Василь з Клавдією жили душа в душу вже 34 роки. А все тому, що в них чітко діяв розподіл сімейних обов’язків. Якщо Клава на базарі, де вона призвичаїлась підторговувати різною всячиною з городу, Василь був за старшого вдома.
То, буває, й собака аж до обіду ласого шматочка чекає, кури «лад» у грядках дають, коза Квітка своїм голодним меканням сусідів до істерики доводить. Василь і сам забуває поїсти те, що Клава звечора приготувала. Він…рибу зранку ловить. Донька з зятем батькові на 60-річчя телевізор подарували – сучасний, з великим екраном, де програм стільки, що, мабуть, за все життя не передивишся. А рибалка там яка! Де тільки вони таку рибу ловлять?! Ото взимку йому й не треба коцюбнути на ставку, щоб пару окунів на гачок здуру вчепилися. Сиди в теплі, в м’якому кріслі і перемикай канали, з яких виплигує хіба ж така риба, як у сільському ставку.
Перед приїздом Клави чоловік крутнувся по двору мітлою (він це вміє!) – і скрізь лад: ніхто не нявчить, не мекає, обід розігрітий, лушпиння з насіння, яким Василь завжди заспокоює собі нерви на «онлайн-риболовлі», зметене в совок. Чим не хазяїн?! І за що його Клавдії лаяти?
А оце під вечір зателефонував кум Дмитро:
– Ти що своїй на Новий рік купив? Моя вже дістала: «Мовляв, навіть оселедець на свято в новій шубі!». Про шубу вона, звичайно, палку перегнула. І все ж досі ламаю голову: щоб і дешево, й сердито.
Василя аж у піт кинуло. Якщо Клава дізнається про кумів подарунок, то йому в своїй же хаті життя на цілий рік не буде. Дмитрові він про свою «осічку» не сказав: мовляв, не хоче наперед свій секрет відкривати. Задумався, запечалився, навіть від борщу зі своїми улюбленими галушками в обід відмовився.
А вночі приснився йому сон. Прокинувся весь у холодному поту. Клава поряд мирно підсапує, а він до ранку так і не стулив повіки. Це ж треба – улюблений пес Бровко разом із кісткою, яку Василь любляче простягнув хвостатому, відкусив йому пальця. Так боляче! Ледве дочекавшись світанку, переповів сон дружині.
– Це до урону, щось пропаде в тебе, – миттєво відреагувала Клава. – Бережи гроші, щоб хтось не вкрав – я ще не до всіх твоїх заначок добралась.
Василь полегшено зітхнув: це не таке вже й страшне. Грошей сьогодні нема, а завтра будуть. Це діло наживне. А от подарунок не давав йому спокою.
Увечері, клацаючи телевізійним пультом, зупинив свій погляд на рекламі, де чепурна, з пишними формами жінка, точно, як його Клавочка, позувала на кухні в красивому червоному халатику: мовляв, кожна жінка і вдома повинна завжди бути красивою, привабливою, а цей халатик, що підкреслює фігуру, як знахідка для неї. Василь аж підскочив на дивані: ціна його цілком влаштовує – 900 гривень, зекономив за рік на пиві та цигарках. Клава варта такого подарунка. Дочекавшись ще раз цієї реклами, позаписував усі контакти і вирішив просити допомоги в онука: Славко в усьому цьому розбереться. І вже уявляв свою Клавочку в Новорічну ніч за святковим столом в червоному халатику, якраз по її фігурці. Кум до такого не додумається. Хіба купить шість тарілочок чи новий чайник. Це ж так буденно! В роздумах, яка він, Василь, неординарна особа, почув дзвінок телефону. Номер якийсь незнайомий: «Якщо Ви вже повністю вакцинувались, ми допоможемо отримати обіцяну тисячу…». У Василь аж дух перехопило: «Це якраз мені на руку. І подарунок куплю, і тисяча залишиться». А десь здалеку доносився заворожливий голос, якому Василь цілком довірився. Назавтра йому на картку мають перерахувати гроші. Від Клави тримав усе в секреті, і для чого їй знати про ще одну чоловічу заначку.
Повідомлення, що надійшло десь через годину про заблоковану банківську картку, не на жарт стривожило Василя. Його здогадка на ранок справдилась: палець у вигляді тисячі гривень йому таки відкусили… шахраї. Про подарунок більше думати не хотілось, як і дивитись телевізор: раптом за солодкими словами, що линуть з екрана, там ховаються ті, які хочуть нажитися на чужих грошах.
…За новорічним столом зібралися з дітьми, своєю родиною. Під ялинкою, за традицією, лежали пакуночки з подарунками. Глава родини винувато кліпав очима, простягаючи дружині чашку з блюдцем, а доньці з зятем і онуком – коробку цукерок. І яким було його здивування, коли Клава після цієї сімейної церемонії вийшла до столу із спальні в тому ж таки червоному халаті, мов із телеекрана. Вона була неперевершена!
– Мамочко, як тобі до лиця! – вигукнула радісно Ліза. – І з розміром ми з Віталієм не помилилися. Фігурка в тебе, закачаєшся!
Василь же сидів за столом темнішим за ніч, що заглядала в блискучі вікна. Він, звичайно, про все розкаже Клаві, і вона його зрозуміє. Але то вже буде зовсім інша історія…
Ольга Степна,
м. Лебедин.