Стрічка новин
60 років була Катря, а тепер – Ксена: Ой, люди добрі, що мені сьогодні зранку було! Звечора лягли з дідом спати. Я ж, як завжди, ногу, ту котру Це страшне слово: суїцид: Друзі! Сьогодні ми пропонуємо діалог про проблеми молоді. Чим ми цікавимося? Що нас хвилює? Це наші запитання та відповіді на З минулого межиріцьких хуторів: У складний період сучасної історії України особ­ливої актуальності набуває формування у громадян національної ідентичності, виховання патріотизму, відданості, Ціни на ринку на 1 вересня 2021 року: М’ясо (1кг) – 120-160 грн. Сало (1кг) – 40-120 грн. Її вибір – стати військовим: Знайомтеся: наша землячка Марина  Кубрак. Правда ж, симпатична дівчина у військовій формі! Вона народилася, зростала й навчалася свого часу в До уваги отримувачів пільг та житлових субсидій!: У зв’язку із встановленням у лютому 2021 року ТОВ «Сумигаз Збут» нової ціни на природний газ на рівні 6, 99 Крадію планшета - законне покарання: Лебединським відділом Ро­мен­ської місцевої прокуратури здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному Вибачте i ви, тьотю Cаню: Життя вчить, вчить...  Однак звучить  це, як незаверше­на дія, тому і належного кінцевого результату час­то не очікуємо. От не існує Між нами, сусідами: Влітку вдома справ багато. - Гришо, – гукнула Варвара Павлівна до чоловіка. – Піди на город і копни декілька кущів картоплі. Відповідальність рятує життя: У зв’язку з великою кількістю пожеж у житловому секторі та частотою знахідок вибухонебезпечних предметів громадянами, співробітники Лебединського районного сектора

Дмитро ШУМАЄВ – лебединець, закінчив школу № 5, потім ВПУ лісового господарства та Сумський національний аграрний університет. Вже декілька років проживає в Ізраїлі.

Він погодився розповісти нам про життя, традиції та побут у цій країні.

– Чи давно Ви проживаєте в Ізраїлі, в якому саме місті? Які міста вже встигли відвідати?

– Я вже вісім років в Ізраїлі, зараз мешкаю у місті Беер-Шева – це четверте за кількістю жителів місто Ізраїлю та столиця південного адміністративного округу . Відвідав майже всі великі міста країни, зокрема, і Тель-Авів, який став економічною та культурною столицею Хайфу. До речі, Ізраїль – невелика за площею держава. Порівняно з Україною – це лише 22 тисячі квадратних кілометрів. Отже, я побував майже у всіх куточках Ізраїлю, окрім, хіба що, гори Хеврон. До речі, на ній можна побачити сніг навіть у спекотну пору року.

– Чи були Ви в Єрусалимі – центрі християнського паломництва? Якщо так, то чим саме це місто Вас вразило?

– Звичайно, був і неодноразово. Воно вразило своєю красою, історією  та архітектурою. Місто засноване аж шість тисячоліть тому. Воно надзвичайної краси, біло-кам’яне, і вла­да країни намагається зберегти цю кра­су, тому там можна будувати споруди тіль­ки з певних матеріалів і білого кольору. А чо­го варта  Стіна Плачу, що є найсвятішим міс­цем для іудеїв усього світу! Кожен день сю­ди стікаються тисячі людей: і ізраїльтяни, й ту­рис­ти. Люди вкладають між каменів Стіни записочки з проханнями до Бога, а потім моляться або просто мовчать. І вдень, і вночі чути молитви біля Стіни Плачу на різних мовах світу. Одна з найбільших святинь християнства, Храм Гробу Господнього, зведена в Єрусалимі на місці, де був розіп’ятий, похований, а потім воскрес Ісус Христос.  Храм неодноразово руйнувався, перебудовувався, переходив під владу то християнських, то мусульманських правителів.

– Яку маєте освіту, чи згодився Вам український диплом?

– Маю вищу освіту юриста, але цей диплом в Ізраїлі не знадобився, адже тут інша правова система, а ось права на водіння автомобіля та диплом про закінчення Лебединського ВПУ лісового господарства мені стали в нагоді. Точніше сказати, більше знадобилися знання, які я отримав під час навчання в училищі,  бо коли я тільки-но приїхав до Ізраїлю, займався виготовленням прикрас із фруктів, які замовляли на різні урочистості та бенкети.

– Яка релігія є в Ізраїлі? Якщо їх декілька, то чи мирно вони співіснують?

