Незважаючи на воєнний стан в Україні, всі, хто чим може, підтримує ЗСУ та бійців тероборони: матеріально, морально, духовно. Цими днями у міській бібліотеці м. Лебедина (директорка Тетяна ОЛЬХОВИК) відбулася зустріч під назвою «Війна триває. Ми за мир!»
Захід підготувала та провела культорганізатор медичного коледжу ім.проф. М.І.Ситенка, керівник гуртка «Оксамитові рядки» Любов Ларіна. Серед запрошених на зустріч – члени клубу «Золоте надвечір’я», спортивного клубу інвалідів «Фенікс», бійці територіальної оборони Сергій та Олександр, місцеві поети педагог Павло Рева, член Національної спілки журналістів України Марія Кулішенко.
У вступному слові Любові Ларіної прозвучало: «Війна… Вона зламала людські долі, когось роз’єднала навіки і, навпаки, когось зріднила, комусь дала натхнення й силу. Весь світ у захопленні від мужності Збройних Сил України. Країна наша у печалі, але життя продовжується. І сьогодні будемо говорити про мужність захисників, які віддали своє життя, рятуючи воїнів на полі бою, наших медичних сестер, медбратів, які закінчили медколедж ім.проф. М.І.Ситенка.
Присутні вшанували пам’ять всіх загиблих хвилиною мовчання.
З хвилюванням і болем у серці слухали поетів-початківців, які читали власні вірші, написані під час війни – Ксенію Бєлянушкіну, Валерію Дрюхіну, Софію Ткаченко, Стаса Александрова. Одна зі студенток прочитала вірш, присвячений випускниці медичного коледжу ім.М.І.Ситенка Євгенії Семененко, яка нещодавно загинула на полі бою, рятуючи поранених бійців.
Вірші про війну, Україну читали місцеві поети Павло Рева, Марія Кулішенко, Валентина Кричкевич та автор цих рядків. У віршах прозвучали і біль душі, і гордість за наших захисників та єдність нашої держави.
Я запитала Любов Ларіну, що спонукало провести таку зустріч? Виявляється, дзвінки студентів, які від початку війни у віршах висловлювали свої нестримні почуття – страх та біль втрат. А ще, коли з’явилися звістки про загибель на полі бою наших випускників, бойових медиків, душа просто вимагала зустрічі, спілкування, щоб поділитися усім наболілим у поетичних рядках. Це був просто поклик серця. Не можна було не зібрати усіх разом.
На закінчення зустрічі Любов Миколаївна подякувала усім присутнім за активну участь у спілкуванні. Слова вдячності прозвучали також із вуст Любові Саєнко (член спортивного клубу-інвалідів «Фенікс») поетам-початківцям, місцевим поетам, тероборонівцям та усім учасникам.
Ми все здолаємо! Ми переможемо! І всюди зацвіте калина – червоний символ України. Ми не дамо їй похилитися. Слава нашим героям!
Ольга ПАЛИВОДА,
позаштатний автор
тижневика «Будьмо разом».