Стрічка новин
Учитель зI свIтлом у душI: Працювати вчителем – Божий дар, дуже наполеглива та відповідальна постійна праця над собою. Інна Григорівна Хрін – вчитель історії, правознавства Марина Зеленська: «Я хочу повернутися в той час, котрий провела у стIнах медколеджу»: – Маринко, перш за все, приймай вітання від земляків-лебединців. Дякуємо, що погодилася відповісти на запитання редакції тижневика «Будьмо разом», поспілкуватися Для родин із дітьми, які постраждали через війну та потребують фінансової підтримки, ЮНІСЕФ разом із Мінсоцполітики розпочали програму грошової допомоги: Допомогу можуть отримати родини, які: 📌 мають 3 і більше дітей до 18 років, з яких принаймні 1 дитина не досягла Зайнятість населення - під контролем: Pайнятість населення - під контролемСьогодні вирішення питання зай­ня­тості населення неможливе без налагодження тісної співпраці служби зай­ня­тості з робото­давцями. Відповідальність операторів поштового зв’язку за втрату (пошкодження) поштового відправлення: Ви відправили посилку з подарунком своїм рідним в інше місто, але вони її не отримали. На жаль, випадки, коли оператори …Коли щастя входить в дім: У селищі міського типу Угроїди, що на Краснопільщині Сумського району, добре знають багатодітну родину Бондарєвих, в якій виховується 10 прийомних За вирощування коноплі житель Лебединщини постане перед судом : Міні-плантацію молодих конопель виявили у полі на околиці селища Ворожба дільничні офіцери Лебединського відділення поліції. Марія Савченко – Почесний громадянин сумської області: «Присвоїти посмертно звання «Почесний громадянин Сумської області» Савченко Марії Харитонівні (27 квітня 1913 року – 12 травня 2005 року) – Кубок – у «автомобiлiста»: В кінці лютого в спортивній залі Лебединського фахового медичного коледжу імені проф. М.І.Ситенка був проведений уже вдев’яте Кубок пам’яті Володимира Іван КАРПЕНКО: «Де б я не працював, прагнув робити все для людей»: – Доброго дня, Іване Григоровичу! Прийміть щирі й теплі весняні вітання від земляків-лебединців! Дякуємо, що погодилися поспілкуватися з нами через

Газету «Будьмо разом», яка є обласним виданням, читають тепер і в селі Кіндратівка Сумсько­го району, де знаходиться центральна садиба ТОВ «Агрофірма Лан». Співзасновником і директором його є мо­лодий, але талановитий керівник в галузі сільського господарства Євген Кіріченко.

Щоб познайомитися ближче з Євгеном Сергійовичем і тру­дів­никами цього господарства, ми й вирушили в с.Кіндратівку, що знаходиться за 30 км від міста Суми і 8 км від смт Хотінь. Зустріли нас там щиро і дружелюбно, а розмова вийшла цікавою і відвертою.

– Євгене Сергійовичу, роз­кажіть трішки про себе. Де народилися? Ким є Ваші батьки? Чи не продовжили Ви сімейну трудову династію?

– Народився я в селі Кіндратівка Сумської області Сумського району. Після того, як мій батько повернувся з військової служби, ми переїхали в Суми, тому що він закінчив Сумський машинобудівний технікум і став студентом політехнічного університету (Харківський на той час). Закінчивши його, розпочав свою трудову діяльність на заводі «Насосенергомаш». Моя мама працювала бригадиром малярно-штукатурної бригади. Я навчався в школі №9 міста Суми,  далі – в профтехучилищі №2. Після його закінчення відслужив в українській армії, потім закінчив заочно політехнічний університет за професією «гідравліка, пневматика» – по такій же спеціальності, як і мій батько. Працював деякий час разом із батьком, займався насосним обладнанням. Коли в 90-ті роки сільське господарство стало непотрібним у нашій країні, було дуже важко виживати. Батько на той час почав доволі серйозно займатися бізнесом. Відбулися зміни і в колишньому колгоспі імені Кірова, що в нашому рідному селі Кіндратівка. Після його реструктуризації була створена агрофірма «Лан». Колишній голова правління Віктор Олександрович Дятленко попросив батька, щоб він вклав свої інвестиції в агрофірму, адже не було ні посівного матеріалу, ні солярки. Відтоді й розпочалася історія агрофірми «Лан».

