|
Лютий – фінал зими. Останні холоди. Холодний вітер гуляє відкритим полем, носиться в лісі між голими березами і осиками, забиває снігом хвойні деревця. Шовкова снігова вата рум’яниться у світлі сонця. Великі морози в лютому бувають, в основному, вночі. Вдень у затишку починає пригрівати сонце. У народі кажуть, що лютий – дволикий місяць: і морозний, і бокогрій. У лютому майже на дві години довшає день. Наближається передвесняна пора. Але ще зима, зима…
Лісова кузня. Краса зимових лісів – сосновий гай. Здалеку здається, що на його зелене шатро опустилися перламутрові хмари. А рівні стовбури високих сосон нагадують колони якогось міфічного храму. Тихий похмурий день з легким морозцем. Снігу небагато. Я обережно ступаю під непроглядне склепіння заказника. Спокій і тиша. Пестить зір зелений оксамит хвої, а її пахучий запах легко вдихається. Довкола все живе зачаровано спить непробудним сном. Пройшов з півкілометра. І ось попереду, на галявині, напівзасохлий дуб-велетень. Мабуть, уже не першу сотню років тут стоїть. Верхні сухі гілки, наче роги оленя, стирчать в усі боки. Не встиг підійти до нього, як почув чіткий уривчастий стук дятла. Розкішно одягнутий в різнобарвний жупан, на голові – малинова „шапка”. „Лісовий лікар” на висоті чотирьох – п’яти метрів загнав соснову шишку в жолоб, спеціально видовбаний в стовбурі великого дуба, і захоплено працює дзьобом, наче зубилом і пінцетом, добуваючи з шишки маслянисті зернята-горішки. Дятлова „лісова кузня”, – подумав я. І не просто кузня, а загадка природи. Ще дід Андрій, який все життя був лісником, розповідав про дятлів, які протягом півстоліття працюють в цій „лісовій кузні” щоденно, без жодного вихідного дня. Таким чином, „лісова кузня” служила не одному десятку поколінь дятлів. Про це ж нагадувала величезна купа розбитих соснових шишок під дубом. Переді мною була дійсно загадка живої природи. А й правда: чому „лісові ковалі” – дятли щорічно для гнізда видовбують нове дупло, а однією і тією ж „лісовою кузнею” користуються багато років, передаючи її з покоління в покоління?
Мабуть, у житті птахів є ще стільки загадок, що розгадувати їх доведеться нашим нащадкам.
Про сьогоднішню ситуацію на водоймах ми ведемо розмову із рибалкою-любителем із Лебедина А.Ф.Солоніним. –Анатолію Федоровичу, нинішня зима якась неправильна: до середини січня не було снігу, а водойми покриті товстим шаром криги. Як почувається там риба? Більшість рибалок-любителів скаржаться, що вона погано ловиться.
– Це закономірно, адже зараз – період глухозим’я. Риба хворіє: товста крига, відмирання водяних рослин, обмаль кисню не сприяють її активності.
– Тобто, якщо така погода ще утримається, то нас чекає масовий замор риби на закритих водоймах?
– Це, на жаль, вже відбувається на тих водоймах, які покрилися кригою першими і де багато було рослинності. Приклад – ставок, який лебединці називають „Бурсацький”. Є така небезпека і на інших водоймах.
– Що робити у цій ситуації рибалкам? На деякий час „зачохлити” вудки?
– Не обов’язково. Адже більшість із них їде на водойму не лише, для того, щоб піймати рибу, а й поспілкуватися із природою. До речі, кожна пробурена лунка, дасть шанс рибі вижити. Пам’ятаю декілька років тому рибалки-любителі з ініціативи УТМР спеціально виходили на лід Лебединського озера прорубували лунки, ставили кулі із очерету, щоб риба не задихнулася.
– Так коли чекати, на Ваш погляд, початку активності мешканців водойм?
– За попередніми спостереженнями – коли пригріє сонце. Адже сонячні промені теж сприяють нормалізації кисневої ситуації.
На Пслі це відбудеться у другій половині лютого. На ставках пізніше – десь у березні.
– Дякуємо, Анатолію Федоровичу, за розмову. Бажаємо успіху.
Рибальські усмішки.
Дружина – чоловікові-рибалці:
–Якби ти знав, як мені хочеться чорної ікри!
