Стрічка новин
Незвичне хобі двох сестричок: Сьогодні наша розповідь саме про них – п’ятикласницю Анастасію та четвертокласницю Єлизавету, які навчаються в ЗЗСО №7. Не дивлячись на Лебединське бюро правової допомоги роз’яснює: Як повернути завдаток?: Багатьом із нас доводилося давати завдаток за покупку товару. Але не всі знають, як правильно оформити цю дію і що У команді Сумщини «Дні Європи – 2021»: Активісти шкільного євро­­­­­клубу “Mayflower” Лебе­­дин­­ського закладу зага­льної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 (координатор – вчитель  англійської мови Логвиненко Н.М.) Що воно горить?: Життя іде, залишаючи по собі гіркі й добрі спогади. Іноді перегортаєш їх, як аркуші у фотоальбомі, і посміхнешся, пригадавши якусь Трощили, руйнували, вивозили…: Вдатися до роздумів на цю тему і взятися за написання матеріалу підштовхнув візит на батьківську дачу. 102: що трапилось?  З 7 по 13 вересня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 119 заяв та повідомлень громадян, з них 10 на момент реєстрації містили Лебединське бюро правової допомоги роз’яснює: Нові правила для мікрокредитів: що зміниться з 1 січня 2021 року: Чимало українців у певних життєвих ситуаціях звертаються до послуг мікро­кре­диторських компаній. Нині як споживачам мікрокредитів, так і фінансовим організаціям, З минулого межиріцьких хуторів: У кінці XVIII ст. межиріцьких і хутірських військових обивателів, колишніх козаків, царський уряд зарахував до державних селян, які, будучи юридично Тариф збільшився: До редакції тижневика «Будьмо разом» звернувся читач з Лебедина. Він був упевнений, що заплатив за вивіз сміття наперед, але виявилося, Уривки Лебединських розмов: Розмовляють два чоловіка біля АТБ у центрі міста: – Я оце дивлюся, відвідувачі супермаркету, перш ніж зайти, які тільки маски не

Доброю славою в селі користувався електрогазозварник Григорій Братченко. Чим складніша була технічна робота, тим частіше запрошували його, як висококваліфікованого спеціаліста.

Керівництво сільгосппідприємства шанувало трудолюбивого працівника. а односельці постійно просили його відремонтувати автомобіль та мотоцикл, чи водяне опалення тощо. Віддячить же намагалися хто чим: одні – грошима, інші – горілкою чи самогоном. Так поступово Григорій Іванович почав скочуватися як з похилої гори. Він перестав помічати свою дружину Галю, яка працювала техпрацівницею у конторі. Дочки теж підростали без батьківської уваги. Він рано йшов з дому і пізно повертався. Всю домашню роботу було покладено на Галю та підростаючих доньок: одній виповнилося 16, другій – 14.

Галя, як могла, боролася з алкоголізмом чоловіка: і просила, і благала, і погрожувала розійтися. А з його дружками-п’яницями обіцяла провести виховну роботу. На що Григорій відповідав: «П’яниці мені не друзі, але й не вороги!». Скільки Галя не просила, все повторювалося знов і знов. Тоді вона змінила тактику. «Він же не б’ється, не лається, ще й інколи трохи грошей заробить. Не буду його займати»,  – вирішила вона.

А в цей час Григорій Іванович з друзями обговорювали питання чергової спільної гулянки. Адже якраз в цей період достигали баштанні культури. Тому не було б зайвим запастися горілкою та поїхати в курінь до сторожа, щоб на природі випити й закусити медовими динями та кавунами. Сказано – зроблено. Троє «друзів» на мотоциклі з коляскою, затарені горілкою, приїхали  на баштан. Сторож їх щедро пригостив динями, кавунами. Сам же, випивши чарку, пішов виконувати свої обов’язки. Хлопці ж підливали і підливали один одному. Хоч і жарко було, і парко, а горілка йшла на душу добре. Скоро Григорій Іванович не став «в’язати лика» і завалився в курені на солому, яку дбайливо намостив сторож. Тому «друзі» його залишили, а самі поїхали додому.

