Валентина якраз заходилася робити ревізію в кухонній шафі, як її гукнув чоловік:
– Там тебе Сергіївна кличе. Якась розмова є.
Одягнувшись, Валентина вийшла за хвіртку.
«Ой, скільки листя за ніч насипалося з дерев, – пробігла в голові думка. – Тепер цей килим прибирати треба».
Поліна Сергіївна, сусідка по вулиці справа, якраз цим і займалася, озброївшись мітлою і граблями.
– Валюню, а ти чому не виходиш? Удвох веселіш працюватиметься. Та й погомоніти зможемо. Щось уже трохи спину прихопило…
Валя вирішила, що шафа почекає до вечора, і теж взялася до роботи. Сухе листя приємно шурхотіло під ногами і навіювало якісь приємні спогади. Чоловік допомагав носити наповнені поліетиленові мішки на город, де вони восени збирали листя на купу для компосту.
– Оголошую перерву, – трохи стомлено озвалася Сергіївна. – Я тебе пиріжком пригощу. Сьогодні ранком щось не спалося, так я знайшла собі роботу. Та й син повинен заїхати, а він дуже любить пиріжки з капустою. Просив Олег з десяток масок пошити, бо дітвора все їх десь губить. І тканину мені привіз. Так я два дні за машинкою. А в тебе які новини? Бо давненько не бачились.
– Я влаштувалася на підробіток. В моєї знайомої, яка живе в Харкові, у мами інсульт. Так я за нею доглядаю. Позмінно працюю через день. З незвички дуже стомлююсь. Але відмовити Тетяні не змогла.
– Ну, нічого. Нехай видужує бабуся. Їй скільки років?
– Уже чималенько – 82-й рік. Але вона молодець. Вже вчимося ходити. У Вас, Сергіївно, я чула, сестра захворіла на коронавірус? Так по телевізору сьогодні повідомили, що той, хто лікуватиметься амбулаторно, вдома, і має підтвердження цієї хвороби від лікаря, виписані рецепти, зможе отримати грошову компенсацію за придбані ліки. Тому нехай збирає чеки з аптеки. Може, пощастить.
– Та де там! Знаєш, як у народі кажуть: «Як надума бідний женитись, то й день малий…» Це багатим людям скрізь кабінети відкриті, і вони знають, в які двері стукати. А ми цих грошей від держави не діждемось. Це треба лікаря додому викликати, щоб рецепти виписав. Та до них зараз і не додзвонишся, а то й телефон відключають.
– Згодна, Сергіївно. Краще б лікарі виписували безкоштовні рецепти по ковіду – і ніякої тоді мороки людям. А то збирай чеки, пиши заяву в управління соцзахисту, а вони на дистанційній роботі…
– Мені ще Тетяна телефонувала з Харкова й розповідала, що там зараз орудують «віконні» аферисти. Їздять по невеличких містах, селах на Харківщині і пропонують людям встановити склопакети по знижених цінах. Просять давати передоплату. Один чоловік робить заміри вікон, а жінка бере гроші, видає чек, як і годиться.
– Як це передоплату? Може, який аванс?
– Ні. Одна 70-річна жінка заплатила за два вікна половину суми – 2120 гривень. Побоялася всі гроші віддавати. А через два дні комерсанти приїхали знову. Мовляв, завод не відпускає товар, потрібна вся сума. Жінка позичила в сусідів і віддала ще 2 тисячі.
Через місяць вікна повинні були встановити, але на дзвінки ніхто не відповідав. У нас теж такі «заробітчани», Поліно Сергіївно, можуть з’явитися, але вже, мабуть, весною.
Поділилася Валентина з сусідкою сумною звісткою про те, що 7 листопада трагічно загинув журналіст, який вів телепередачу «ДНК». Розбився на легкомоторному літаку.
– Ми з чоловіком так любили її дивитися. Повчальні життєві історії там показували, і Олександр душевно про все розповідав. 41 рік лише йому.
Сергіївна зітхнула:
– Всі, як то кажуть, під Богом ходять, але ж знаємо, що береженого він береже.
Півгодини відпочинку минули непомітно. Жінки взялися знову за роботу. Можливо, ще й наступного дня зустрінуться. Бо надворі – листопад.