–Так купи банку кабачкової. Зверху вона завжди чорна.
***
Вудять Іван з Петром рибу. Не клює. Петро запитує у Івана:
– Слухай, звідки у тебе такий синяк під оком?
– Та то я вчора товариша зустрів, який повернувся із весільної подорожі.
– Ну так що?
– Так то ж я його умовив одружитися…
***
Лікарня. Медична сестра показує на хворого і запитує в іншої:
– Це той рибалка, якого збив мотоцикліст.
– Ні, це той мотоцикліст.
***
Після святкування Нового року розмовляють два рибалки:
– Ну як зустрів Новий рік?
– Не знаю, ще не розказували.
Село Калинівка, що за Сумами, тихе і затишне. Люди в ньому мовчазні і шанобливі. А сусіднє село Богданівка таке балакуче, наче й не з однієї місцевості. Недаремно ходять розмови, що колись жителів цього села поміщик в карти виграв. І виграв він їх, мабуть, десь у південнокавказьких краях, бо більше таких чорнявих і балакучих людей в нашій області немає.
Коли ідеш по Калинівці, то всі на тебе дивляться і ні про що не питають. А коли ідеш по Богданівці, то тільки про тебе і балачок.
– Дивіться, дядько з вудками вдень на річку іде.
– А що? Користі з нього ніякої, ось і виставили.
– Чого користі нема? Якби його виставити на городі, ось і користь. Від такого опудала всі горобці розлетяться.
– Та він, мабуть, міський. На городі зав’яне за півгодини.
Так від ганку до ганку і передають тебе, як естафету.
У Калинівці різних подій мало. А в Богданівці вони так і сипляться. То кіно туди приїжджали знімати, то виявиться, що пенсіонерка Поліна Гніденко вже третій рік відьма і через неї в Кушніренків корова не доїться, а бригадир Павловський на тракторі польоводу Чиженкові паркан завалив.
І раптом у Калинівці бугай заграв. Був бугай як бугай. А під осінь почав за всіма ганятися.
Корівник старий. Якщо бугая до стовпа прив’язати, він все розвалить, тому й ходить неприв’язаний.
Один раз Микола Панасович Гуренко –районний землемір – з грибами з лісу повертався. Вирішив він кут зрізати, через ферму перейти. Ходив він повільно, бо його радикуліт мучив. В Калинівці була така народна прикмета, що радикуліт у тієї людини, яка не хоче робити свою роботу. Так от, землемір Гуренко так не хотів робити свою роботу, що весь скарлючений ходив. І ось з такою підвищеною скарлюченістю він біля корівника зупинився. Вони зустрілися – землемір підвищеної скарлюченості і бугай підвищеної агресивності. І чимось один одному посилено не сподобались.
Я не знаю, чи бігав за вами бугай, але справа це не втішна, а прямо жахлива. Микола Панасович це знав і негайно кинувся від бугая. Було слизько: землемір буксує, а бугай пробуксовує. Але поволі вони швидкість набрали і бігали все хутчіше і хутчіше. Ніхто й не підозрював, що Микола Панасович такий спортивний. Три кола за півхвилини навколо корівника пробіг.
На другому колі Микола Панасович примітив у дворі ферми перевернутого човна на дерев’яних підкладках і після третього кола за якусь мить опинився під човном. А бугай уже тут як тут. Довелося Гуренкові відповзати разом із човном, ніби черепаха зі своїм власним панцирем-будиночком.
Два тижні Микола Панасович не показувався на люди. А коли його потім побачили, то всі аж охнули – такий стрункий був Микола Панасович.
А калинівські сільські дядьки з тих пір почали звати бугая Лікарем. І казали:
– Кому не здоровиться, можемо нашого бугая по рецепту виписати. Він від усіх хвороб допомагає!Село Калинівка, що за Сумами, тихе і затишне. Люди в ньому мовчазні і шанобливі. А сусіднє село Богданівка таке балакуче, наче й не з однієї місцевості. Недаремно ходять розмови, що колись жителів цього села поміщик в карти виграв. І виграв він їх, мабуть, десь у південнокавказьких краях, бо більше таких чорнявих і балакучих людей в нашій області немає.