– В Ізраїлі є три основні релігії: це – іудаїзм, християнство та іслам. За віросповіданням, близько 83% – іудеї, мусульман – 13% та християн – 2,4%. Сказати, що вони зовсім мирно співіснують, я не можу, тому що трапляються інколи сутички і теракти, спровоковані міжрелігійними конфліктами. Навіть Храм Гробу Господнього в Єрусалимі розподілений між різними християнськими конфесіями – католицькою, грецькою православною, вір­мен­сь­кою, коптською, сирійською та ефіопською церквами, і жодна з шести християнських конфесій не може ремонтувати, зсувати та змінювати щось у Храмі без згоди решти. Жодна з цих конфесій, які правлять служби в Храмі, не контролює головний вхід до нього. Взагалі, в Ізраїлі збереглося дуже багато цікавих традицій.

– Чи вдалося Вам вивчити мову Ізраїлю – іврит, яка дуже відрізняється від україн­ської? Якою мовою користуєтеся щодня?

– Так, вдалося. Цією мовою, зазвичай, і користуюся. Ізраїль – багатомовна країна. Офіційною мовою є іврит, а арабська мова має особливий статус. Крім того, можна почути ідиш, англійську та російську мови, особливо у тих містах де є багато туристів (Тель-Авів, Єрусалим).  Не всі жителі Ізраїлю досконало знають іврит, в цій мові слова пишуться справа-наліво. Щоб вивчити цю мову, я відвідував пів року спеціальні курси, дивився багато телепередач, особливо новин, читав книги та газети, ну і, звичайно, спілкувався з носіями мови.

– Як Ви адаптувалися до клімату? Не сумуєте за сніжною, морозною зимою?

– Адаптувався дуже швидко, можливо, в Ізраїлі не така вологість, чи вітер, тому що інколи на термометрі буває +50 градусів, а спека не відчувається. Взимку може бути +4 градуси, і трапляються випадки, коли людина отримує переохолодження. За українською морозною зимою не сумую.

– Чи багато в Ізраїлі наших земляків? Спілкуєтеся з ними?

– Дуже багато, особливо з колишнього Радянського Союзу. Саме тому місцеві жителі нас всіх називають російськими, доводиться постійно виправляти їх, розповідаючи, що я приїхав з України. Із земляків спілкуюся тільки з друзями. Можливо, десь і збираються українці відзначати, наприклад, національні свята, але мені про це невідомо.

– Яка традиційна кухня в Ізраїлі? Чи пригощали українськими стравами місцевих жителів?

– Традиційна кухня – це арабська та середземноморська, що обумовлено географічним розташуванням країни. Деякі страви стали дуже популярними в усьому світі, наприклад, це фалафель і хумус. Напевно, багато хто чув вислів «кошерна їжа» – їжа, приготовлена згідно із законом Кашрута – це певні правила, що стосуються харчування. І правовірні євреї дуже суворо дотримуються цих правил. Наприклад, вони не вживають свинину, деякі види риб, креветок. Всі страви готуються тільки з дотриманням певних правил. Заклади громадського харчування, що дотримуються закону Кашрута, вивішують спеціальні свідоцтва. Тому завжди і скрізь є вибір – їсти звичайну їжу або кошерну. У деяких містах Ізраїлю багато кошерних кафе і ресторанів, наприклад, в Єрусалимі, в інших же досить мало, скажімо, в Тель-Авіві або Ейлаті. В цілому на смакові якості страв це ніяк не впливає, оскільки обмеження стосуються більшою мірою продуктів, з яких вони приготовлені. Не можна змішувати певні інгредієнти в стравах. Я колись приготував котлету «по-київськи», але мої знайомі відмовились її їсти, тому що в ній поєднуються куряче філе із маслом. Також із тих страв, що я готував, не сподобались холодець та окрошка. Тут настільки багато національних страв, що цю країну можна просто вважати раєм для гурмана.

– Чи можна вільно придбати звичні для нас продукти – свинину, молоко, гречку?

– Можна, але тільки у великих містах, у супермаркетах. До речі, там можна придбати й товари, виготовлені в Україні, наприклад, цукерки відомих українських марок, кетчуп, сири. які дуже ціняться за якістю. Молоко продається тільки пастеризоване, навіть якщо купуєте одразу з фермерського господарства.

– Яка грошова одиниця країни?

– Грошова одиниця – ізраїльський новий шекель. Вона перебуває в обігу з 1985 року, після скасування старого шекеля. Один шекель поділяється на 100 агор. Слово «шекель» походить від однойменної стародавньої міри ваги, що використовувалася на всьому Близькому Сході, в тому числі і євреями. Цікавим фактом є те, що на новому шекелі є портрети відомих діячів, які народилися в Україні. Зараз  один ізраїльський новий шекель дорівнює 8,331 гривні. 

