Стрічка новин
Професія – на життя: Скільки в Україні хороших людей: працьовитих, старанних, сумлінних, ввічливих, привітних, щирих, щедрих, відданих обраній справі. Та хіба можливо перерахувати найкращі Просто анекдот: Зустрілися двоє знайомих. Один з них говорить: – Мені в цьому році виповнилося вісімдесят. А скільки тобі років? Рятувальники навчають школярів безпечній поведінці: 07 лютого працівники підрозділу Державної служби України з надзвичайних ситуацій завітали до 7-ї шкіли м. Лебедин, Сумського району. Учнів ознайомили Горів автомобіль: 26 березня, о 17 годині 03 хвили­ни, на пункт зв’язку 18-ї ДПРЧ Управ­ління ДСНС України в Сумській об­ласті надійшло Звернення Володимира Зеленського. Головне::   ◾️Російська армія все ще має значний потенціал для продовження атак. Обстріли наших міст продовжуються, Маріуполь заблокований, ракетні та авіаційні удари Пісня "Україна" у виконанні Юлії Бухарєвої і танцювального колективу "Веселка", керівник Тетяна Литовченко: Все менше ветеранів серед нас : Все далі від нас лихоліття Другої світової. Цього року відзначаємо 75-ту річницю. На жаль, все менше залишається ветеранів, учасників, свідків Перемога у конкурсі «Перлина-Fest» online: Дар’я Голуб та Ангеліна Трикоз – талановиті сестрички. Вони віддають мистецтву хореографії більшість свого вільного часу. З раннього дитинства є Ось такі вони – герої!: 11  червня у ДПТНЗ «Лебединське вище професійне училище лісового господарства» була відкрита меморіальна дошка воїнам – випускникам, які загинули в Шановні працівники, ветерани органів місцевого самоврядування та депутати усіх рівнів!: Щиро вітаю Вас з Днем місцевого самоврядування! Відзначення цього свята є підтвердженням самоврядних традицій багатьох поколінь українців, реалізації їх права брати

Колодубський якраз нарізав «лікарську», коли в двері побутової кімнати зазирнув майстер Крутько:

— Що? Знову микитите? — суворо запитав він і занишпорив очима по столу.

— Та що Ви, Василю Федоровичу! За кого Ви нас маєте? — обурились ми. — Просто вирішили сьогодні пообідати домашніми харчами. Та й у їдальні черга...

— Знаю я вас! Дивіться мені, щоб ані-ні!

Мартиненко якраз наливав з термоса гарячий чай, коли до кімнати увійшов начальник діль­ниці Семенко.

— Що ви тут хімічите? — підозріло пробурчав він, взявши зі столу склянку з чаєм, і старанно її обнюхав. — Мабуть, знову намірилися?..

Колодубський нервово засовався:

— Їмо ми! Просто їмо! А це чай! Якщо не вірите — сьорбніть!

— Так усі кажуть. А потім за верстатом не встоять!

Ми якраз прибирали зі столу, коли до нас заскочив змінний інженер Кучерявський.

— Уже встигли! — впевнено заявив він, досвідченим оком оглядаючи стіл. — І корок заховали, конспіратори! Тишком-нишком!

— Нічого ми не встигли! І не ховали! — зірвався я.

І на підтвердження своїх слів негігієнічно хукнув йому в носа.

— Заїли! — скривився інженер. — Чим заїдали? Цибулею?

— То я позавчора їв!

Він ще раз скептично оглянув нас і вийшов. У приміщенні запанувала тягуча тиша. Колодубський кисло посміхнувся:

— Пристали, як реп’ях до холоші!

Мартиненко перестав длубатися в зубах:

— Одне у них на думці! Як утрьох, так, значить, з певною метою...

— Так уже повелося: втрьох — значить, микитують... — зітхнув я.

— А може?.. — невизначено запропонував Колодубський.

— А встигнемо? — засумнівався Мартиненко.

— Ще 40 хвилин залишилося! — запевнив я.

— Тоді біжи! — твердо сказав Колодубський і сягнув рукою до кишені.

Я побіг. Бо негарно обманювати чужі сподівання.

Павло СТОРОЖЕНКО.



Підписуйтесь та читайте нас в Telegram каналі та на Фейсбук




Додати коментар