Коли ідеш по Калинівці, то всі на тебе дивляться і ні про що не питають. А коли ідеш по Богданівці, то тільки про тебе і балачок.
– Дивіться, дядько з вудками вдень на річку іде.
– А що? Користі з нього ніякої, ось і виставили.
– Чого користі нема? Якби його виставити на городі, ось і користь. Від такого опудала всі горобці розлетяться.
– Та він, мабуть, міський. На городі зав’яне за півгодини.
Так від ганку до ганку і передають тебе, як естафету.
У Калинівці різних подій мало. А в Богданівці вони так і сипляться. То кіно туди приїжджали знімати, то виявиться, що пенсіонерка Поліна Гніденко вже третій рік відьма і через неї в Кушніренків корова не доїться, а бригадир Павловський на тракторі польоводу Чиженкові паркан завалив.
І раптом у Калинівці бугай заграв. Був бугай як бугай. А під осінь почав за всіма ганятися.
Корівник старий. Якщо бугая до стовпа прив’язати, він все розвалить, тому й ходить неприв’язаний.
Один раз Микола Панасович Гуренко –районний землемір – з грибами з лісу повертався. Вирішив він кут зрізати, через ферму перейти. Ходив він повільно, бо його радикуліт мучив. В Калинівці була така народна прикмета, що радикуліт у тієї людини, яка не хоче робити свою роботу. Так от, землемір Гуренко так не хотів робити свою роботу, що весь скарлючений ходив. І ось з такою підвищеною скарлюченістю він біля корівника зупинився. Вони зустрілися – землемір підвищеної скарлюченості і бугай підвищеної агресивності. І чимось один одному посилено не сподобались.
Я не знаю, чи бігав за вами бугай, але справа це не втішна, а прямо жахлива. Микола Панасович це знав і негайно кинувся від бугая. Було слизько: землемір буксує, а бугай пробуксовує. Але поволі вони швидкість набрали і бігали все хутчіше і хутчіше. Ніхто й не підозрював, що Микола Панасович такий спортивний. Три кола за півхвилини навколо корівника пробіг.
На другому колі Микола Панасович примітив у дворі ферми перевернутого човна на дерев’яних підкладках і після третього кола за якусь мить опинився під човном. А бугай уже тут як тут. Довелося Гуренкові відповзати разом із човном, ніби черепаха зі своїм власним панцирем-будиночком.
Два тижні Микола Панасович не показувався на люди. А коли його потім побачили, то всі аж охнули – такий стрункий був Микола Панасович.
А калинівські сільські дядьки з тих пір почали звати бугая Лікарем. І казали:
– Кому не здоровиться, можемо нашого бугая по рецепту виписати. Він від усіх хвороб допомагає!
 Незвичайний звичайний їжак. Якось я згрібав опале листя в саду і виявив купку, де воно лежало чітким колом. Під листям спав їжак, згорнувшись клубочком, і добряче сопів. Звичайна для наших лісів добре відома для багатьох тваринка. Але будова його тіла, повадки, призвичаєність до умов навколишнього середовища настільки незвичайні і цікаві, що варто поговорити про цього звірка. Їжак належить до комахоїдних ссавців. Довжина його тіла 20-30 сантиметрів, хвіст 1,2-2 сантиметри. Вага звірка дуже міняється від 350 до 1200 грамів і залежить від статі, пори року. Голки довжиною 2,5-3 сантиметри кроками з шумом і тупотінням виходять на полювання. В тиші лісу іноді навіть можна почути цього звірка. Біля калюж зустрічаються сліди його лап з п’ятьма пальцями. Взагалі їжаки часто виходять на дорогу і нерідко стають жертвами транспорту. В умовах холодного та помірного клімату їжаки впадають у тривалу сплячку. Накопичуючи на багатих осінніх харчах підшкірний жир, звірки значно важчають, добротно устатковують своє житло на зиму, використовуючи рослинний матеріал. У дуже холодні зими їжак робить своє гніздо в норах на глибині до 70 сантиметрів. Засипають їжаки впродовж жовтня і середини листопада. Під час сплячки температура тіла їжаків падає, уповільню – це змінений волосяний покрив. Дякуючи сильно розвинутій мускулатурі, поверхня спини і боків з колючками може розтягуватись, коли