– Ваше село має досить цікаву історію. А чим подобається воно Вам? Скільки на даний час живе людей, чим зайняте праце­здатне населення?

– Село Кіндратівка територіально знаходиться на кордоні з Російською Федерацією. Землі в нас – це степ, лісостеп, чорнозем. Місця дуже красиві – є багато ставків, чудова природа, особливо якщо спостерігати з висоти пташиного польоту.  Хотінь була власністю Г.Кондратьєва, там є дубова алея, яку він посадив, а сучасна школа знаходиться в його будинку. Він отримав хотінські й кіндратівські землі.  Населення села практично не змінюється, становить приблизно 1600 чоловік. Основна трудова зайнятість – в агрофірмі «Лан», також у смт Хотінь діє підприємство  «Фавор», що є складовою однойменної компанії – одного з найкращих виробників металічної упаковки в Україні, у Писарівці – цегельний завод. Однак все ж частина людей виїжджає за кордон.

– Який середній вік працюючих у агрофірмі? Чи не бракує спеціалістів?

– Середній вік працюючих в агрофірмі «Лан» становить приблизно від 30 до 45 років. Спеціалістів завжди не вистачає, зокрема, агрономів, зоотехніків, ветлікарів. На сьогоднішній день Кіндратівці й агрофірмі пощастило, що штати в нас повністю укомплектовані, зокрема, з числа випускників Сумського національного аграрного університету. В основному люди працюють з худобою, тому що це найважчий процес – 24 години на добу, 365 днів на рік, і він безперервний, ніколи не зупиняється. Якщо, скажімо, вирізати тваринництво, 120 чоловік залишиться без роботи.

– По якій ціні приймається молоко?  Є в селі пасовища?

– Ми займаємося молочним тваринництвом. У нас 1200 голів корів, випасу немає, є безприв’язне утримання, доїльні зали. За рік ми надоюємо 9 тис. літрів молока на корову. Здаємо молоко екстра-класу на три молокозаводи – на «Данон», в Ромни і Охтирку. Ціна на молоко стабілізувалася, тому що є дефіцит молочної сировини. Не кожен може поставити в себе переробку, тому що потрібне обладнання, будівлі, спеціалісти та й до всього цього – велика конкуренція.

– У селі є школа, клуб, пошта? Чи все це тільки в Хотіні?

– У Кіндратівці є і школа, і дитячий садок, і клуб, і пошта (пересувне відділення). У школі навчається 100 дітей, від 1-го по 11-й клас. В клубі проводяться різні культурно-масові заходи. Є художня самодіяльність, хор. У Кіндратівці неодноразово проходив фестиваль «Хліборобська пісня».

– Що Вам пригадується із дитинства, юності? Чи хотілося б щось повернути з минулого?

– З дитинства, яке пройшло на території Кіндратівки (в Сумах я тільки ходив до школи, а в п’ятницю батьки знову привозили в село), я звик до різної роботи, доводилося допомагати по господарству бабусі з дідусем. Все моє дитинство пройшло тут. Особливо цікаві моменти – це купання на ставках, рибальство, походи в клуб, де показували кіно, організовувалися танці. Про все це можна багато розповісти.

– Ваша життєва дорога привела Вас у сільське господарство. Не шкодуєте про це? Можливо, мріяли про щось інше?

