Стрічка новин
«Школьные годы чудесные...»: Як швидко йде час. Не встигли ми озирнутися, як минула половина життя. Усі уже дорослі, підросли діти, дехто дочекався онуків. Уривки Лебединських розмов: У маршрутці, яка курсує вул. Сумська. Розмова між пасажирами: – Скільки людей всадилося, невже не можна 15-ку пустити. Як Лебедин прожив останній тиждень : Тиждень перевірок Держпродспоживслужби; комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій; зустріч міського голови із журналістами; дезінфекція території міста; Інформація про стан оперативної обстановки на території м.Лебедина та Лебединського району з 17 по 23 серпня 2020 року.: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 131 заяв та повідомлень громадян, з них 7 на момент реєстрації Молодi були ми: Випускники Лебединського медичного училища імені професора М.І. Сітенка працюють у різних куточках України і далеко Дотримуємось самоізоляції, не порушуємо карантин! : За  минулий тиждень  осіб з підозрою на  коронавірусну хворобу по Лебединському  району не зареєстровано.  У двох осіб населених  пунктів району, Сумська область: за минулу добу вогнеборці двічі ліквідовували загоряння господарчих споруд: 25 квітня о 13:19, на лінію екстреного виклику 101, надійшло повідомлення про загоряння господарчої споруди по вул. Садова в м. Інформація про стан оперативної обстановки на території  Лебединської міської ради з 19 по 25 квітня 2021 року.: Протягом звітного періоду до відділення поліції №3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшло 97 заяв та повідомлень Всеукраїнський тиждень у міських бібліотеках: Сьогодні модні гад­же­ти витісняють та­ке необхідне для все­бічного розвитку дитини чи­тан­ня книг. У кращому випадку юне покоління вибирає електронні видання. Остарбайтерка з Лебедина: Доброго дня! Спільно з моїми німецькими колегами ми готуємо виставку про українських дівчаток-остарбайтерок (1943-1945 роки),

Валентина якраз заходилася робити ревізію в кухонній шафі, як її гукнув чоловік:

– Там тебе Сергіївна кличе. Якась розмова є.

Одягнувшись, Валентина вийшла за хвіртку.

«Ой, скільки листя за ніч насипалося з дерев, – пробігла в голові думка. – Тепер цей килим прибирати треба».

Поліна Сергіївна, сусідка по вулиці спра­ва, якраз цим і займалася, озброїв­шись мітлою і граблями.

– Валюню, а ти чому не виходиш? Удвох веселіш працюватиметься. Та й погомоніти зможемо. Щось уже трохи спину прихопило…

Валя вирішила, що шафа почекає до вечора, і теж взялася до роботи. Сухе листя приємно шурхотіло під ногами і навіювало якісь приємні спогади. Чоловік допомагав носити наповнені поліетиленові мішки на город, де вони восени збирали листя на купу для компосту.

– Оголошую перерву, – трохи стомлено озвалася Сергіївна. – Я тебе пиріжком пригощу. Сьогодні ранком щось не спалося, так я знайшла собі роботу. Та й син повинен заїхати, а він дуже любить пиріжки з капустою. Просив Олег з десяток масок пошити, бо дітвора все їх десь губить. І тканину мені привіз. Так я два дні за машинкою. А в тебе які новини? Бо давненько не бачились.

– Я влаштувалася на підробіток. В моєї знайомої, яка живе в Харкові, у мами інсульт. Так я за нею доглядаю. Позмінно працюю через день. З незвички дуже стомлююсь. Але відмовити Тетяні не змогла.

– Ну, нічого. Нехай видужує бабуся. Їй скільки років?

– Уже чималенько – 82-й рік. Але вона молодець. Вже вчимося ходити. У Вас, Сергіївно, я чула, сестра захворіла на коронавірус? Так по телевізору сьогодні повідомили, що той, хто лікуватиметься амбулаторно, вдома, і має підтвердження цієї хвороби від лікаря, виписані рецепти, зможе отримати грошову компенсацію за придбані ліки. Тому нехай збирає чеки з аптеки. Може, пощастить.

– Та де там! Знаєш, як у народі кажуть: «Як надума бідний женитись, то й день малий…» Це багатим людям скрізь кабінети відкриті, і вони знають, в які двері стукати. А ми цих грошей від держави не діждемось. Це треба лікаря додому викликати, щоб рецепти виписав. Та до них зараз і не додзвонишся, а то й телефон відключають.

– Згодна, Сергіївно. Краще б лікарі виписували безкоштовні рецепти по ковіду – і ніякої тоді мороки людям. А то збирай чеки, пиши заяву в управління соцзахисту, а вони на дистанційній роботі…

– Мені ще Тетяна телефонувала з Харкова й розповідала, що там зараз орудують «віконні» аферисти. Їздять по невеличких містах, селах на Харківщині і пропонують людям встановити склопакети по знижених цінах. Просять давати передоплату. Один чоловік робить заміри вікон, а жінка бере гроші, видає чек, як і годиться.

– Як це передоплату? Може, який аванс?

– Ні. Одна 70-річна жінка заплатила за два вікна половину суми – 2120 гривень. Побоялася всі гроші віддавати. А через два дні комерсанти приїхали знову. Мовляв, завод не відпускає товар, потрібна вся сума. Жінка позичила в сусідів і віддала ще 2 тисячі.

Через місяць вікна повинні були встановити, але на дзвінки ніхто не відповідав. У нас теж такі «заробітчани», Поліно Сер­гіївно, можуть з’явитися, але вже, мабуть, весною.

Поділилася Валентина з сусідкою сумною звісткою про те, що 7 листопада трагічно загинув журналіст, який вів телепередачу «ДНК». Розбився на легкомоторному літаку.

– Ми з чоловіком так любили її дивитися. Повчальні життєві історії там показували, і Олександр душевно про все розповідав. 41 рік лише йому.

Сергіївна зітхнула:

– Всі, як то кажуть, під Богом ходять, але ж знаємо, що береженого він береже.

Півгодини відпочинку минули непомітно. Жінки взялися знову за роботу. Можливо, ще й наступного дня зустрінуться. Бо надворі – лис­топад.

Додати коментар