Стрічка новин
Прагне бути першою: Чарівної осінньої пори щороку сту­дентство нашої краї­ни відзначає своє свято. День студента – свято молодості, краси, свято енер­гій­них, завзятих, САКВИ САМОВИДЦЯ: До нової книги Василя Пазинича ввійшли окремі газетні вірші, які були написані впродовж крайнього десятиріччя. Тут – філософія, іронія, образність Обережно: шахраї!: Лебединський відділ Роменської місцевої прокуратури вже неодноразово  повідомляв про боротьбу поліції та прокуратури із шахраями, які вчиняють злочини, Перемога Руслани Рибакової: Дівчина є студенткою 321 групи Лебединського педколеджу ім. А.С.Макаренка (спеціальність “Середня освіта. Музичне мистецтво”). Збіг обставин: Кінець місяця. На будівельному майданчику кипить робота. Керівництво бригади направило сюди два потужних екскаватори, щоб в авральному Сучасна школа - демократична школа: Торік у закладі загальної середньої освіти №5 Тростянецької міської ради педагоги були окрилені новим проєктом, що отримав      наз­ву «Демократична школа». Рейдували: У період надзвичайної пожежної небезпеки в  лісових масивах найменша необережність з вогнем може призвести до непоправної біди. Лісові пожежі Доброта і милосердя – їхня візитівка: При Лебединській цент­ральній лікарні пра­цює паліативно-хоспісне ста­ціо­нарне відділення (керівник Сергій Костюк). Виїзна бригада цього відділення обслуговує за місцем На Сумщині працівники поліції затримали псевдомінера: Подія сталася 8-го квітня, близько 13:00. На спецлінію поліції «102» надійшло повідомлення від жителя села Червлене Лебединського району про те, Спілкувалися майбутні вихователі: Саме в цей час ми обираємо свою професію, свій життєвий шлях, ким стати, як розкрити свій потенціал, як плідно прожити

Людмила Калініченко – ветеринарний лікар за покликанням, фахівець високого класу, викладач ветеринарних дисциплін Маловисторопського фахового коледжу ім. П.С.Рибалка.

Якось вона розповідала, що коли  навчалась у Харківському зао­оветеринарному інституті, ку­ди потрапила не випадково, завжди проявляла особливу допитливість і прагнула на практичних заняттях якнайретельніше від­працьовувати практичні навички у ветери­нарній клініці з живими тваринами. Саме так вона спонукає молодь до засвоєння непростих навичок, що формують ветеринарного спе­ціаліста.

Після закінчення вищого навчального закладу вони з чоловіком, теж ветеринарним лікарем Олександром Калініченком, були нап­равлені на роботу в Буринський район Сумської області. Робота ладилась, зростав авторитет молодих фахівців.

Коли  народилась донечка Олечка, батьки захотіли змінити місце роботи, тому без вагань  прийняли пропозицію стати  викладачами ветеринарних дисциплін у Малому Висторопі. Невдовзі обоє закінчили педагогічний факультет і гідно опанували методиками навчальної роботи.

Оскільки я був директором навчального закладу, приймав їх на роботу, то й близько познайомився з подружжям Калініченків. Невдовзі  склалося так, що ми стали ще й сусідами.

У житті Людмили Єгорівни було декілька важливих поворотів    до­лі. Один із них, коли  вона стала не лише кваліфікованим ветеринарним лікарем, але й висококласним педагогом.            

У своїй професійній діяльності я зустрічав ой як багато ветеринарних лікарів! Одні з них любили свою працю, як героїня цього нарису, інші терпіли, бо більше нічого не вміли й не мали іншого заробітку. Були й такі, що не поважали  свою професію і не проявляли турботи до братів наших менших. При відвідуванні такими спеціалістами хворих тварин, порада була одна: «доріжте, діла не буде».

На відміну від низькопробних ветеринарів Людмила  Єгорівна – це зразок високої професійності ветеринарного лікаря, який  уміло і дбайливо ставиться до тварин та їх господарів, а  особистим прикладом вводить у професію студентів та  передає їм якомога більше  професійних знань і умінь.

Якось дружина запросила Людмилу Єгорівну здійснити кастрацію самців-кроликів. Сусідка прийшла і висловила своє здивування:          

– Володимире Миколайовичу, а я думала, що Ви все вмієте?!

– Цього не вмію, – відповів я.

– Сідайте біля мене і будемо вчитися.

Роботу Людмила Єгорівна виконувала рете­льно, охайно, з детальним поясненням тех­но­логії операції, кожного разу акцентуючи ува­гу на послідовності дій. Коли завершила де­монстрацію на трьох самцях, звернулась до мене:

– А тепер – Ви.

