садоч­ками, ста­воч­ками, навколо яких поросли вер­би... І хоч канули у вир Псла оті, неспо­кійні, віки, але й досі в хуторі так ба­гато солов’їв, що його те­пер стали називати Со­ло­в’ївкою. Нині офіційну ху­тірську прописку має ли­ше одна чудова і мудра людина, своєрідна, з тонким почуттям гумору, працелюб, спад­коємець козацького родоводу, господар Володи­мир Васильович, і неофіційну - його симпатична господиня Ніна Іванівна, яку проте, ще міцно тримають міські вигоди Лебедина. А яке вони мають прізвище? Та ж - Козацьке! І бережуть вони живу душу цього поселення. Та завжди раді бачити в хуторі ввічливих і чемних гостей-містян, які люблять природу і не зав­дають їй шкоди та прикрощів.

На фото: хранитель Солов’ївки - Васильович.

Природа  тут  чудова...

.. .Уже настають часи, коли людям набри­дають мега­поліси з карканням гайвороння цивілізації, вони до­нес­­хочу надихалися парами бензину, наприз­воля­лися харчем, у який «широ­ко прос­тягнула хімія руки свої», та вдовольнили спрагу мертвою водою. Їм набридли шум і гам натовпів, броунівський рух сус­пільства, пласти­кова навала сміття, пусто­порожня телевізія, гонитва за вітром та, незрозумі­лими душі людській, благами та вигодами, вони вже надзиж­чалися, заплутавшись в Інтернет-павутинні. Ось тому й хочеться вже багатьом повернути­ся до своїх витоків, у забуті людьми, але не Богом, Соло­в’ївки, Зелені Гаї, Влізьки, Березові Яри, Терешківки, Мигулини, Тещині Язики... Та хіба їх усі перелічиш?..

Василь ПАЗИНИЧ, кореспондент «Будьмо разом».

Фото Антона КІРДІЩЕВА.

Про дядечка коропа

Трохи  лірики

Як фронтовим розвідникам на війні привести до штабу ворожого генерала, як грибникам знайти білого гриба, як старателям відшукати золотий самородок, як поету написати гарного вірша про жінку чи про політику, так і рибалкам немає більшого задово­лення і гонору, як спіймати великого коропа, таку непіддатливу, сильну, прудку рибу, прямо тобі прісноводного адмірала. Тому і наші снасті, умовно кажучи, поділяються на ті, що «на коропа» і «на решту», прошу не ображатися великим родинам карасів, окунів і т.д.

Трохи  історії

Підручники історії, написані вченими професорами, але, певно що, не рибалками, здавна розповідали, як у незапам’ятні часи наші далекі предки приручили коня, корову, свиню, собаку. Так то воно, так, але про коропа забули. Адже його теж розводять, як, приміром, свиней чи кролів. Якщо використати наукову термінологію, то це звучатиме приблизно «заумно» так, що короп - це один з основних об’єктів тепловодної аквакультури. Нині відомо багато порід коропів. Є серед них і наш «рідний», тобто лебединської породи. Його «батьком» є талановитий рибовод, відома людина Лебе­дин­щи­ни Віталій Шапошник.

Трохи  наукових  фактів

Короп – прісноводна риба однойменної родини. Він має міцне, костисте, дещо видовжене, наче трохи розпрямлена дуга, тіло, покрите темно-жовто-золотис­тою лускою. Від віку залежать його розміри, які можуть досягати й метра, а вага — 30-40 кілограмів. В умовах Сумщини вони досягають ваги 10-12 кілограмів. Статево дозрівають на 3-5-му році життя, нерестяться на мілкій воді поміж щойно залитою травою при температурі води не нижче +18 C. Самка відкладає від 60 тисяч до 150 тисяч і більше ікринок. Короп - плодюча й швидкоростуча риба, яка має добрі смакові якості. Вихід м’яса у дворічок коропа в середньому становить 47% . М’ясо містить значну кількість білків (до 16 -17 %), за кількістю жирів (10-11 %) належить до жирної риби. Добре пристосований до поїдання комбікорму та зерна хлібних злаків.

Коропові  загадки  та  відгадки:  де,  коли  і  як  його  ловити?

Останнім часом телебачення «задовбало» рекламою навіть рибалок, що стосується рибної ловлі, і,   зокрема, й коропової. То пропонують штучні живці-«майті байти», то - інфразвукові вудочки, то чарівні приманки. Відверто кажучи, мені такі методи ловлі з науково-хімічними оснащеннями, насадками, абсолютно чужі, не дуже красиві, вкрай не дружні по відношенню до риби і розраховані на вузьке коло аматорів. А що стосується ловлі коропа, так ми й самі не ликом шиті. Аби було, де ловити...

