А почалася наша розмова про ці макушники тому, що в жовтневі дні кра­щих засобів для ловлі карася були донні вудки, або донки, а вже на коропів – макушники, бо на поплавцеві вудки риба вже практично не клювала. Адже вона все більше ховалася на глибині – у воду заходили ранні та нетерплячі холоди.

В цей час у домашніх гусей, які заздрісно дивилися у небо на вільних диких братів, а може, просто вони вже добре чули, як господині гострили ножі та готували торби для пір’я, теж про­си­палася нетерплячка польоту. Вони розганялися, навіть частенько, та так не­спо­дівано на воді і пролітали над став­ком якийсь десяток метрів, а потім плюха­лися у воду, смішно гальмуючи лапами. Нагуляний ними жирок не пускав їх у небо, ніби гріхи – душу до раю.

Так і зустрілися над водою кинутий мною макушник та сусідський гусак, яко­му захотілося теж податися до Аф­рики, думаючи, що там для гусей рай.

Як уже він примудрився, щоб жилка мого пристрою обкрутилася навкруги його лапи кілька разів, не уявляю. Але ви можете уявити, як я витягав гусака на берег, щоб його ж, нещасливця, звіль­нити. Це було ціле кіно. А коли він мене ще й добряче дзьобнув, промайнула думка, щоб скрутити йому шию. Єдине, що мене стримало, так це можливість отримати у відповідь таку саму дію від сусідки, коли б вона про це дізналася.

Після того я цінував вітчизняну жилку і не дуже гасав за імпортною, бо наша, виявляється, могла навіть витримати і розлюченого гусака. На жаль, тепер такої риболовлі майже немає, бо всі годящі ставки захопили орендатори. А вони щороку намагаються вицідити з водой­ми все, аж до пуголовка, то де ж ті дя­дьки та діди коропи візьмуть, якби, примі­ром, можна було б закинути у водойму макушника?

Ведучий«Куточка  рибалки»,

Василь Пазинич