Стрічка новин
Збіг обставин: Кінець місяця. На будівельному майданчику кипить робота. Керівництво бригади направило сюди два потужних екскаватори, щоб в авральному Об’єднані піснею: Кожного року родина Попельнух бере участь у фестивалі «Родинне джерело». Цього року родинний дует у складі Світлани та Маргарити Попельнух Весела рибалка: Трапляються в житті такі події, які відносяться до не зовсім звичайних, або до зовсім незвичайних, а тому закарбовуються в пам’яті На Лебединщині вогнеборці ліквідували пожежу в житловому будинку, що не експлуатується: 1 квітня о 15:34, до Служби порятунку 101, надійшло повідомлення про загоряння житлового будинку, що не експлуатується по вул. Шевченко Зимові свята розпочались: Прийшовши зі школи, сестрички-старшокласниці Марина і Аня підсіли за гаджети. Бабуся Віра готувала обід, по квартирі розносилися пахощі оладок з До уваги водіїв: з 17 березня діють нові штрафи за порушення ПДР: Завтра, 17 березня, набирає чинності Закон №1231-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі Про природу тихим словом: Краса природи рід­но­го краю завжди нади­ха­ла на творчість пое­тів, пись­мен­ників, художни­ків. Учні 1 та 2 класів Ва­си­лівського ліцею зіб­ралися, Щастя любить тишу: Дивлюся на сучасну молодь, стосунки між юнаками і дівчатами і роблю висновок: не вміють вони будувати своє щастя і берегти Спілкувалися майбутні вихователі: Саме в цей час ми обираємо свою професію, свій життєвий шлях, ким стати, як розкрити свій потенціал, як плідно прожити Горів будинок: 10 вересня о 15:16 до Служби порятунку «101» надійшло повідомлення про пожежу приватного житлового будинку в с. Пристайлове Лебединського району.

З Василем ­Єр­мо­ла­йовичем Шилом ми поруч пропрацювали у Маловисторопському коледжі понад тридцять п’ять років. До навчального закладу він прийшов 

із посади ветеринарного лікаря разом з дружиною Тамарою Пилипівною, яка стала працювати викладачем  зоотехнічних дисциплін. Пан Василь – уродженець Московського Бобрика. Батьківським  краєм він завжди пишається і цінує його.

Герой цього нарису – глибоко порядна  і професійна людина. А ще він щирий, привітний і дуже добрий у стосунках із людьми.  Службова відданість і людяність супроводжують його все життя. Коли я зустрічаю наших випускників-ветеринарів, всі перш за все запитають: «Як там наш Василь Єрмолайович? Ми його дуже шанували за глибоку повагу до нас, студентів». А далі йде низка компліментів на адресу студентського авторитета.

Розповім вам, шановний читачу, лише про один невигаданий його робочий день. А скільки їх було?.. І всі ті дні для Василя Єрмолайовича відзначалися відданістю справі й вписалися яскравою сторінкою в історію навчального закладу.

Сіра вуаль ранкового туману поступово просвічувалась лагідними сонячними променями над Малим Висторопом – єдиним селом в Сумській області, де розташований вищий навчальний заклад. До когорти тих, хто струмочком ішов на працю до коледжу, приєднувався і Василь Шило – завідувач відділенням з підготовки фельдшерів ветеринарної медицини.

Робочий день Василя Єрмолайовича завжди данина торжеству праці й щирого бажання вчити якомога краще тих, хто захотів стати ветеринаром. А діло своє він полюбляв. Його робочим місцем був не лише кабінет завідувача, а все навчальне відділення ветеринарної медицини з його лабораторіями, аудиторіями, манежем, місцем утримання дослідних тварин.

В такий день, як сьогодні, завжди було напружено, хвилювались всі, бо студенти однієї з випускних груп за місяць до державних екзаменів складають практичний залік на власні вміння і навички з майбутньої професії. Цей вид рубіжного контролю знань було запроваджено в нашому навчальному закладі вперше у системі підготовки відповідних фахівців  України. Крім того, мушу додати, що із  спеціальності «ветеринарна медицина» наш навчальний заклад займав перші місця серед споріднених два­дцяти семи, що готували таких спеціалістів. Значну долю у визнанні навчального закладу додавав своєю працею і В.Є.Шило.

Зранку на відділенні всі стурбовані, бо був іспит у педагогів на предмет, чому навчили, а у студентів, що вони уміють. А це дуже важливо, бо таке відповідальне ставлення до підготовки спеціалістів формує авторитет навчального закладу. Саме нині перед  заходом Василю Єрмолайовичу чомусь пригадалась його розмова з матір’ю одного  абітурієнта. Коли її запитали у приймальній комісії: «Чому Ви хочете, щоб Ваш син навчався у нас, адже місце Вашого  проживання зовсім недалеко від іншого навчального закладу, де готують таких же фахівців?». Вона, не задумуючись, відповіла: «Нам потрібні знання і вміння, а не лише диплом. Я  тут навчалась і син має вчитись тут!».

Тому завідувач відділенням сьогодні був особливо зосередженим. Хоча  педагоги, що задіяні у  випробуванні підопічних, вищої категорії і всі працювали на виробництві, майстри своєї справи і діло  знають, та він  хвилювався за кожного студента, вболівав за наслідки навчальної праці викладачів клінічних дисциплін, які формують уміння і навички  майбутніх фахівців.