Найкращий час ловлі коропа після його нересту є червень-вересень. Найпродуктивніша пора коропового клювання, на мою думку, співпадає з початком сінокосу, цвітінням соняшника і копанням картоплі, а на макушники - з початком інтенсивного падолисту. Снасті для рибалок-любителів - поплавцева вудочка і донка. Товщина ліски - 0,4-0,7 і більше міліметрів, а № гачків - 7-12. Проте з появою дуже якісних лісок і гачків, особисто я надаю перевагу ліскам товщиною 0,25-0,4мм і гачкам № 4-5. Тоді він заковтує наживу(розпарене зерно), і ймовірність «сходу» нульова.

Клювання коропа, як і інших риб, зале­жить від ряду умов, насамперед, від пого­ди. Перед різкою зміною погоди, при пониженні температури, клювання слаб­шає чи зовсім припиняється. Проте дос­від­чені рибалки знають, що короп добре бере й під час грози, а також у похмуру теплу погоду з невеличким дощем. Не­сприят­ливий пе­ріод ловлі – тривалі спека чи негода. Га­ран­тією успішної риболовлі є й попередня підкормка макухою, вареною картоплею, пшоном, черв’яками, словом, тим харчем, який годиться і для наживки. Робити це, якщо є змога, слід звечора, щоб вдосвіта ви вже були у всеозброєнні на прина­дженому місці. Вечірнє ловіння майже завжди гірше вранішнього. Якщо поблизу місця риболовлі на воді дрімали гуси, я ніколи їх не проганяв, бо їхній послід, який містить неперетравлене зерно, теж добре приманює коропа.

Короп - риба сильна. Тому треба добре готувати вудлище, жилку, гачки.

Клювання коропів нагадує любов з першого погляду. Воно нестримне, іноді катастрофічне. Буває, що поплавець спо­чатку йде вбік з наростаючою швидкістю і стрімко занурюється у воду. Іноді рибалка не встигає схопити вудочку - і прощай любове! Щоб не розлучитися з нею, осо­бисто я її прив’язую за кінець вудилища міцною, досить товстою ниткою і припи­наю, як припинають козу. Вудилище з котушкою тут має значну перевагу.

Забудькуватість підвела

Раніше я постійно перебував там, де солоно їсти, та шкода кинути, звідки звільнитися можна, не грюкаючи дверима, лише через двадцять п’ять років. Тобто вчителював. Тому вересневому полюван­ню на коропів постійно заважали кляті конспекти, баби-педради, Яги-перевірки, пеклоно(так я перейменував райвно) та режим «від і до, не дай бо». Вранці на ставок ходити було ніколи, отож всю надію покладав на клювання вечірнє. Був уже кінець вересня. Прибіг я якось зі школи десь о четвертій, ще трохи й посутеніє - і на ставок. Добре, що він поруч. Тільки закинув вудку з кукурудзяним зерням на гачку, як ухопило. Підсік і відчув, що короп попався чималий, тому негайно задіяв котушку, збільшуючи довжину активної частини ліски. Гульк на берег - і в грудях похололо: забувся у дворі біля хвіртки підсаку, спеціальну для коропів, більше метра в діаметрі. Тож думаю собі: «Хоч би хто йшов з бобричан, попросив би його підсаку принести, бо без неї з таким велетнем не впораюся...» Та, на жаль, ніде ні лялечки. Отож, «морив» я того коропа довгенько, що вже й сутеніти почало. Та, на моє щастя, йшов додому з роботи, тоді майстер лісу, а тепер головний лісничий Боровеньківського лісництва, Микола Васильович. Він мене й виручив. Ще й допо­міг того коропа витягти. Я ж у свою чергу пообіцяв його при­гос­ти­ти «шашликом» з коропа та домашнім винцем. Та не так ста­­лося, як гадалося. Другодні налетіла до нас ціла зграя прия­те­льок моєї дружини з вітаннями стосовно чергової нашої річ­ниці подруж­ньо­го життя з подарунком для дружини і букетиком рома­шок для мене, напевно, для гадання «любить - не любить», і пригощати Миколу Васильовича вже не було нічим. Але він поставився до цієї ситуації з розумінням. Бо людина він мудра і добра, сам бував у бувальцях. І, до речі, затятий і досвідчений рибалка...