Незважаючи на те, що на кордоні Сумщини продовжуються інтенсивні бомбардування й навіть запеклі бої, незважаючи на численні сирени загрози авіаударів, що раз по раз звучать у Лебедині, ця місцевість все-таки чиста від дикунської орди, російська техніка не їздить нашими дорогами.
І раптом здалеку загуділо щось важке й потужне! Господи, невже знову?..
Та ось у зоні видимості з’являється власне джерело звуку – великі сучасні трактори, які впевнено пересуваються лебединською трасою для виконання завдань сільськогосподарської галузі. Слава Богу!
Україна завжди була і є багато в чому аграрною країною. І залежність наших людей від землі ні для кого не секрет. Якийсь жартівник в Інтернеті написав, що окупанти не врахували особливостей українців: мовляв, якби напали пізніше, коли люди вже на городи пішли, то в теробороні були б одиниці. Та якщо серйозно, то початок весняних сільгоспробіт – будь-то на великому полі чи на малому городі – це свого роду сакральне дійство. Навіть у людей далеких від сільського господарства при вигляді техніки для вирощування врожаїв починає прискорено битися серце. То віковічний поклик поколінь предків, який генетично живе в кожному українцеві. Тож навіть у мене ці потужні трактори на лебединській трасі викликали неабияке збентеження духу, піднесення настрою і ще більшу віру в незаперечну перемогу України над всесвітнім злом.
У народі кажуть: житимеш чи не житимеш, а жито сій!
Так, Україна втратила і втрачає багатьох і багато, але вона знає, заради чого то все.
Ми воюємо, бо любимо своїх дітей, свої родини, свої прабатьківські мову й землю, які дав нам Бог. Тому ми з душевним трепетом зустрічаємо прийдешню весну, зі світлим і радісним почуттям засіваємо свої поля й городи насінням, добром і любов’ю!
Ми, прості люди, не задумуємося над тим, наскільки Україна трудяща і скільки всілякої продукції вона забезпечує на увесь світ. Та коли трапляється інформація про наші провідні позиції в постачанні на світовий ринок, наприклад, олії, меду чи інших продуктів, то мимоволі проникаєшся гордістю за наш працелюбний і землелюбний народ!
Тому коли йде весна – треба давати дорогу весні! А не якимось там ворожим танкам. Буде все, як Бог управить. А волі Божої на поразку України немає і не було ніколи. Хто на нас тільки не нападав – і де ті половці, печеніги, монголо-татари, хани, фашисти? Будуть там і москалі.
А Україна – є! І буде вічно!
І засіває свої поля й городи. Бог нам усім на поміч!
В мережі трапилася картинка, чотири фото з підписами: звичайна весна – трактор у полі оре землю, напали окупанти – трактор оре землю, загроза ядерного вибуху – трактор оре землю, кінець світу – а трактор оре! Нам своє робить!
Українці й так добряче лупашать окупантів, а тепер, з настанням тепла, ще швидше розправлятимуться з ворогами. Бо вони заважають нам займатися улюбленою українцями сакральною справою – сіяти в землю зерно, а в душі – любов до своєї Вітчизни і її захисників, примножувати добро й красу на землі, структурувати Всесвіт. Бо немає в природі більшої сили й спраги жити за ту, з якою з зерняти виборсується паросток.
На наших очах з зерняти кривавої боротьби і світлих сподівань народу виборсується паросток Української Нації!
Жанна Абаровська (Шевчук),
Недригайлів-Лебедин.
Спеціально для тижневика
«Будьмо разом».