– Чи відомо Вам, яка в країні мінімальна заробітна плата? Як підтримуються мо­лоді сім’ї?

– Мінімальна заробітна плата в Ізраїлі приблизно 5 тисяч 300 шекілей. З того, що я знаю, є програми підтримки молодих сімей – це доступні іпотеки на придбання житла, надаються ще якісь пільги по сплаті податків. А от у декреті можна перебувати лише 3 місяці, а потім батькам потрібно або шукати няню, або рідні піклуються про дитину, поки батьки на роботі.

– Чи є соціальні магазини для бідних?

– Є магазини, які так і називаються «Шекі­льовка», тобто у яких все продається дуже дешево. Так званих «Секонд-хендів» немає, тому що одяг тим, хто цього потребує, роздається безкоштовно. Є й певні християнські общини, де можна отримати одяг безкоштовно.

– Що Ви знаєте про освіту та медицину? Чи доступні вони для людей?

– Знаю, що освіта дуже дорога, у вищих навчальних закладах не всі мають змогу навчатися. Мені тут подобається те, що після закінчення школи, яка є обов’язковою, починаючи з п’ятирічного віку, людина йде до армії. А вже потім вирішує, де продовжити навчання. Цей вибір у 21-22 роки, на мою думку, є більш усвідомлений, ніж в Україні, коли часто саме батьки вирішують, яку професію має обрати син чи донька. Також дуже часто люди тут отримують релігійну освіту.

А щодо медицини, то вона страхова. У перерахунку на гривні страхування на місяць коштує приблизно 500-800 гривень. До речі, відому на весь світ ізраїльську медицину не дуже хвалять самі ізраїльтяни. Наприклад, якщо ви викликали швидку допомогу, і вас не госпіталізували до лікарні, тобто випадок був некритичним, доведеться заплатити чималий штраф. А до вузьких спеціалістів потрібно записуватися в чергу і чекати, можливо, 2-3 місяці. Також часто лікар консультує просто по телефону. Можна навіть отримати лікарняний на 3 дні, лише зателефонувавши в лікарню.

– Чи важко отримати громадянство цієї країни?

– Є декілька способів цього, якщо не отримали його при народженні. Зараз діє закон про репатріацію, тобто повернення людей єврейської національності до Ізраїлю. Для цього потрібно мати родичів-євреїв, або прийняти іудаїзм, однак у цьому випадку є певні нюанси.

– Як живуть пенсіонери в Ізраїлі?

– Дуже добре. Отримують виплати від держави, що в  середньому становлять 800-1000 доларів на місяць. Вони не сидять на місці, тому що мають можливість подорожувати,  відпочивати, відвідувати спеціальні навчальні заклади, допомагають доглядати онуків. За деякими даними, середня тривалість життя в Ізраїлі становить 82 роки. Як бачимо, життя пенсіонера в Україні і в Ізраїлі дуже відрізняється.

– Розкажіть також про військову службу. Яка зарплата, пенсія, скільки років служать?

– До армії, як я вже говорив, ідуть усі, кому виповнилося 18 років. І дівчата також зобов’язані пройти службу в армії нарівні з чоловіками, для них  лише трішки зменшили  термін служби. Зараз він становить 2 роки, а для чоловіків – 2,8 року.  Міністр безпеки може звільнити від служби деякі групи населення. Араби звільнені від проходження служби в армії, але можуть пройти її добровільно. Чоловіки, що навчаються в єврейських релігійних школах, отримують відстрочку на час навчання, яка може тривати все життя. Релігійні жінки мають право на звільнення від військового обов’язку або на проходження альтернативної служби – у лікарнях, освітніх уста­новах, добровільних організаціях. Таким чином, попри те, що офіційно всі єврейські громадяни Ізраїлю зобов’язані проходити військову службу, переважна більшість релігійних євреїв в армії не служать. Після закінчення регулярної служби значний відсоток осіб призиваються, іноді щорічно, на резервістські збори на строк до 45 днів.

Продовжити військову службу після закінчення строкової можуть тільки ті, кому це запропонують. Тобто стати професійним військовим не так просто.

Звичайно, у військових є  пільги. Вони мають хорошу заробітну плату, тому при бажанні зможуть придбати власне житло. На пенсію йдуть також за вислугою років, через 25 років служби.

– Який вид громадського транспорту переважає в Ізраїлі? Чи багато мешканців країни може дозволити собі власний автомобіль? А Ви придбали його собі?