До кабінету завідувача першою пі­дійшла педагог з терапії – найвимогливіша і найприскіпливіша

до діла Л.Д.Яковенко, за нею висококласний ветеринарний хірург і розробник багатьох інструментів, що полегшують проведення операцій хворим  тваринам,  В.О.Гриневич, який відомий в окрузі своїм професіоналізмом у лікуванні тварин. Далі у  білосніжному халаті з’явився паразитолог І.С.Бондаренко, котрий вважав домінантною його науку в формуванні ветеринарного фахівця. За ним тихо приєдналась до колег наддисциплінована і глибоко професійна акушер-гінеколог Л.Є.Калініченко разом з чоловіком, викладачем епізоотології О.П.Калініченком, який має довершені знання із такої складної людської галузі. Кожен повідомив про готовність робочих місць для студентів з виконання тих чи інших трьох реальних практичних завдань, про стан тварин, які будуть використовуватись на практичному заліку, і розміщення їх біля дослідницького манежу.

Маленька нарада, щирі й спокійні  настанови завідувача відділенням розставили останні крапки у технології проведення сьогоднішнього випробування для студентів. Колеги разом із керівником пішли до манежу, де мала відбуватись перевірка умінь. Дорогою Василь Єрмолайович ще раз для себе констатував, що керувати таким сонмом висококласних фахівців не просто. А крім них на відділенні ще ж працює двадцять один викладач інших предметів і сім лаборантів. На це потрібно велетенське терпіння і неабияке вміння.

…Ось і місце проведення контрольного заходу. Уважно глянув професійним оком на кожне робоче місце. Наче все готове.   Студенти, продовжують консультувати один одного.

Тепер можна йти  на нараду до директора.

Цей ранковий захід, як завжди, тривав не більше  двадцяти хвилин. Змін у план роботи на день не було, за вийнятком того, що потрібно додатково перевірити.

Настав час початку заходу. Коротке звернення завідувача до студентів: «Шановні майбутні ветеринарні спеціалісти! Протягом майже чотирьох років ви навчались тому, як лікувати тварин. Ви знаєте, що говорив великий Павлов:  «Лікар лікує людину, а ветеринар – людство». Сьогодні ви маєте можливість переконати комісію, що готові продемонструвати свої вміння в лікуванні і  зменшенні страждань тваринам, які захворіли…».

…Практичний залік відбувся, як і передбачалось, спокійно, з добрими наслідками. Всього чотири студенти із тридцяти двох продемонстрували свої вміння на «задовільно», решта – на «відмінно» і «добре», а дії сімох були комісійно відзначено, як такі, що завдання виконували на зразковому професійному рівні. Всі педагоги хотіли б бачити такі ж наслідки і завтрашнього дня зі студентами іншої навчальної групи.

Друга половина робочого дня для завідувача відділенням промайнула швидко. Провів заняття у  групі другого курсу з предмету «Зоогігієна сільськогосподарських тварин». А це він вмів робити професійно, методично досконало, переконливо і результативно, щодо засвоєння теми заняття.

Під вечір студенти-сироти третього курсу прийшли вирішити свої питання про компактне направлення їх на переддипломну практику, а викладачі анатомії сільськогосподарських тварин підійшли уточнити, де їм брати дрібних тварин на секційні заняття. Клопіт того дня у завідувача відділенням наступив з неочікуваного боку, коли настав час ділити між навчальними лабораторіями привезені напередодні із «Зооветпостачу» перев’язувальні матеріали та ліки для лабораторій. Всім здавалось, що розподіл матеріалів проведено не зовсім справедливо. Проте Василь Єрмолайович, набравшись терпіння, успішно впорався і з цією проблемкою.

Пішли відвідувачі. Витяг теку зі шухляди столу і продовжив працювати над розробкою альтернативної програми практичного навчання за спеціальністю «ветеринарна медицина», яке йому  доручило розробити Міністерство аграрної політики України для винесення і затвердження цього документа на відповідній навчально-методичній раді. Глибокий аналіз стану справ у підготовці ветеринарних фельдшерів, запровадження нових особливостей у змісті програми захопив автора. Час пройшов швидко, незчувся, коли  вікно кабінету закрило темно-синє небо. А ще ж потрібно йти до актової зали, де мала відбутись репетиція творчого звіту відділення. Це непроста справа. Виставка творчих робіт майже готова. Окремі експонати технічної творчості педагогів та студентів порадують і здивують глядачів, а от з концертною програмою важкувато. Три режисери-любителі ніяк не дійдуть до однієї думки, чиї виступи аматорів сцени включати до  концертної програми. Чи бачите: у них конкурс?! За вимогою положення про таку програму на сцені має демонструватись не більше сімнадцяти номерів, а у них в наявності двадцять вісім. Ламають голову. Потрібно йти і проявити адміністративно-художній вплив. Він це може, бо ж сам роками співає у ансамблі пісню і танцю «Калина», то ж досвід і художній хист є.

В актовому залі все пройшло майже спокійно. Режисери і художні керівники дійшли консенсусу щодо концертної програми. Залишилось додатково попрацювати над оформленням сцени, глядацької зали і наступного четверга – річний творчий звіт.

…Завечоріло. Малий Вистороп огорнули сутінки. Попрощався мій герой до завтра зі студентам і педагогами. Добіг кінця насичений, цікавий і звичайний  робочий день завідувача відділенням. Вийшов з головного навчального корпусу і, під аромат лісової фіалки та шепіт березових віток, попрямував  до господи, де його зустрінуть смачною вечерею дружина Тамара Пилипівна та діти Анатолій і Олена. В сімейному колі щиро і комфортно пройде вечірній час. А на ранок знову на працю, на улюблену працю…

 

Володимир Ткаченко,

директор Маловисторопського

коледжу в 1983-2015 роках.

Суми,

червень 2020р.

Додати коментар