– Життєва дорога, якщо сказати точніше, повернула мене в сільське господарство, тому що я пам’ятаю фрагмент свого дитинства, коли моя бабуся (по материній лінії) сказала: «Онучку, все рівно ти повернешся в Кіндратівку і будеш тут працювати». Я їй на те: «Про що ти говориш? Я ж у Сумах живу, працюю». Я якось і забув про ці слова, але все так і вийшло, коли батько вклав сюди інвестиції. Мені рідніше й ближче сільське господарство, ніж машинобудівна промисловість. Це я зрозумів уже потім. І зараз дякую Богу за це.

– Що достигає на ланах агрофірми «Лан»?

– На сьогоднішній день ми вирощуємо зернові – озиму пшеницю, озимий ячмінь, весь комплекс технічних культур для тваринництва – кукурудзу на силос, люцерну, літні багаторічні трави, соняшник, кукурудзу на зерно. Плануємо в наступному році ввести в сівозміну гречку і горох.

– Зібраний урожай цього року порадував? Не завадили засуха, шкідники?

– По ранніх зернових, порівняно з минулим роком, урожайність трішки гірша, але значно краща, ніж у наших сусідів: зібрали пшениці по 55 центнерів з гектара, ячменю – 45 ц/га, порадували соняшник і кукурудза, корм для худоби заготовлений у повному обсязі. Щось краще, щось гірше – погода вносить свої корективи. У минулому році врожайність зернових складала 70 ц/га, комбайнер заробляв від 100 до 110 тис. грн. у місяць, відповідно й податок був сплачений у розмірі 19,5 відсотка.

– Зерно агрофірма продає, чи має щось із переробної промисловості?

– Зерно продаємо, перероб­ляємо його тільки для тваринництва.

– На медичне обслуговування люди не скаржаться?

– У нас є свій медпункт з необхідними лікарями для надання першої медичної допомоги. Коли лікар оглядає хворого, і йому необхідна більш професійна медична допомога, його направляють або в районну лікарню, або в Хотінь, де є опорна лікарня.

– Євгене Сергійовичу, на Вашу думку, що краще: купити, продати чи здати землю в оренду?

– Щодо землі, то скільки людей, стільки й думок. Насправді, земля – це товар, тут питань немає, кожен може розпоряджатися нею як завгодно. Хтось на своєму паї щось вирощує, хтось здає в оренду, хтось готовий на сьогоднішній день продати пай. Я до землі ставлюся як до годувальниці, як до матері. Завдяки тому, що в нас є тваринництво, в землю вноситься достатньо органіки, її переорюємо, особливо після таких культур, як соняшник і кукурудза. Тому якщо людина не може належним чином доглядати за своєю землею, то краще здати її в оренду. Я акцентую увагу на тому, що не потрібно землю продавати, тому що це те, що постійно буде годувати людей та приносити дохід. Це моя особиста думка. Найбільше за оренду можуть дати селянам так звані латифундисти, яким на села, які вже вимирають, байдуже. Вони укладають договір на 45 років: посіяли, зібрали урожай – і поїхали в Київ чи за кордон. Ми беремо в оренду землю під 10 відсотків. Але мало державних програм, які б могли нас підтримувати, як, наприклад, за кордоном, де платять гарні дотації. Тому сподіваємося на самих себе, на колектив, який працює, як єдине ціле.

– Кому б хотіли подякувати через газету «Будьмо разом»?

– Подякувати слід усьому трудовому колективу агрофірми «Лан», тому що це люди, які трудяться самовіддано. Коли починається посівна, працювати доводиться, буває, у 2-3 зміни, також при зборі урожаю, який необхідно зібрати й доладувати в стислі терміни, за погожої днини.

– Улюблена Ваша цитата.

– Батьківщина і мати – не продаються.

– Євгене Сергійовичу, що побажаєте читачам тижневика «Будьмо разом»?

– В першу чергу, здоров’я, це найголовніше. Його не купиш ні за які гроші, особливо під час епідемії коронавірусу. Потрібно берегти, любити себе, тому що людина, яка не любить себе, не досягне ніяких успіхів.

Бесіду вів Василь СЕМЕНЕНКО.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар