках південної частини Камчатки вона іноді зустрічається. Це я знаю «стопроцентно».
Стоматологи відпочивають Забарвлення тіла плямисто-смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапинками; в деяких озерах зустрічаються сріблясті щуки. Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні — жовтувато-червоні. Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. На інших кістках ротової порожнини вони дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому вона легко ковтає здобич, а якщо та намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву. Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші — міцним робочим, треті — ще рухливим молодим. Тобто стоматологи відпочивають!
Нерест Статева зрілість у щуки настає у віці трьох-чотирьох років. Ще під кригою вона починає виходити на мілководні ділянки заплав, в затоки, підшукуючи місця, зручні для нересту. Нерест відбувається, зазвичай, відразу після танення льоду, при температурі води 3-6 °С. Коли вода прогрівається, інтенсивність ікрометання зростає. Нереститься щука групами: самка і декілька (2-5) самців.
Ловися, щуко, велика й… велика! Тримається щука переважно поодинці, займаючи у водоймі зручне для себе місце. Якщо таке місце чомусь звільняється, то незабаром на ньому з’являється інша щука. Населяє ділянки з помірною і слабкою течією, іноді – поруч з бистриною у невеликій заводі, за мисом або лежачим у воді деревом, кущем, каменем. Зокрема полюбляє меліоративні канали. Не тримається у швидких мілководних річках, струмках з дуже холодною водою, а в непроточних малих ставках тримається в місцях, де водиться дрібна риба. Велика щука віддає перевагу глибоким ділянкам з корчами, місцям біля мостів і кам’янистих підводних гряд, нижче перекатів, під уривистими глиняними уступами. Середня і дрібна щука охоче тримається біля водоростей чи очерету. Тривалого переслідування щука уникає. Її енергії головним чином вистачає на кидок. Схопивши жертву, вона здавлює її сильними щелепами, а потім поступово розвертає і ковтає з боку голови. Ненажерливість щуки дуже велика - вона здатна схопити іншу щуку, якщо та менша від неї або слабша. Поїдає вона, як уже зазначалося, водяних пацюків, жаб і пуголовків, водоплавну дичину і навіть білок, які перепливають річку. Іноді винищує власне потомство. Затаївшись в засідці біля протоки, що виходить з озера, нападає на молодь риби, що йде в ріку. Зуби щуки не призначені для жування здобичі, їхнє призначення – лише надійно тримати її. Влітку найчастіше щуку ловлять поплавцевими вудками на живця. До речі, ваш покірний слуга теж прихильник такої ловлі. Краще ставити вудки на живця на чистому місці, поблизу від очерету чи осоки. Зручне вудлище те, що має пропускні кільця і котушку. Це дозволяє плавно закидати живця. Живцями можуть бути – плітка, дрібна плоскирка, головень, карась, краснопірка, йорж (іноді на йоржа бере дуже велика риба). Практика показала, що щука уникає живців, які не водяться в тій водоймі, де вона живе. Застосування трійників нерідко призводить до того, що щука, схопивши рибку впоперек, наколюється на гачок і відпускає її. Тому при полюванні на щуку я їх не використовую. При ловлі на живця не треба поспішати з підсіканням. Добре трішки почекати, не натягуючи волосінь, і підсікати тільки при русі її убік. Клювання щуки буває різним, наче ставлення тещі до зятя. Звичайно, воно рішуче і сердите, але при млявому клюванні обережне і схоже на зачіп за траву. Сита щука бере неохоче, але бувають випадки, коли в шлунку пійманої щуки виявляють ще напівживу, недавно проковтнуту рибку. З успіхом ловлять щуку спінінгом ранньою весною в невеликих річках, які швидко прогріваються, коли ще відсутня водяна рослинність, за яку зачіпляється блешня. Кидати блешню краще уздовж берега – вниз за течією. На чистих плесах з рівною глибиною ловити можна кружками і на доріжку, а при нерівному дні чи серед водоростей краще застосовувати спінінг. На великій глибині можна проводити вертикальне «блешніння». У невеликих річках, що заросли лататтям і водоростями, звичайно, користуються однією вудкою з мертвою рибкою, спінінгом з «віброхвостом». Йдучи по берегу вниз по течії, обловлюють і всі привабливі місця: вири та «вікна». Ловлять, звичайно, і з човна на повільному ходу, з підйомом і опусканням наживки. Якщо відлік клювання щуки вести від початку весни, то перше серйозне клювання хижачки починається наприкінці льодоставу. В кінці зими щука бере тільки на блешню, а на живця – погано. Тому, вибираючи спосіб ловлі, треба завжди враховувати особливості водойми і пору року. Коли скидають воду зі ставка Збувається пророцтво рака, Що світ прямує до кінця… Спасеться той, хто вміє квакать, І хто попросить горобця Не допивати на похмілля Ту каламуть, що, як розсіл… Не допоможе і чар-зілля. І восени каюк усім: Забули ж водяного бога! А щуці – персональна вість: За перевищення службових Своїх доручень – відповість. І буде присуд – утопити! І не в Дніпрі, а років сім – На сухопутті. Ось і квити! І попередження усім… Відкриються іржаві шлюзи, Дядьки затягнуть волоки, Пекельні, з дикої медузи, До раю свійської луски. Завиють вартові собаки… Тож висновки робіть самі: Спасенні ті, хто вміє квакать. Та ще й підквакувать. Амінь.
 Тут нещодавно був ставок. Василь Пазинич, ведучий «Куточка рибалки». |