Стрічка новин
102: що трапилось? з 25 по 31 травня 2020 року: Протягом звітного періоду до Лебединського відділення поліції надійшло 153 заяви та повідомлень громадян, з них 15 на момент реєстрації Вогнеборці з Кам’яного: Як говорять у народі, на вогонь і воду можна дивитися безкінечно. А от герої цієї розповіді дивляться на це явище Він любив Лебединщину: Редакція тижневика «Будьмо разом» продовжує проєкт «Пам’ять» по вшануванню льотчиків, уродженців м. Лебедина та сіл Лебединщини, які загинули за різних Із 100-річчям!: Наше місто поповнилося ще однією довгожителькою. Тетяні Михайлівні МАСЛОВІЙ днями виповнилося 100 років. Народилася вона в с.Нижня Сироватка, А город подумал, ученья идут...: Пам’ять… Як добре, що вона зберігає все, що супроводжувало людину впродовж її життя: хороше і погане (на жаль), радісне і Вже рік, як у Лебединській центральній районній лікарні діє відділення медичної реабілітації: Одним із пріоритетних напрямків розвитку галузі охорони здоров’я є надання якісних та доступних медичних послуг населенню. Це і є основною Коротун – відоме в Лебедині прізвище: Коли я повідомив нашого шановного земляка науковця Миколу Миколайовича Коротуна про те, що збираюся про нього написати, він люб’язно погодився Трьох мешканців регіону підозрюють у масштабній реалізації спирту сумнівної якості: За матеріалами Служби безпеки України повідомлено про підозру трьом мешканцям регіону, які організували у Сумській області незаконну схему збуту етилового Згадаємо Василя Войцеховича: Старше покоління лебединців добре знало ім’я Василя Олександровича Войцеховича (народився 23.12.1912/05.01.1913, м. Краснокутськ (Красний Кут) Богодухівського Збережемо хліб від вогню: Влітку актуальною стає проблема збереження врожаю від виникнення пожеж. У цей час найменша необережність із вогнем у хлібних масивах –

Любі жіночки! Погляньте на вулицях на представників сильної статі. Уважно! Майже у кожного п’ятого черево випинається, як надувний м’яч. А очі! В них байдужість, щось на

зразок ностальгії. Мій чоловік саме такий. Коли я була у Тбілісі, то не можна було ступити кроку, щоб хтось із чоловіків не подивився на мене, не заговорив. Там навіть у довгожителів живіт до хребта і палаючий погляд...

А в нас? У транспорті ніхто й місцем не поступиться, хоч ти тягнеш гірлянду сумок. От якби була в нас мода, як в африканських країнах, носити на голові великі кошики...

Їду я якось додому, нав’ючена, як завжди. Виходжу на своїй зупинці. І ось тут мою «кравчучку» раптом підхоплює молодий чоловік років 30 і так чемно промовляє: «Давайте, люба жіночко, допоможу Вам».

– Дякую. Мені скоро дадуть медаль, як чемпіонці по перевезенню вантажів.

– А що, вдома у вас немає помічників?

– Є, з великою ложкою і з відмінним апетитом. Мій суджений хоче потрапити у книгу рекордів Гіннеса – 48 годин на добу біля телевізора.

Познайомились. Хлопця звуть Юрком, він психолог у інституті Академії наук.

– Ось завтра, молодий чоловіче, треба копати на дачі город. А я не знаю, чи буде мій лінивець на ньому працювати?

– А я знаю, як Вам допомогти. Я ж психолог. Тільки я поїду з Вами Інкогніто.

Домовились зустрітись на платформі залізничної зупинки «Ялинка». Прийшли на дачу. Біля воріт Юрко попросив у мого чоловіка вогника. І щось йому шепнув. А що саме, я не почула. І поки я поралась з торбами, поливала квіти, мій чоловік незвично швидко переодягнувся, вхопив лопату і побіг підтюпцем на город. І це при його череві! Бачу, захекався мій Павло, піт заливає очі, все тіло мокре, а він все копає і перекопує. При цьому оглядає кожну іржаву банку і весь непотріб складає окремо.

– Павло, любий, іди поїж та відпочинь! Так можна інфаркт заробити.

Та де там! І ось, коли вже вся ділянка була перекопана, вздовж і впоперек біля всіх кущів, навіть біля туалету, Павло враз зупинився і закричав:

– Де подівся отой клятий... психолог? Ось, я йому!

– А що таке? Чого ти так розцвірінькався?

– Та він сказав мені, що на цьому городі його дворянська прабабуся пані Стаховська закопала 100 років тому скарб. І ніхто його досі не знайшов.

Скарб так і не знайшовся. Але Павла мого з того часу наче підмінили: і город копає, і воду носить. Мене  навіть на прогулянку запрошує. Черево? Та де й ділось!

Лідія Можаєва,

із книги «Веселі витребеньки».

Додати коментар