Стрічка новин
Не спалюйте суху рослинність: Із настанням теплої погоди природні пожежі стають для навколишнього середовища справжнім лихом. Навесні торішня трава швидко висихає і легко Що на Лебединщині?: Станом на 9:00 21.04.2020р. на самоізоляції під медичним наглядом лікарів знаходяться 27 осіб, прибулих з-за кордону. З них 17 у Звернення депутатів Лебединської районної ради до Президента України: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Сумської обласної державної адміністрації, Сумської обласної ради щодо утворення та ліквідації районів. Під вітрилами любові: Погожий жовтневий день видався напрочуд сонячним, теплим. У альтанці, на своєму подвір’ї, зібралася багатодітна сім’я В’ячеслава та Ірини Губеня. ...А спомин повернув у юність: Прочитала в газеті «Будьмо разом» від 19 листопада цього року зворушливу розповідь-пам’ять про курсанта Юрія Молодику під заголовком «Він був Аліменти: запитуєте – відповідаємо: Чи можна стягувати аліменти на утримання дитини, перебуваючи у шлюбі? Олексій Василенко: «Коли беру до рук баян, у мене душа співає»: Життя, довжиною в 90 років, подарувало нашому земляку Олексію Миколайовичу Василенку улюблену роботу, чудову дружину, двох хороших доньок, двох любих Заборона на лов водних біоресурсів: Діятиме весняно-літня заборона на лов водних біоресурсів відповідно до статтей 9, 10 Закону України «Про рибне господарство, Головний «еколог» громади: Коли сформували громаду, виникло питання розподілу обов’язків. Кого ж призначити головним екологом? Запропонували рибаку і мисливцю Івану Боброву: «Ти, Іване, У Лебединському районі однорічна дитина отримала опіки: Сталося це вчора, 23 вересня, у Лебединському районі. До поліції надійшло повідомлення  про те, що хлопчик перекинув на себе чайник

Колодубський якраз нарізав «лікарську», коли в двері побутової кімнати зазирнув майстер Крутько:

— Що? Знову микитите? — суворо запитав він і занишпорив очима по столу.

— Та що Ви, Василю Федоровичу! За кого Ви нас маєте? — обурились ми. — Просто вирішили сьогодні пообідати домашніми харчами. Та й у їдальні черга...

— Знаю я вас! Дивіться мені, щоб ані-ні!

Мартиненко якраз наливав з термоса гарячий чай, коли до кімнати увійшов начальник діль­ниці Семенко.

— Що ви тут хімічите? — підозріло пробурчав він, взявши зі столу склянку з чаєм, і старанно її обнюхав. — Мабуть, знову намірилися?..

Колодубський нервово засовався:

— Їмо ми! Просто їмо! А це чай! Якщо не вірите — сьорбніть!

— Так усі кажуть. А потім за верстатом не встоять!

Ми якраз прибирали зі столу, коли до нас заскочив змінний інженер Кучерявський.

— Уже встигли! — впевнено заявив він, досвідченим оком оглядаючи стіл. — І корок заховали, конспіратори! Тишком-нишком!

— Нічого ми не встигли! І не ховали! — зірвався я.

І на підтвердження своїх слів негігієнічно хукнув йому в носа.

— Заїли! — скривився інженер. — Чим заїдали? Цибулею?

— То я позавчора їв!

Він ще раз скептично оглянув нас і вийшов. У приміщенні запанувала тягуча тиша. Колодубський кисло посміхнувся:

— Пристали, як реп’ях до холоші!

Мартиненко перестав длубатися в зубах:

— Одне у них на думці! Як утрьох, так, значить, з певною метою...

— Так уже повелося: втрьох — значить, микитують... — зітхнув я.

— А може?.. — невизначено запропонував Колодубський.

— А встигнемо? — засумнівався Мартиненко.

— Ще 40 хвилин залишилося! — запевнив я.

— Тоді біжи! — твердо сказав Колодубський і сягнув рукою до кишені.

Я побіг. Бо негарно обманювати чужі сподівання.

Павло СТОРОЖЕНКО.

Додати коментар