Не так давно ми відсвяткували Великдень. Були на столі, як і годиться, і паски, й крашанки. І мені завжди в ці дні пригадується випадок, коли я ще був восьмирічним хлопчаком.
Було це відразу після війни. Пам’ятаю, діти в пасхальні дні, зазвичай, гралися в «битки». Брали з дому крашанку і в дитячому гурті ударяли яйце об яйце. Якщо твоя крашанка залишалася цілою, ти забирав яйце у свого супротивника. Кому як щастило!
Якось перед Великоднем зайшов у нашу хату мій дід Іван і простягнув мені крашанку – червону, з якимись білими розводами. «Це тобі, онучку, – каже, – будеш у «битки» гратися. Моя рябенька курочка тобі знесла». Я так зрадів, що й подякувати забув. Ухопив шкільну сумку з ремінцем через плече – і на вигін. Там зібралися мої однолітки. Почалася гра. І, як не дивно, мою крашанку ніхто не зміг розбити. Хлопці дивувалися, я – теж. Назбиравши в сумку десятків два яєць, підстрибом побіг додому.
Дід Іван хитро посміхнувся у сиві вуса: «Ну, що, онучку? Не програв яйце?» Я з гордістю виклав на стіл свою здобич. «Молодець!» – похвалив дід. І до мами: «Хороший син росте в тебе!» А мені простягнув цукерку.
Пройшли роки. І вже потім, коли не стало діда Івана, мама розповіла, що те яйце було не від рябенької курочки, а від качки, але не таке велике, як зазвичай. Більше гратися зі мною в «битки» хлопці остерігалися.
Іван ДАНИЛЬЧЕНКО, м.Лебедин.