Проспавши більше години, Григорій Іванович прокинувся від сильного грому і блискавки. Все кругом клекотіло і шуміло. Поряд диміла розтрощена грозою стара груша. Здавалося, що небо з’єдналося з землею. Григорій Іванович не міг уторопати, чи він на цьому світі, чи на тому, чи у раю, чи у пеклі? Чоловік, не на жарт, злякався. Йому пригадалися дружина, донечки і своє безпутне  життя. Побачив себе ніби збоку. «Як же так, що ж я за людина така? Діти виросли без моєї участі, дружина сама і господарювала, і дітей ростила. Прости мене, Господи! Якщо я вирвусь із цього пекла, буду любити і поважати свою сім’ю. Завтра ж дістану «заначку» – дві сторублівки, подарую їх дружині Галі, і попрошу пробачення».

Гроза між тим все посилювалася з кожним ударом грому і спалахом блискавиць. Розряди, що лупили прямо в бугор, загнали на баштан вовка. Він весь час відступав назад і, сам того не помічаючи, заходив все далі у курінь. «Це Бог за мої гріхи ще й вовка наслав на мене» – подумав Григорій. Він схопив відрізок арматури, з яким дід сторожував, і оперіщив вовка з лівого боку (зверху ніяк було розмахнутися). Вовк гребонув лапами йому піску між очі, випустив смердючу цівку прямо на штани Григорію і зник у бур’янах. Діждавшись,  поки вщухнуть гроза і дощ, чоловік з важкою головою поплентався додому.

На другий день, вставши рано, Григорій розкрутив 12-вольтовий трансформатор, дістав звідти дві сторублівки і, прийшовши на кухню, де вже хазяйнувала Галя, попросив у неї пробачення за недостойну поведінку, вручив 200 гривень, поцілувавши у щоку. Пообіцяв їй, що буде гарним сім’янином.

Галя так розчулилася, що не могла й слова вимовити, тільки сльози текли срібними струмочками з блакитних очей. Сяючи від щастя, пішла на роботу, взявши з собою чоловіків подарунок.

Через деякий час Григорій відчув, що алкоголь потребує поповнення,  організм не тільки просить, а наполегливо вимагає його. Як назло, в кишенях пусто, і заначка реалізована. Де ж вихід? На думку спав лише один варіант.

Григорій вужем прослизнув у контору, знайшов підсобку, де Галя перевдягалася в робочий одяг, дістав із кишені вітровки дружини гаманець, висмикнув ним же подаровані дві купюри по 100 гривень і зник через чорний хід.

Через годину Галя пішла до магазину. Зайшовши в приміщення, дістала гаманець, відкрила його – і ледь не втратила свідомість: грошей не було. Вона пішла до керівника і заявила, що в неї із гаманця зникли 200 гривень.

Провівши своє розслідування, керівник з’ясував, що в конторі сторонніх не було. А його водій бачив, як із чорного ходу виходив електрогазозварник Григорій – чоловік Галі. Дільничний, якого покликали, пішов до магазину і з’ясував, що Григорій купував пляшку горілки, а розплатився купюрою в 100 гривень.

Керівник разом з дільничним покликали Галю і повідомили, що в крадіжці вони підозрюють її чоловіка, Григорія. Галя категорично заперечила. Вона пояснила, що після ранкового до неї «уніманія» чоловік не міг так поступити. Дільничний запросив Григорія в кабінет і попросив розкрити гаманець. Все стало зрозумілим.

Григорій знову вимолював у Галі пробачення. «Тепер, – сказала Галя, – я бачу, що тобі пообіцяти, як з гори  покотитися».

Тому пам’ятайте, що обіцянкам залежних від алкоголю людей не можна вірити. Будуть обіцяти, давати клятви, божитися, ставати на коліна, а вже наступного дня робитимуть своє. Як в тому анекдоті. Раніше модно було пісочити на засіданні профкому п’яниць і прогульників. От Христенкові давали, давали поради з усіх боків, як кинути пити, на ньому аж піт виступив, а в кінці запитали: «Ну що, Христенко, будеш іще пити?». «Хлопці, а у вас є?» – з надією в голосі запитав той.

Олексій Дученко, м. Лебедин.

Додати коментар