тваринка згортається в клубок. Цікаво, що згортатись у клубочки можуть навіть новонароджені, ще незрячі їжачата. Колючий панцир їжака – це його зброя проти ворогів, яких у нього небагато, хоч він і невеликий за розмірами. З їжаком можуть впоратися лише вовк, лисиця, та й то не завжди, а з пернатих хижаків – хіба що пугач. Їжак широко розповсюджений по всій Україні. Він надає перевагу листяним лісам з галявинами і травою, заростаючим зрубам, схилам ярів. Зустрічаються їжаки і недалеко від житла людей. Заболочених місць і лісів з високими деревами ці тваринки не люблять. Їжаки активні вночі. Вдень вони ховаються в своєму лігві, а в сутінках поводять себе доволі сміливо. Швидкими, невеличкими ється дихання і серцебиття. В активному стані частота дихання в їжаків біля 50 разів на хвилину, а в сплячці всього 4-5 разів. Ударів серця 128-210 разів, а в сплячці – 2-12. Просинаються їжаки рано навесні, втративши до 30 відсотків своєї ваги. Харчуються в цей час і вдень, і вночі, швидко набирають вагу, стають активними. Самці улаштовують справжні бої, аби досягти прихильності самки. Через 40 днів в самки в гнізді з’являється молодняк. У виводкові від 3 до 8 їжачат. Вага новонародженого біля 12 грамів, з білими і темними м’якими голками, довжина тіла – 5,5 сантиметра, харчуються молоком матері. Коли їжачиха виходить з гнізда, щось поїсти, то хід запихає пучком трави. Ось такий цей звірок, милуватися яким люблять і діти, і дорослі.
***
Перед сезоном полювання зустрічаються два мисливці. Один весело каже:
– Завтра вже ідемо на полювання!
– Щось похолодало. Мабуть теплі речі треба брати, – відказує інший.
– О! Так! Захопи пару пляшок!
***
Один мисливець каже іншому:
– Я спочатку зрозумів, що вживати алкоголь шкідливо. А потім – що, неправильно.
– І що? Ти перестав пити навіть соки?
– Та ні, тепер я п’ю соки з алкоголем.
 Карась і восени ловиться. З настанням осені помітно коротшають дні і швидко охолоджується вода, особливо в невеликих і неглибоких водоймищах, але разом з цим активізується клювання карася. У погожі листопадові дні ловиться він в основному в неглибоких прибережних ділянках з глибиною не більш за одного метра. Нерідко клювання, як і навесні, час тіше буває при знаходженні насадки біля очеретяних чагарників. З помітним похолоданням карася слід шукати на виходах із ям, а в пізніший термін - в ямах. Годуватися він починає найчастіше не на світанку, а годині о десятій-одинадцятій. Перевагу надє насадкам тваринного походження. Клювання нерідко буває, особливо на глибоких місцях, ледве помітним. Підсічку необхідно робити навіть при самому незначному зануренні поплавця або трохи помітному русі сторожка донної вудки. У достатньо теплі і ясні дні листопада перевагу все ж таки слід надавати прибережним ділянкам води з глибиною 30-50 см у безпосередній близькості від очеретяних чагарників. Деякі рибалки в цей час вважають за краще ловити карася, і, треба сказати, не безуспішно - прямо в очереті, вибираючи невеликі чисті прогалини між рослинами або в очищених від них невеликих ділянках. Коли я вперше побачив рибалку з невеликою вудкою, який стоїть в очереті, то дуже здивувався. Але потім мій подив був розвіяний його уловом - десятком цілком пристойних карасів. А він того дня не ловився ні на глибині, ні навіть на мілинах поблизу водяної рослинності. Як бачите, знання звичок карася і творча ініціатива можуть приносити успіх навіть у дні поганого клювання.
Вузлики на пам’ять. Не завжди ковані гачки є надійними – при ловінні риби із м’якими ротовими тканинами (карась, лин, плітка, в’язь та інші), вони нерідко їх ріжуть навіть при незначних ривках риби і закінчуються її сходом із гачка.
Найбільш міцними є спіральні вузли прив’язування гачка до ліски. Таким чином вона щільно притиснута до основи гачка і в процесі експлуатації практично не перетирається.