– Між містами курсують маршрутки, таксі. Метро немає, але в місті Хайфа є «Метроніт», щось дещо схоже на метро. Лінія руху «Метроніт» – це смуга шосе, викладена спеціальною плиткою, пофарбована в помаранчевий колір. Сму­га височіє над загальною проїжджою час­ти­ною приблизно на 15 см.  Щодо власного авто­мо­біля, то це не розкіш, а просто засіб пересування.  Придбати автомобіль не є проблемою. Ціни, порівняно з заробітною платою, доступні. Найпопулярнішими є німецькі та японські авто. Навіть бачив у місті «Жигулі», але їхні власники рідко ними користуються, адже при температурі плюс 40 градусів важко їхати без кондиціонера.

– Які цікаві традиції є в Ізраїлі?

– Цікавих традицій дуже багато, тому що країна багатонаціональна. Чого вартий лише відомий шабат – сьомий день тижня, в який Тора, тобто Старий Заповіт, наказує утримуватися від роботи. Він триває від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу. В цей час у країні майже все завмирає: не працюють крамниці, кафе, ресторани. Можливо, тільки щось відчинено в Тель-Авіві. Так як євреям цього дня не можна навіть користуватися ліфтом, були створені так звані «Шаббатні ліфти», які завжди відчинені, повільно піднімаються і опускаються, зупиняючись на кожному поверсі, непотрібно навіть натискати на кнопку.

А ось на Новий рік прийнято відвідувати українське місто Умань, бо там розташована могила раббі Нахмана. Й саме на Рош Гашана, юдейський Новий рік, тисячі хасидів приїжджають до цієї могили. А коли весь світ відзначає Новий рік і за традицією ставлять ялинку, жителі  Ізраїлю раніше цього не робили, але зараз можна зустріти сім’ї,  у яких на свята стоїть ялинка. Є багато національних свят зі своїми автентичними традиціями.

У віруючих євреїв є традиція кожний ранок зустрічати чашкою смачної кави та свіжою газетою: Інтернетом їм користуватися забороняє релігія, а от газети читати можна. Саме звідти во­ни отримують всю необхідну інформацію та новини.

– Як, зазвичай, відзначаєте дні народження?

– Так як і в Україні: можемо смажити шашлики, запрошувати гостей. А щодо ортодоксальних євреїв, то коли хлопчику виповнюється 13 років, цей день називається Бар-Міцва (син заповіді), прийнято відвідувати синагогу. З цього дня хлопчик стає повноцінним членом суспільства. Так само й у дівчат, але трішки раніше – у 12-річному віці. Цей день називається Бат-Міцва (донька заповіді). Є також родини, у яких прийнято на свята відводити час окремо жінкам і окремо чоловікам.

– Яке ставлення в людей до алкоголю та спиртних напоїв?

– Як я вже говорив, в Ізраїлі проживаєте певний відсоток мусульман, які не вживають алкоголь. Інша частина населення може вільно придбати його у магазинах, але тільки до 23.00. Пізніше – лише в барах чи ресторанах. До речі, дуже популярна українська горілка відомих брендів.

– Чи розвинене сільське господарство?

– Так, дуже розвинене, незважаючи на посушливий клімат та піщані ґрунти. Тут збирають урожай 2-3 рази на рік, тому картоплю вживаємо завжди молодою. Навіть експортуємо до інших країн і України також. А взагалі, вирощують багато сільськогосподарських культур, фруктів, овочів. Це й соняшник, пшениця, помідори, банани, апельсини, фініки, авокадо та інші. Я бачив, як на полях встановлені спеціальні системи поливу, тому посуха рослинам не страшна.

– Як країна пережила епідемію корона­вірусу? Чи була якась допомога від держави підприємцям, адже туристичний бізнес дуже постраждав? Чи багато людей зараз добровільно проходить вакцинацію?

– Допомога точно була, але подробиць її отримання я не знаю. Дійсно,  на період карантину майже все було зачинено. Працювали лише аптеки, банки, продуктові магазини та пошта.

Щодо вакцини, то дійсно, приблизно 90% населення – вакциновано. Зробити вакцинацію взагалі дуже просто. Навіть посеред ринку стоять спеціальні пункти, де всі бажаючі можуть провакцинуватися. А інколи, як заохочення, після вакцинації людина отримує каву і фалафель (смачна національна страва).

– Ваші побажання землякам та читачам тижневика «Будьмо разом».

– Я хочу сказати своє побажання словами Тараса Шевченка: «…і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь» та, звичайно, бажаю миру українцям!

– Дякуємо Вам, Дмитре, за спілкування і цікаву розповідь. Нехай Вам щастить в усьому завжди!

Інтернет-міст організувала і провела

Вікторія Берест.

Додати коментар