Веліла помити руки і брати скальпель.

З підказками і під її контролем  я позбавив молоденьких самців можливості розмножуватись.

Так  на власному досвіді засвоїв, що маю справу з майстерним викладачем ветеринарних дисциплін.

У педагогічній практиці перед­бачається проведення відкритих занять. Мені довелося бути неодноразово на таких уроках  Людмили Єгорівни. Це  були практичні роботи. А вони ж у навчанні ветеринарної справи завжди  носять публічний характер в манежі або у природному середовищі. На  заняттях я завжди вражався тим, як педагог Калініченко, навчаючи лікувальних чи профілактичних дій з тваринами, проявляла  особливе терпіння до студентів, навчаючи ветеринарним здібностям, уваги до тварин. Вона завжди чітко і якісно показує і пояснює технологічні процеси з хворими тваринами, передає власні вміння і навички майбутнім фельдшерам ветеринарної медицини.

Звичайно ж, такого педагога студенти не можуть не поважати, вони завжди з великою увагою стежать за її діями, вбирають майстерність  її рук, яку вона передає  віртуозно і закохано у справу. Такий педагог нікого з майбутніх ветеринарних працівників не залишає байдужим до тварин.

Людмила Єгорівна добре знає: професійному ветеринару дуже важливо мати добру пам’ять, аналітичні здібності, міцну нервову систему  і швидку реакцію, бо інколи не просто встановити діагноз хворим, адже тварини не можуть говорити, де і що у них болить не скажуть, а власники не завжди можуть коректно відповісти на навідні питання фахівця. Тому, володіючи глибокими професійними здібностями ветеринарного лікаря, вона власним прикладом,послідовно і ґрунтовно навчає цим непростим навичкам студентів, а раз на рік дає майстер-клас  викладацької справи для молодших колег.

Вона має легкий характер, товариська. У неї завжди оптимістичний настрій,бо вона знає,що песимізм ніколи не приносить задоволення, а навпаки заганяє в глухий кут, депресію.

Оскільки ми були сусідами через дорогу – інколи йшли на роботу разом. При одній такій ході  Людмила Єгорівна розповіла:

 «Прокинулась  серед ночі і побачила у ваших вікнах світло. Думаю, директор щось пише, або щось перевіряє. Мабуть,  ми з чоловіком багато спимо. Та й розбудила його, мовляв, вставай, директор он працює, а ми «дрихнемо». Будемо оновлювати робочі програми. Та й працювали серед ночі над тими документами  по дві години».

Якось на прохання сім’ї Калініченків я заніс до їхнього двору вирощений на своєму городі новий посівний матеріал картоплі для сортооновлення. Господарі були зайняті доглядом за бджолами. Я був дещо здивований, коли зрозумів, що у цій справі головним пасічником у їхній сім’ї є Людмила Єгорівна. Це додатково переконало мене  в тому, що  вона не боїться ніякої роботи, вміє доладно й мудро підтримувати порядок в усіх господарських справах.

Маючи терплячий і колорит­ний характер, вона пе­ре­­дає стан своєї душі в тур­­­­­бо­ті і товаришуванні зі спів­ро­бітниками  і сусідами. Її доброта безкорислива і доброзичлива.

Олена Неженець, теж сусідка Калініченків, розповідає, яка її подруга гостинна і щира. Як вони з Олександром Павловичем легко надають будь-яку допомогу друзям, як радісно  приймають на гостину.

Героїня цього нарису – люб­ляча мама. Вони з чоло­віком зростили  трудолюбиву і до­­­­питливу доньку Ольгу, яку і сьо­­годні опікують, оберігають і люб­лять. Вона заміжня, чоловік теж ветеринар. Обоє працюють за фахом, продовжуючи родинні традиції. У них росте своя красуня-донечка на радість батькам, дідусю і бабусі.

Людмила Єгорівна вміє довершено поєднувати  щедрість у роздаванні знань і умінь із щедрістю господині. Їй властива практичність у веденні домашнього господарства. Вона завжди доброзичлива, порядна  і людяна. Їй властивий оптимізм у роботі і житті, охайність, альтруїзм і  допитливість, уміння маневрувати серед інших інтересів.

Терпіння і стійкість допомагають їй долати будь-які труднощі.

Її вихованці розлітаються з ветеринарними знаннями і вміннями  по всьому світу. І це її радує не менше, ніж благополуччя родини доньки, здоров’я власне і коханого  чоловіка.

Я вірю, що ще довго кожна мить життя приноситиме Людмилі Єгорівні  задоволення від  навчання студентів, щирих і теплих стосунків у сім’ї,яке заполонило все її життя..

Володимир Ткаченко,

м.Суми.

Додати коментар