Стрічка новин
Віктора Химича призначено головою Лебединської райо­нної державної адміністрації: Відповідне розпорядження Президента України Володимира Зеленського №437/2020-рп оприлюднене на офі­ційному сайті глави держави 14 серпня 2020 року. Де ти, «зебро»? Агов!: З настанням весни, коли на дорогах зійшов сніг, майже по всьому центру Лебедина зникла і розмітка на пішохідних переходах. Це Дякують за турботу: Загрозливий вірус, з яким нині борються в усіх країнах світу, як зазначають лікарі, найбільш небезпечний для людей похилого віку. Ними Вони мають право на щомісячну допомогу: 29 липня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 663, якою внесено зміни до Порядку призначення і виплати державної Віч-на-віч із нашим  земляком, Почесним громадянином Лебедина Владиславом Бухарєвим – про головне: Генерал-полковник спецслужб України. Народний депутат України VIII скликання. Почесний громадянин міста Лебедина, де народився. Один із засновників Всеукраїнського фестивалю Kvartal Залишаймося друзями і в 2021-ому!: Нинішня осінь прийшла, як завжди, тоді, коли її не зовсім чекали: покоротшав день, стали холодними ночі, не чути співу птахів. Безпечний великдень: Наближається одне з найбільших релі­гій­них свят – Світле Христове Воскре­сіння (Великдень). За традицією в цей день проходять урочисті релігійні заходи, «Чарiвнi барви Лебединщини»: Лебединщина надзвичайно багата здібними, обдарованими дітьми.  Ми в черговий раз пересвідчилися у цьому. Днями сузір’я талантів розквітло у Лебединському центрі Чемпіонат МКЗ КДЮСШ Суми з боксу: 28.08-29.08.2020р. у м.Суми відбувся Чемпіонат МКЗ КДЮСШ Суми з боксу. За підсумками змагань у заліку команди ОДЮСШ Колос п'ять золотих Ветерани спорту Лебединщини не втрачають фізичної форми: 13 листопада 2020 року у с.Михайлівка Лебединського району відбулись змагання з міні-футболу «Кубок Лебединщини-2020»  серед  ветеранів спорту у віковій

Йшла з магазину. Неочікувано поряд скрипнули гальма легковика, і він зупинився. Із салону виглянув молодий чоловік та запитав чемно,

чи не знаю я вулицю, яка йому потрібна. Я розповіла юнакові, як на неї проїхати. Він знову ж чемно подякував і тут же простягнув мені візитку-рекламу, в якій зазначалося його ім`я, номери телефонів і вказувалися речі, котрі він закуповує. Серед всього іншого значилося: нагороди років Другої світової війни, нагороди за працю. Ось так!

На жаль, я прочитала зміст візитівки, коли вже пилюка здійнялася за вишуканою іномаркою. Мені так захотілося розпитати молодого чоловіка, пильно дивившись йому в очі, куди ж він подіне ті нагороди: чи за кордон відправить, чи переплавить на цінний метал, чи… Та ще цікавило, за скільки ж він купить ті нагороди?

Згодом зателефонувала дітям, запитавши, чи не знають, часом, яка інформація «гуляє» в Інтернеті щодо купівлі-продажу нагород і ціни на них? «Купують за дуже низьку ціну», – одержала відповідь на своє запитання. А далі мені ж запитання від дітей: «Ви надумали продати найдорожчу сімейну реліквію? Це ж пам`ять!»

Та ні, ні в якому випадку я не мала наміру продавати пам`ять про свого батька. Це його нагороди. Ними відзначено його самовіддану працю на благо Вітчизни, на благо народу. Він все життя протрудився: спочатку комбайнером, збираючи дорідні врожаї на українських полях, згодом у держлісгоспі, займаючись переробкою деревини. Він був трудоголіком. Він був прикладом любові до праці, до життя, до людей. Пройшов нелегкий шлях, адже на його долю випали голодомор, сирітство (рано залишився без мами, а згодом і батька – забрала війна), фашистський концентраційний табір і остарбайтерство. А коли повернувся на рідну землю, спочатку поринув у хліборобську працю, а з часом – у робітничу. Він мав найкращі людські якості: доброту, самовідданість, чесність, доброзичливість, народну мудрість, а головне – працелюбність.

Наш батько і дідусь був прикладом і для дітей, і для онуків у всьому. Мої діти знали про ці нагороди, гордилися дідусем, вклонялися його пам`яті. Роблять це й сьогодні. Правнуки, коли приїжджають на гостину, теж відвідують місце останнього прихистку свого прадідуся, приносять квіти. А ось нагороди прадідуся я показала нещодавно, після того, як отой молодик із дорогої автівки запропонував мені їх продати. Ви б бачили, як світилися радістю і гордістю очі хлопців – моїх онуків. Вони розглядали орден, медалі, пам`ятні ювілейні знаки та все розпитували про кожну з них. І про свого прадідуся.

Думаю, що всі його нагороди залишаться й надалі нашою родинною реліквією і з покоління в покоління передаватиметься пам` ять про дідуся і прадідуся-працелюба. Його нагороди – це часточка нашої родинної історії життя. А історію хіба можна продавати? І я наказала своїм онукам берегти й історію, й пам`ять про своїх предків.

А на закінчення зазначу: до якого блюзнірства вдаються молоді люди, котрі вже народилися в нашій незалежній державі – продають історію. Запам`ятайте: без минулого немає майбутнього.

Віра Дмитренко,

ветеран педагогічної праці.

Коментарі  
0 #1 Баклан 12.09.2020, 11:19
Яка така ІСТОРІЯ? Грощі понад усе!
Цитата
Додати коментар