Стрічка новин
З Днем народження, пане генерале: З Днем народження, пане генерале, або одкровення Владислава Бухарєва про власну долю, як дарунок від Бога. Владислав Бухарєв На Сумщині поліція затримала крадіїв водонапірної башти: Ними виявились троє раніше судимих жителів міста Лебедин. Спокусилися вони на гідротехнічну споруду, що знаходилась на території колишньої Підопригори запрошують на фестиваль борщу: У селі Підопригори Лебединського району, де щороку проводився «Квартал Фест», у цьому році до Дня Незалежності України відбудеться Фестиваль борщу. При тісній співпраці – маємо результат: Кожен населений пункт – як людина: щодня потребує води і світла, їжі і одягу, затишку і відпочинку. І хтось про Леонід ОДНОРОЖЕНКО: «Я планую повернутися в Україну...»: Цього разу гостем редакції був Леонід Однороженко, уродженець м. Лебедина, який нині мешкає в Іспанії і приїжджав на гостину до Глаголiв дуб: Весна 1968 року змінила в моєму житті не лише місце проживання, а й багато чого іншого. Я ще далі відійшов Це і є справжнє задоволення: Рибалю я десь із 1975-го. Це виходить, вже близько 45 років. Пам’ятаю першу впійману у вісім років рибу. То був Прорвемося!: Валентина Петрівна як не остерігалася коронавірусу, бо, стверджують лікарі, люди похилого віку найбільш незахищені перед цією загадковою Багнюка – у центрі Лебедина: Ця весняна грязюка не в Межирічі біля місцевого ставка, чи де-інде в іншому населеному пункті. Ця багнюка – у центрі Владислав Бухарєв став радником Авакова: Колишній народний депутат від Сумщини, екс-голова Служби зовнішньої розвідки й екс-заступник голови Служби безпеки України Владислав Бухарєв призначений

Кожного ранку ця миловидна жіночка поспішає до своєї улюбленої роботи. Тут на неї чекають численні відвідувачі, бо ж не тільки у справах заходять до поштового

відділення зв’язку, а й поспілкуватися із завідувачкою – Світланою Миколаївною. А вона, приймаючи передплату на різні видання, посилки, замовні листи, комунальні платежі, перекази, поповнення на мобільні телефони, разом з тим встигає поспілкуватися з кожним відвідувачем, сказати привітне слово, посміхнутися мило, а ще розрадити в якійсь ситуації, підказати, дати пораду щодо вирощування, скажімо, квітів, щось із городини, бо сама займається цими улюбленими справами, тощо. То хто ж вона?

У напруженому ритмі про­ходить кожен день за­відувачки відділенням поштового зв’язку №2 Світлани Миколаївни Харченко.  Знаходиться воно по вулиці Кобижча. У підпорядкуванні завідувачки  невеличкий колектив листонош. Це Ольга Козак, Надія Харченко, Оксана Сахно, Олена Тинда. Отож,  їй треба скерувати «дівчат» у потрібному напрямку, бо до того, що вони розносять жителям чималого «кобижчанського» мікрорайону кореспонденцію, ще й доставляють пенсію пенсіонерам, різні товари за замовленням. А тут помилок не повинно бути. Бо ж уявіть собі, якщо старенька бабуся  не отримає вчасно грошей або якогось товару, то буде дуже  розхвильована. Тому листоноші відділення і намагаються ввічливо, вчасно, вповні обслужити мешканців вулиць, що входять до дільниці обслуговування поштовим відділенням №2. На це їх і налаштовує Світлана Миколаївна, адже має великий досвід роботи поштового зв’язківця – більше тридцяти років.

А починалося знайомство Світлани Миколаївни із спе­цифікою роботи пошти в її тепер уже далекій юності. Вона народилася в с. Підопригори, у звичайній родині колгоспників, де вже виховувалися дві її сестрички – Людмилка і Тамарочка. Батьки, не дивлячись на велику зайнятість сільською працею, приділяли увагу своїм трьом донечкам – трьом сонечкам. Виховували їх у любові, праці, ніжності, красі. Дівчатка росли старанними, добре вчилися в школі. Світлана з сестрами пройшла три її ланки: початкову – у Підопригорах, восьмирічну – у Павленковому, середню – у Штепівці. Всі сестрички, здобувши шкільну освіту, пішли вчитися далі, аби освоїти професію для життя: Людмила стала педагогом, Тамара – ткалею, Світлана – бухгалтером і товарознавцем.

Та якось доріжка повернула Світлану до Підопригорівського сільського відділення зв’язку. А там запропонували: «Нам потрібна завідувачка. В тебе ж бухгалтерська освіта. Рахувати добре вмієш, розібратися в паперах зможеш, тому приймай відділення». Ось саме тоді й почався її шлях завідувачки поштовим відділенням зв’язку. Далі він проліг до м. Лебедина, де потрібно було очолити міське відділення №4. Їй запропонувало цю посаду поштове керівництво з Лебедина. На той час Світлана заочно вже закінчила кооперативний технікум. У кооперацію, торгівлю їй не хотілося йти, отож продовжила займатися справою, що була дуже до душі. Одина­дцять років очолювала четверте відділення на околиці нашого міста, в районі профтех­училища. Скільки в неї було справ – не перерахувати! Привітну, щиру на добре слово жінку любили всі відвідувачі: і жителі цього мікрорайону, і працівники лісгоспу та училища, і студенти.

Та незабаром для поштового зв’язку почалися сумні часи реорганізації. Керівництво з «високих верхів» по всій Україні ліквідувало так звані «зайві», «нерентабельні» відділення. А вони ж так необхідні були людям! Та хто до них прислухався? Тоді Світлану Миколаївну перевели на посаду заступника начальника виробничої дільниці центрального відділення зв’язку міста.

Через кілька років роботи в ньому Світлані Миколаївні запропонували очолити друге відділення зв’язку. Відтоді ось уже п’ятнадцятий рік вона господарює в ньому. Справ у завідувачки зараз значно більше, ніж було раніше. Та дарма. Накопичений досвід дозволяє всі обов’язки виконувати швидко, вчасно, вміло. Тому й поважають цю добросовісну й привітну жінку і відвідувачі, і поштове керівництво.

Та найбільше шанують свою маму і бабусю її діти Аня й Ігор зі своїми родинами. Світлана Миколаївна дуже радіє, коли вони всі разом у її господі. Онучки Валерія і Маргарита обов’язково розкажуть про свої успіхи в школі, про своє потаємне. І коли пригортаються до бабусі, то їй здається, що вона – найщасливіша людина. Як це добре відчувати власне продовження в дітях, онуках!

Поза роботою у Світлани Миколаївни теж чимало справ. Влітку її подвір’я потопає в квітах, город радує дорідним урожаєм, і все це завдяки її працьовитим рукам. Взимку може дозволити собі почитати книги, послухати хвилюючу і приємну для душі пісню.

Так у турботах злітають удаль роки Світлани Харченко. Не зчулася, як на життєвому календарі засяяли дві золотих п’ятірки. Ювілей чарівний, поважний, величний. Тож нехай і далі множаться Ваші літа, шановна ювілярко, а оточуючі Вас люди дарують радість, тепло, щирість, бо Ви того заслужили у ставленні до тих же людей.

Надія СОЛОДОВНИК.                                       

 Фото Наталії МАТВЄЄВОЇ.

Додати коментар