Рибальські снасті, наживки і руки рибалки завжди повинні бути чистими. Треба пам’ятати, що речі, які не сприймаються рибою, – її відлякують. Це машинне масло, бензин, мазь від комарів, тютюн, а також свіжі фарби і одеколон.
М’яке вудилище добре працює при виважуванні риби,а більш пружне дає можливість краще її підсікти.
Ще раз про безпеку.За останні кілька років в Україні, в тому числі і в нашому районі, при недотриманні правил користування мисливськими рушницями трапляються нещасні випадки. Тому перед початком сезону полювання на хутрових звірів, що розпочнеться в суботу, 3 листопада 2007 року, кожний мисливець повинен ще і ще раз пригадати правила безпеки як на полюванні, так і в побуті. Ці правила дуже прості. За будь-яких умов мисливець повинен поводитися з рушницею так, ніби вона заряджена. Рушниця ж має заряджатися тільки на місці полювання. Стрільба і перебування з зарядженою рушницею ближче 200 метрів від населених пунктів недопустимі. Забороняється: направляти рушницю на людей або на свійських тварин, передавати її, не розрядивши і не оглянувши, проводити постріл без потреби, спиратися на рушницю при подоланні перешкод, класти руки на дульний отвір, стріляти з транспортних засобів, витягувати рушницею трофеї з води, стріляти вночі, в тумані, при сильному снігопаді, проти сонця і в інших випадках поганої видимості, розсовувати рушницею чагарник або очерет. При заряджанні або розряджанні рушниці стволи мають бути направлені вниз або догори. При зустрічах у мисливських угіддях рушницю необхідно відкрити, вийняти з неї патрони. На привалі розряджену рушницю слід вішати на належну опору або покласти стволами в інший від людей бік. Після падіння рушниці або після пострілу необхідно перевіряти стволи. Після осічки не відкривати рушницю, 7-8 секунд. Категорично забороняється користуватися несправною рушницею, добивати прикладом підранків. Особи в нетверезому стані до полювання не допускаються. На мисливських угіддях виставлені показчики відтворювальних зон, де тимчасово заборонено полювання. Шановні мисливці, уважно слідкуйте за показчиками і не псуйте їх. Ні пуху вам, ні пера!
Стріляву качку,а влучив у…
Володіння вогнепальною мисливською зброєю (газовою, пневматичною тощо) вимагає дотримання ряду нормативних актів, нехтування якими нерідко призводить до трагічних наслідків. І хоча чужий досвід не завжди виявляється повчальним, усе ж краще вчитися на чужих помилках, ніж на власних. Так, нещодавно двоє чоловіків вирішили поласувати дичиною, тож поїхали пополювати на пернатих до с.Червлене, взявши із собою мисливські гладкоствольні рушниці.
Вирішивши йти окремо, вони все ж опинилися навпроти один одного, хоча цього й не помітили. Один із чоловіків тримав палець на спусковому гачку і, почувши шурхіт у кущах, необережно на нього натиснув. Виявилось, що влучив не в качку, а у свого… товариша.
На щастя, в цій історії всі залишилися живі.
По даному факту порушено кримінальну справу за ознаками статті 128 Кримінального Кодексу України, яка передбачає відповідальність за необережність або середньої тяжкості тілесні ушкодження. І.ДОВГАЛЬ
Мисливські усмішки.
 Збирають мисливець з дружиною гриби в лісі.
Побачивши білий гриб, дружина запитала:
– Петю, цей гриб їстівний?
– Поки ти його не приготувала – їстівний.
ххх
Розмова по мобільнику. Дружина питає:
– Ти де?
– Я на полюванні, під Штепівкою.
– А хто це так важко дихає поряд з тобою?
– Хто, хто… Ведмідь!
ххх
Одного мисливця, який навчався заочно, запитали:
– Що таке крапка?
– Це довга пряма лінія, якщо дивитись на неї в торець, – відповів той.
ххх
У перехідний період голову колгоспу запитали:
– Чому у вашому господарстві неврожай? На це є об’єктивні причини?
– Є! Погані погодні умови.
– Це вже застаріло. А що-небудь новеньке…
– Та ми не сіяли!
 Є риба у Пслі! Ось таку білизну 18 вересня цього року піймав на вудку у р.Псел мешканець Лебедина Валентин Безкоровайний. Вага пійманої риби 4,5 кг, довжина – 80 см.
|
|
